2.1.3. Високе та низьке ведення м’яча: ведення перед собою, за спиною; ведення м’яча зі зниженням висоти, відскоку й зміною темпу; ведення м’яча з поворотами.

Ведення м’яча – важливий і ефективний прийом гри. Застосовується для організації швидкого переходу у напад, для індивідуального обігрування суперника з метою пройти під щит для кидка у кошик або для передачі партнеру, який зайняв найсприятливішу позицію для атаки, для налагодження взаємодій з партнерами тощо.

Ведення м’яча – це прийом, за допомогою якого нападаючий гравець пересувається з м’ячем по майданчику, створюючи для себе або для партнерів сприятливі умови для кидка м’яча у кошик.

Під час ведення гравець не повинен дивитися на м’яч. Його головним завданням є спостереження за діями партнерів і утримання в полі зору суперників під час організації атаки.

Ведення дає змогу звільнитися від щільної опіки суперника, вийти з м’ячем з-під щита після успішної боротьби за відскок і організувати стрімку контратаку, поставити заслін партнеру або відволікти на якийсь час суперника, який опікує партнера, щоб потім передати партнеру м’яч для атаки.

Ведення здійснюється послідовними м’якими поштовхами однією рукою вниз – уперед, при цьому гравець веде м’яч збоку – попереду від своїх ніг. Ноги слід згинати, щоб зберігати рівновагу і мати можливість швидко змінювати напрямок руху. Тулуб трохи подається вперед, плече і рука, вільна від м’яча, не повинні підпускати суперника до м’яча (але не відштовхувати його). Використовуються різні форми ведення: високе (швидкісне); низьке з укриванням м’яча; зі зміною темпу і ритму (ефективне під час обведення захисника). Найпоширенішими способами ведення є: проста зміна напрямку; переведення м’яча перед собою з кроком у бік; ведення з поворотом кругом; переведення м’яча за спиню; комплексне застосування різноманітних способів залежно від ігрової ситуації.

Для зміни напрямку переміщення під час ведення м’яча кисть кладуть на бокову поверхню м’яча (протилежну новому напрямку руху), одночасно нахиляючи тулуб у бік повороту, а м’яч переводять з однієї руки на іншу. Під час обведення суперника м’яч прикривають тулубом, а ведення здійснюється дальньою від суперника рукою.

2.1.4. Застосування техніки гри у захисті та володіння м’ячем. Індивідуальні дії в захисті, дії проти гравця без м’яча, дії проти гравця з м’ячем.

Втративши володіння м’ячем, гравці переходять у захист, намагаючись відібрати м’яч у суперника і не дати йому вільно виконати кидок у кошик. Для цього кожний гравець застосовує стійки, переміщення, перехвати, виривання, вибивання, накривання, відбивання м’яча і відволікаючі дії (фінти).

Стійка захисника. Стійка гравця у захисті залежить від розташування і дій суперника, якого опікає захисник. Якщо суперник знаходиться далеко від кошика, то захисник приймає стійку, розташувавши ледь зігнуті ноги паралельно. Руки трохи зігнуті і розведені в сторони, маса тіла – на передній частині ступні.

Паралельну стійку захисник застосовує, коли опікає нападаючого, який готується виконати кидок. У паралельній стійці захисник витягує руку прямо до м’яча, намагаючись ускладнити супернику винос м’яча угору для кидка.

Паралельна стійка дозволяє захиснику швидше реагувати і починати активну протидію кидку та, деякою мірою, перекривати прохід супернику з м’ячем до кошика. У ряді випадків паралельну стійку використовують під час опіки центрового, який намагається провести атаку з положення спиною до кошика.

Стійку з виставленою вперед ногою застосовують недалеко від кошика проти гравця з м’ячем, який не використовував ведення м’яча. При цьому захисник згинає ноги і піднімає витягнуту вперед руку, однойменну з виставленою вперед ногою, а другою рукою прикриває можливий прохід суперника з м’ячем. В окремих ситуаціях застосовується «закрита» стійка, коли захисник розташовується поряд з нападаючим обличчям або спиною до суперника, якого він опікає, та його партнером з м’ячем.

Захисник має уважно спостерігати за діями свого підопічного і бути готовим швидко наблизитися до нього або, навпаки, стрибком відступити і перекрити шлях до кошика.

Пересування у захисті має свою специфіку. Крім тих способів. Що застосовуються у нападі. Захиснику дуже часто доводиться пересуватися приставними кроками. Перший крок роблять ногою, ближчою до напрямку руху, потім приставляють іншу ногу. Пересування здійснюється на зігнутих ногах на передній частині ступень.

Великою помилкою вважається використання перехресного кроку. Під час переходу у захист часто використовують біг спиною вперед. Пересування у захисті часто використовують з прискореннями, зупинками і поворотами.

Перехоплення м’яча використовують для оволодіння м’ячем під час передач суперника. Уважно спостерігаючи за грою, захисник визначає можливий напрямок у момент передачі і швидко з’являється перед суперником, намагаючись оволодіти м’ячем. Тому захиснику необхідно на короткій відстані і на максимальній швидкості випередити суперника на шляху до м’яча. Щоб уникнути зіткнення з нападаючим, захисник трохи відхиляється від нього. Після оволодіння м’ячем йому краще відразу перейти на ведення з метою уникнення порушень правил (пробіжки).

Виривання м’яча з рук суперника здійснюється так: захопивши міцно м’яч двома руками, різким обертальним рухом угору або униз виривають м’яч у суперника. Рух рук підсилюється поворотом тулуба.

Вибивання м’яча найкраще виконувати однією рукою рухом знизу-угору. Для цього захисник, наблизившись до нападаючого, коротким рухом руки з розкритою кистю вдаряє по м’ячу знизу уверх. Цей прийом ефективний, коли нападаючий, зловивши м’яч у стрибку, приземлюється на поверхню майданчика.

Більш складне вибивання (відбір) м’яча у гравця під час ведення. Захисник, рухаючись з однаковою швидкістю з нападаючим, вибирає момент, коли м’яч відскакує від підлоги, і найближчою до суперника рукою вибиває м’яч.

Накривання м’яча використовують, коли нападаючий кидає його у кошик. Накривання здійснюють спереду і ззаду. Для цього захисник вистрибує угору і накладає кисть на м’яч у той момент, коли суперник готовий випустити його з рук. Важливо вистрибнути з деяким випередженням і уникнути руху рукою вперед-вниз.

Відбивання м’яча під час кидка у стрибку – ефективна протидія кидку чи передачі. Але це завдання важке і вимагає від захисника мобілізації усіх сил, вмінь і уваги, стрибучості. Найкращим моментом для відбивання є політ м’яча у кошик, коли він не контролюється нападаючим.

Фінти у захисті використовують для того, щоб змусити нападаючого здійснити бажану для захисника дію і відібрати м’яч. Наприклад, розташувавшись перед нападаючим, який готується виконати кидок, захисник імітує вихід до нього, але згодом трохи затримується, в очікуванні можливого проходу суперника під щит.

Оволодіння м’ячем під щитом. Важливим прийомом гри у захисті є оволодіння м’ячем, що відскочив від щита.

Перед тим, як оволодіти м’ячем, захисник має виконати поворот і розташуватися на шляху переміщення нападаючого. Щоб уникнути зіткнення, захисник виконує поворот назад на тій нозі, біля якої рухається нападаючий. Після того як суперник випустить м’яч з рук під час кидка, захисник має визначити напрямок руху суперника, виконати поворот, упевнитися, що нападаючий залишився за спиною і лише після цього відшукати поглядом м’яч та почати активний рух до нього. Якщо нападаючий не виявляє активності, то захисник повертається у зручний бік і рухається до м’яча.

Захисник повинен розрахувати свій стрибок так, щоб оволодіти м’ячем обома руками перед собою, а не над собою. У цьому випадку м’яч прикривається тілом від нападаючого, який намагається оволодіти ним із-за спини захисника. Положення баскетболіста з розставленими в сторони ліктями і ногами найкраще сприяє укриттю м’яча.

Після оволодіння м’ячем не менш важливо утримати його і швидко передати своєму партнеру для організації стрімкої атаки або вийти за допомогою ведення з небезпечної зони під своїм кошиком.

Як правило, оволодівши м’ячем, гравці високого зросту не повинні опускати м’яч униз, утримуючи його на витягнутих руках і маневруючи таким чином, щоб ускладнити супернику захоплення м’яча. Гравцям середнього зросту рекомендується для звільнення від суперника застосувати низьке ведення м’яча.

Успіх будь-якої системи захисту залежить, головним чином, від індивідуальних дій гравця. Гравець повинен вдосконалювати захисні дії, що дозволяють йому перешкоджати кидкам, передачам суперника або сприяють відбору м’яча.