15.2. Розвиток ландшафтів України в антропогені

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється в зміні її природних характеристик (кількості тепла, зволоження, типів ґрунтів, рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її положення щодо Сонця. Від цього залежить величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації.

Сучасна зональність ландшафтів України сформувалась наприкінці неогенового – на початку антропогенового періоду. В середині антропогенового періоду, після відступу дніпровського льодовика, сформувались три природні із стародавніми лісовими і лісостеповими ландшафтами. Ці стародавні ландшафти назвали палеоландшафтами. Протягом антропогенного періоду розвивалися два типи палеоландшпфтів – холодні (льодовикові) і теплі (міжльодовикові). Прикладом льодовикових ландшафтів є ландшафти так званого дніпровського періоду, який почався 290 і закінчився 180 тис. років тому. У придніпровській смузі були поширені своєрідні болотно-тундрові, тундрово-лучно-степові ландшафти. На південь від краю льодовика були поширені холодні лісостепові і степові ландшафти. Степові ландшафти у дніпровський етап займали територію Причорномор’я і Приазов’я. Це були своєрідні холодні лесові ландшафти, саме на них сформувались сучасні чорноземи. Ландшафти льодовитого періоду не мали чітких меж. Перехід від однієї зони до іншої був поступовим.

Прикладом міжльодовикого ландшафту може бути прилуцький етап. Він почався приблизно 110 і закінчився 80 тис. років тому. У північній частині України були поширені лісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих, лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно з сучасними.

У Середньому Придніпров’ї і Придністров’ї в прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. У Причорномор’ї і Приазов’ї в той час перебували сухі степові ландшафти.

Сучасні ландшафти України сформувалися в період після закінчення останнього зледеніння протягом останніх 12 тис. років. Кліматичні умови в цей час сформували такі зональні типи грунтово-рослинного покриву: Полісся, Лісостеп, Степ.

У межах Полісся поширились ландшафти мішаного лісу, що представлені борами і субборами, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти.

На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річок Лісостепу в цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабові, грабово-дубові, липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах поширились лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими.

У степу з півночі на південь чергуються ландшафти різнотравно-ковилово-типчакових степів з чорноземами південними, полиново-типчаково-ковилові степи з темно-кашта­но­вими ґрунтами.

Процес формування ландшафтів у післяльодовиковий період не був чисто природним. На цей процес впливала людина своєю діяльністю. Між VІІІ і ІХ тисячоліттями до н.е. вплив людини на природу посилився ще значніше у зв’язку з виникненням і поширенням таких форм господарювання, як тваринництво і землеробство.

З XVI ст. зменшення лісистості у Лісостепу і на Поліссі відбулося швидкими темпами не лише за рахунок збільшення населення і потреб у сільськогосподарських угіддях, а й за рахунок розвитку промислів, пов’язаних з використанням деревини. Активно починається розвиватись експорт деревини. У ХVІІ ст. завдяки цим чинникам земельні ресурси широколисто-лісових ландшафтів були практично вичерпані і почалося землеробське освоєння степової зони, лучних степів Лісостепу. Ці ландшафти були розорані до кінця ХVІІІ ст. З цього моменту настала черга землеробського освоєння степової зони, природна рослинність якої майже повністю знищена протягом століття. З другої середини ХІХ ст. у степовій зоні починаються катастрофічні посухи і пилові бурі, пов’язані із суцільною сільськогосподарською освоєністю.

У ХХ ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15-20 % території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.