Третя

частина

Ландшафтна

меліорація

15. Основи ландшафтних меліорацій

15.1. Ландшафт – об’єкт природокористування і охорони природи

Ландшафтами називають ділянки території (природні територіальні або екваторіальні комплекси), в межах яких природні компоненти (гірські породи, вода в різному стані, повітря, ґрунт, рослини і тварини) знаходяться у взаємозв’язку, характер якого відрізняється від сусідньої території.

Ландшафт – одне з фундаментальних понять сучасної географії, екології, економіки природокористування і меліорації. В основу ландшафту входить ідея про взаємозв’язок і взаємообумовленість всіх природних явищ земної поверхні.

Ландшафт – широко поширений інтеграційний термін (нім. Land – земля, Scaft – суфікс, що виражає взаємозв’язок, взаємозалежність).

Розрізняють природні та антропогенні ландшафти.

Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що формується під впливом природних фізико-географічних процесів – ландшафтноутворюючих чинників.

Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувались за історичний час під впливом господарської діяльності людини.

Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ.

Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар’єри, дороги тощо.

Назви природних ландшафтів відображають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти.

Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні.

Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результаті яких складаються ландшафтні карти, описи території. На основі цього в географії сформувалась галузь – ландшафтознавство.

Ландшафтознавство – галузь фізичної географії, що вивчає природні територіальні комплекси, в межах яких закономірно поєднуються рельєф, місцевий клімат, ґрунти, рослинний і тваринний світ.

Основи ландшафтознавства були закладені в кінці ХІХ століття В.В. Докучаєвим, сьогодні воно має велике практичне значення для сільського господарства, лісництва, рекреації, містобудівництва, землевпорядкування, екології і, особливо, для сільськогосподарських меліорацій та раціонального природокористування.

Природокористування – це сфера суспільно-вироб–ничої діяльності, що спрямована на задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь в якості та різноманітності навколишнього природного середовища на покращення використання природних ресурсів. Природокористування має за мету отримання корисних властивостей або вигоди у відповідності з призначенням об’єкта. Об’єктом сільськогосподарського природокористування і, в першу чергу, землекористування є ландшафт як ресурсовміщуюча, ресурсовідновлююча та середовищевідтвоююча система.

Відомо, що форми рельєфу, гірські породи, клімат, поверхневі та підземні води, ґрунти, рослинність і організми взаємозв’язані як у своїх просторових змінах, так і історичному розвитку. Вони створюють зовсім не випадкові сполучення, а закономірні природні територіальні комплекси, географічні комплекси, або геосистеми.

Геосистема – (від грецького ge – земля і systema – ціле, що складається із частини) відношення, зв’язок між елементами (об’єктами) системи.

В ієрархії геосистеми поділяються на три рівні:

• локальний;

• регіональний;

• глобальний.

Нижній, локальний рівень створюють геосистеми, формування яких пов’язано з місцевими факторами, що мають невеликий радіус дії, наприклад з окремими елементами рельєфу. До нього перш за все відноситься фація – елементарна, неподільна географічна одиниця або однорідна геосистема. Характерними для фації є розташування в межах одного елемента рельєфу (ділянка одного схилу з однаковим похилом, рівнинна міжрічкова поверхня, западина, тощо), однорідний мікроклімат і водний режим, один ґрунтовий різновид та один фітоценоз.

Під фітоценозом розуміють стійке рослинне угрупування; сукупність популяцій, пов’язаних умовами місцезростання і взаєминами у межах більш менш однорідного комплексу факторів середовища. Фітоценоз – динамічна система, яка змінюється протягом року і за роками.

Фації групуються у більш складні територіальні системи різних локальних рівнів (урочища, місцевості), які при подальшій інтеграції досягають принципово нового рівня – регіонального.

Регіональні системи – ландшафти, ландшафтні провінції, області, зони та ін., що формуються в результаті впливу факторів з більш широким радіусом дії нерівномірного (по географічній широті) розподілу на земній поверхні сонячної радіації та тектонічних рухів, що створюють різні структури земної кори та форми макрорельєфу (материкові виступи, океанічні западини, гори, рівнини, тощо.

Найвищий рівень у ієрархії геосистем – глобальний. Глобальний рівень ієрархії геосистем представлений на планеті Земля географічною, або ландшафтною оболонкою, яка охоплює взаємо проникаючі і постійно взаємодіючі тропосферу, гідросферу, верхні шари літосфери і живу речовину (біосферу).

Геосистеми регіонального та локального рівнів є структурними частинами ландшафтної оболонки.

Основними вузловими структурами в ієрархії геосистеми є ландшафт. Ландшафт визначається як геосистема з єдиним походженням, загальною ієрархією розвитку, що формується в умовах однорідного геологічного фундаменту, одного переважного типу рельєфу, однорідного клімату з характерним сполученням ґрунтів, рослинних співтовариств і геосистем локального рівня. Саме тому ландшафт – це територіальна інтеграція локальних геосистем, що створюють його характерний внутрішній вид або морфологію. Разом з тим, ландшафт – це початковий ступінь регіонального рівня.

Практикою встановлена особлива роль ландшафту як ключової територіальної системи при комплексному врахуванні природних ресурсів, оцінці природного середовища для його раціонального використання, організації охорони території. Ця роль належить і агроландшафту під яким розуміють територіальний комплекс, в якому природна рослинність на більшій частині території замінена агрофітоценозами (посівами, багаторічними насадженнями).

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування – структуру.

Структура ландшафту – відносно стійка єдність елементів, їх відношень і цілісності об’єктів.

Структура ландшафту – основне поняття теорії ландшафту, яке тісно пов’язане з уявленням про стійкість та зміну ландшафтів, вихідне при розробці заходів з охорони природи і меліоративних заходів.

Структуру ландшафту необхідно розглядати по вертикалі і по горизонталі.

Вертикальна структура ландшафту визначається у його ярусній будові, в упорядкованому розміщенні комплексів – від твердого фундаменту до повітряного шару при максимальній концентрації живої речовини на контакті твердого, та газоподібного середовища. Якщо розглядати розташування структури ландшафтів по вертикалі (знизу вверх), то послідовність така: гірські породи з підземними водами, – ґрунти – поверхневі води – рослинність і тварини – приземний шар повітря

Горизонтальна (у плані) або морфологічна структура виражається у взаємному розташуванні підлеглих локальних геосистем і засобів їх поєднання, або в їх спряженості матеріалу, місцевою циркуляцією повітря (наприклад, стікання холодного повітря в пониження рельєфу), вітровим переносом солей і пилу, міграцією організмів.

Кожний ландшафт у територіальному (горизонтальному) відношенні не є однорідним. Він поділяється на місцевості. Наприклад у долинному поліському ландшафті помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, бортової тераси з сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевості виділяють менші від них за площею ділянки – урочища. Таким є, наприклад притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо.