15.6. Характеристика степових ландшафтів України

Степові суббореальні (семиаридні) ландшафти сформувались в умовах континентального клімату з недостатнім та нестійким зволоженням, розповсюджені головним чином між 40 і 55  п.ш., ніде не виходячи до берегів океанів. Річна сумарна радіація досягає тут 100-120 ккал/см², а радіаційний баланс – до 40-50 ккал/см² (у Причорномор’ї – до 55 ккал/см²).

Середня температура липні досягає 24 С, сума активних температур – 3500 С.

За зимовими температурними умовами і ступенем континентальності Український степ відноситься до типово-континентальних (Східноєвропейських) ландшафтів.

На більшості території зони степів за рік випадає 450-500 мм атмосферних опадів. Випаровуваність наближається до 800-1000 мм, коефіцієнт зволоження зменшується від 0,8-0,6 у північній підзоні, до 0,5-0,3 – у південній.

Атмосферні опади розподіляються в часі нерівномірно. В деякі роки опадів випадає менше ніж 200 мм. Більша частина опадів випаровується і на частку стоку залишається не більше 5-10 % (у середньому біля 40 мм). Головна складова стоку – снігові талі води, більше 65 % річної норми стоку проходиться на весняну повінь (травень-червень). Деякі місцеві річки в Південному Степу влітку можуть пересихати. Весняна повінь відбувається бурхливо. В цей період ерозійна діяльність річок і водних потоків досить інтенсивна. Каламутність степових річок більше за 100-200 г/м³, однак із-за скорочення рідинного стоку модуль твердого стоку зростає не дуже сильно – 50-100 т/км². Мінералізація річкових вод знаходиться у межах 300-500 мг/л і більше. В зв’язку з цим іонний стік відносно невеликий (10-20 т/км² за рік).

В умовах багатьох ландшафтів відбувається інтенсивний змив та лінійна ерозія і цьому сприяють відсутність лісу, швидке танення снігу, зливи, легкорозмиваємі лесові грунтоутвоюючі породи і в особливості оранка. На рівнинних міжріччях (в таких умовах розташована більшість зрошувальних систем України: Інгулецька, Каховська, Дунай-Дністровська, Татарбунарська, Приазовська, Сірогозька, Південно-Бузька, Фрунзенська, Царичанська, Магдалинівська, Олександрівська та ін.) поширені ерозійно-просадні явища. Пилуватість і сухість ґрунтів створюють передумови для дефляції – вітрової ерозії ґрунтів.

В умовах степових ландшафтів України головним чином розповсюджені звичайні і південні чорноземи, також каштанові ґрунти. Оскільки у степовій зоні ґрунти повністю не промочуються, у них відбувається накопичення карбонатів, а в південному степу – гіпсу та легкорозчинних сульфатів і хлоридів, а також риюча діяльність тварин посилює цей процес. В результаті уповільненої мінералізації рослинних залишків із-за сухості і відносно невеликого теплого періоду в ґрунті накопичуються значні запаси гумусу, який затримується завдяки високому вмісту в ґрунті кальцію. Важковимиваємі гумінові кислоти мають перевагу над рухомими сульфокислотами. Профіль ґрунтів складається з двох горизонтів (шарів) – гумусово-акумулятивного та ілювіального карбонатного (у південних чорноземах і каштанових ґрунтах під карбонатним горизонтом лежить ілювіальний гіпсовий).

В умовах степових ландшафтів широко розповсюджені леси та лесовидні суглинки, у формуванні яких важливу роль відіграли процеси вивітрювання та біологічного кругообігу в аридних перегляціальних умовах. Вони представляють собою як би реліктовий ілювіальний шар попередніх ґрунтів.

Сучасний стан степових ландшафтів – це результат багаторічного господарського впливу: спочатку полювання (винищення копитних), випасання домашньої худоби (розповсюдження рослин, стійких до випасу, в тому числі пустельних чагарників, ущільнення ґрунту, зниження біологічної продуктивності) та оранка (майже повне знищення природного покриву, перебудова біологічного кругообігу та вилучення мінеральних елементів з врожаєм, також вилучення мінеральних речовин в зв’язку з поверхневим змивом, ерозією, дефляцією). Створення культурних степових ландшафтів передбачає запобігання негативних вторинних процесів (такими в умовах зрошення є засолення і осолонцювання ґрунтів), покращення водного балансу, підвищення біологічної продуктивності ґрунтів.

Основні зрошувальні системи України розташовані в зоні східноєвропейських степових ландшафтів. Ці ландшафти відрізняються найменшою континентальністю та підвищеною тепло- і вологозабезпеченістю. Особливо м’яким є клімат на півдні – у Причорномор’ї та Приазов’ї, де відсутній стійкий сніговий покрив, часто відбуваються зимові відлиги, без морозний період триває 180-200 днів.

У Причорномор’ї розповсюджені низовинні акумулятивно-морські рівнини. Рослинність тут представлена сухими степами на темнокаштанових солонцюватих ґрунтах, розвинуті солонці.

Низовинні алювіальні суглинисті та глинисті рівнини розташовані переважно по лівобережжям великих річок: Дніпро, Дністер, Південний Буг, Інгулець, Інгул та ін. Поверхня терасована, слаборозчленована і більша її частина розорана. Верхні тераси часто перекриті лесами і дуже розчленовані ерозією; часто зустрічаються просадочні блюдця. На нижніх терасах знаходяться переважно лучно-чорноземні або лучно-каштанові солонцюваті та солончакуваті ґрунти, а в південній підзоні розвинуті також солонці і солончаки. Заплави річок зайняті різнотравно-злаковими луками і лісами з дубу, в’язу, тополі, вільхи. У низов’ях і дельтах Дніпра , Дністра, Дунаю – великі плавні (трав’яні болота, заплавні луки, осокірники).

Низинні алювіальні піщані рівнини займають над заплавні піщані тераси та стародавні дельти Дніпра, Сіверського Дінця, Дунаю та інших річок. Зустрічаються горбисті перевіяні піски.

Низинні приморські рівнини з потужним покривом лесів або лесовидних суглинків розташовані у середній та південній підзонах. Причорноморська низовина складена глинистими та важкосуглинистими лесами поверх вапняків, пліоценових піщаників та глин. Поверхня плоска, з великими западинами – подами, майже без місцевої річкової мережі. Переважають південні малогумусні чорноземи, що переходять на півдні у темнокаштанові та каштанові солонцюваті ґрунти, на днищах подів глеєсолоді.

Кубано-Приазовська низовина складена лесовидними суглинками (товщею до 50-80 м), розчленована долинами річок, що часто пересихають влітку. Тут домінують бар’єрні степові ландшафти північного підтипу з передкавказьким варіантом звичайних чорноземів, що відрізняються значним (до 150 см) гумусовим горизонтом з малою гумусністю (4- 6 %) та високим вмістом карбонатів. Ґрунти майже повністю розорані.

Низинні лесові рівнини передгірних прогинів представлені степовою (східною) частиною Нижньодунайської рівнини, що приурочена до глибокого тектонічного прогину між Південними Карпатами та Старо-Планиною. Поверхня складена значною лесовою товщею. Вододіли плоскі, з суфозійними блюдцями; широкі долини терасовані. Різнотравно-злакові степи на звичайних та карбонатних чорноземах розорані.

Низинні моренно-ерозійні рівнини з покривними слабо карбонатними суглинками представлені в областях язика дніпровського льодовикового покриву. Плоска або хвиляста поверхня з неглибоким ерозійним розчленуванням, розораними звичайними та південними чорноземами.

Піщані еродовані лесові рівнини типові для західної зони степових ландшафтів. Поверхня дуже розчленована глибокими ярами та балками. Переважають важкі суглинисті леси. На Дністровсько-Прутському вододілі серед розораних звичайних малогумусних та південних чорноземів зустрічаються сухі розріджені ліси з дубів на чорноземах, близьких до коричневих субсередземноморських ґрунтів.

На північностепових південних схилах Волинської та Подільської височин (до 260 м) ерозійна мережа місцями врізана до кристалічних порід Українського щита; ґрунти переважно звичайні потужні середньогумусні чорноземи. На приазовській височині (324 м) у вигляді денудаційних останців виступають кристалічні породи з нетрофітними степами, тім’янниками та байрачними лісами. Південний Степ охоплює південь України (Причорноморська низовина) Кубано-Приазовську низовину, південну частину Донської рівнини, Ставропольську височину, ділянки Приволзької височини і поширюється на північну окраїну Приуральського плато, складеного верхньокрейдяними мергелями. Ґрунти головним чином темно-каштанові з плямами солонців та чорноземи південні.

Підвищені кряжі та остаточні масиви на палеозойських складчастих структурах. Донецький кряж (367 м) – структурно-денудаційна височина на черцинських складках з карбонатних піщаників, глин, сланців, вапняків, частково перекритих лесами. Увалиста, з великими грядами поверхня дуже розчленена ерозією. Грунти – звичайні та типові чорноземи. Підвищені ділянки Тарханкунського півострова (150-180 м) приурочені до валоподібних Герцинських підвищень, що перекриті неогеновими вапняками та малопотужними лесами. Ландшафти середньостепові з південними чорноземами (на елювії карбонатних порід – щебенистими та мало розвинутими).

Підвищені куестові рівнини та горбисті передгір’я. Степові передгір’я Кримських гір мають куестовий рельєф. Передгірні лукові степи та остепнені луки замінені сільськогосподарськими землями. Горбисто-грядовий з грязевими сопками (до 190 м) рельєф Керченського півострова сформувався на дрібноскладчастих неоген-палеогенових сланцях, глинах, мергелях, вапняках. Гряди зайняті сухими кам’я­нис­ти­ми степами, пониження та котловини – типчаково-кови­ло­ви­ми на південних карбонатних чорноземах та полинно-типчакових на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах і солонцях.

Складчасті середньогір’я на верхньоюрських вапняках. Столові масиви Кримської Яйли (1545 м) дуже закарстовані і зайняті луково-степовими різновидами.