
- •1. Доісторичне "руське" письмо
- •2. Давній болгарський правопис
- •3. Євфиміїв правопис XIV віку
- •4. Північноукраїнські ознаки в правопису XV-xviі віків
- •5. Правопис м. Смотрицького 1619 року
- •6. Запровадження гражданки 1708 року
- •7. Правопис за і. Котляревського
- •8. Правопис о. Павловського 1818 року
- •9. Правопис м. Максимовича 1827 року
- •10. Правопис "русалки дністрової" 1837 року
- •11. Кулішівка 1856 року
- •12. Правопис київський 1873 року
- •13. Заборона українського правопису 1876 року
- •14. Драгоманівка 1877 року
- •15. Правописна боротьба в галичині
- •16. Желехівка 1886 року
- •17. Запровадження фонетичного правопису в галичині 1893 року
- •18. Грінченківка, київський правопис 1908 року
- •19. Правописна система проф. Ів. Опєнка 1918-1919 років
- •20. Академічний правопис 1920-1921 років
- •21. Академічна система українського правопису 1928 року
- •22. Новий академічний правопис 1945 року
- •23. Правопис на еміграції
15. Правописна боротьба в галичині
І з того часу дальший розвиток правопису переноситься до західноукраїнського народу, до Галичини. Тут австрійський уряд розвитку української культури не переслідував, а тому правопис міг собі розвиватися нормально. Міг, але не розвивався, бо й тут для його спокійного розвитку не було доброго грунту. Я згадував уже, яке велике значення мав фонетичний правопис "Русалки Дністрової" 1837 р. на розвиток українського правопису. Правопис цей міцно прищепився в Великій Україні, але й удома, в Галичині, він викликав до себе прихильність. Власне з того часу розпочинається в Галичині боротьба прихильників двох правописів, етимологічного та фонетичного, чи т. зв. "йорофілів" та "йороборців", боротьба, що часами набирала великої гострости. Боротьба ця поділила людей на два ворожі табори, і дуже довго табір прихильників етимологічного правопису чи "йорофілів" (в Галичині на букву ъ кажуть йор) був дуже сильний; доходило навіть до того, що священики в церквах виголошували палкі казання проти фонетичного правопису. Рамки етимологічного правопису розуміли тоді дуже широко, бо хотіли вживати мовних форм, яких тут уживано ще в XVII-XVIII віках; наприклад, довго сварились навіть за вживання в замість старого л в дієсловах минулого часу, і тому написати ходив замість ходилъ було тоді вже революцією. Ще в 1848 р. на освітньому з’їзді у Львові прийшло до великої баталії між прихильниками та ворогами етимологічного правопису, але перемогли таки "йорофіли", перемогли, правда, одним лише голосом. І на дверях проводиря "йороборців", Р. Моха, приліпили картку з таким насмішливим віршем:
Мохъ ъ прогналъ,
ВЂде принялъ,
Люде не хтЂлъ,
Чорта бы зъЂлъ...
Треба зазначити, що прихильників етимологічного правопису в Галичині дуже підтримав авторитет проф. Максимовича, що обстоював і вживав його, а також авторитет П. Куліша, що також уживав, скажемо, букви г.
Та все-таки, хоч і мляво, справа йшла вперед. З 1842 р. в Галичині вже міцно заводять гражданку для світських книжок (до цього часу тут панувала кирилиця), а з часом прихильників фонетики стає все більше і більше. Боротьба за фонетику була особливо гостра в 70-80 роках минулого століття.
16. Желехівка 1886 року
Року 1886 вийшов відомий "Малорусско-німецкий словар" Євгена Желехівського, який сильно вплинув на усталення фонетичного правопису в Галичині. Властиво, в цім Словнику знаходимо вже вповні складений той фонетичний правопис, що його шкільна влада в 1893 р. запровадила була по школах Галичини. Новиною цього правопису, названого "желехівкою", було послідовне вживання ї не тільки на початку складу замість йі, але й по приголосній на місті давніх Ђ та е, наприклад: снїг, тїло, сіно, дїло — дїл, нїс—несу, але ніс — носа, діл — долу й т. п. Желехівка міцно запанувала серед прихильників фонетичного правопису як у Галичині, так і на Буковині. Властиво, не була "желехівка" якоюсь новиною, бо в головних рисах ми знаходимо її й перед тим у писаннях, скажемо, Ом. Огоновського.