
1.
"ЄВРОПЕЙСЬКА ІДЕЯ" до Першої світової війни Історично першим проектом реалізації цієї ідеї була пропозиція в 1306 р. французького юриста П. Дюбуа створити в Європі "Християнську республіку". Серед проектів об'єднання феодальної Європи велике значення мала діяльність короля Богемії Іржі Подебрада (1458-1471), який не тільки пропонував об'єднатися, але і безпосередньо агітував європейських монархів робити в цьому напрямку конкретні дії. У геополітичному плані об'єднана Європа в значній мірі бачилася як засіб захисту від великого потенційного агресора. Поступово з'являлися пропозиції створення загальноєвропейських органів влади.Так, в 1693 р. англієць У. Пенн закликав покінчити з "мозаїкою держав в Європі" і висунув ідею створення європейського парламенту. Через сторіччя цю ідею доповнив його співвітчизник, видатний філософ і правознавець І. Бентам, який запропонував створити не тільки єдиний парламент (Європейську асамблею), але і європейську армію. Неодноразово висувалися ідеї об'єднання європейців на релігійному (християнської) основі. Так, ще в 1815 р. в документах створеного з ініціативи російського імператора Олександра I Священного Союзу народи країн-учасниць розглядалися як "члени єдиного народу християнського". Ще більш розроблений проект вже на початку XIX ст. (1814 р.) висунутий видатним французьким соціалістом-утопістом Анрі Сен-Симоном. Його план політичного об'єднання Європи передбачав створення поста евромонарха, освіта європейського уряду, армії.
"ЄВРОПЕЙСЬКА ІДЕЯ" після закінчення Першої світової війни Найбільший проект початку XX в. - Це проект Сполучених Штатів Європи, що з'явився в роки Першої світової війни. Він пропонував перебудувати відносини між європейськими країнами за зразком США. Цей проект залишається в центрі уваги і на наступних етапах розвитку європейської ідеї. У міжвоєнний період (1919-1939 рр..) Відбувається організаційне об'єднання прихильників європейської ідеї, до сих пір розвивалася окремими, ізольованими один від одного мислителями. Під керівництвом австрійського політика, графа Куденхова-Калергі в 1923 р. був створений Пан'європейський союз, який користувався активною підтримкою французького уряду і закликав 1924 р. до створення Сполучених Штатів Європи. Одним із засновників Пан'європейського союзу, видним французьким державним діячем, Арістідом Бріаном, в 1929 р. був висунутий так званий план Бріана, в якому вперше була чітко сформульована основа об'єднання Європи на грунті "федеративної зв'язку" і "спільного ринку" як економічного базису, а не тільки з метою боротьби проти "спільного ворога" або запобігання внутрішніх конфліктів.Важливими цілями цього плану був підйом економіки і підвищення рівня життя європейців. Озвучені А. Бріаном ідеї в 1930 р. були викладені в офіційному меморандумі французького уряду, адресованому іншим членам Ліги Націй. В період Другої світової війни (1939-1945 рр.). Європейська ідея отримала серйозний імпульс для свого розвитку - спочатку на грунті об'єднання проти фашизму, потім - при розробці планів майбутнього перебудови Європи. Після закінчення Другої світової війни інтеграційний процес в Європі набув більш конкретних обрисів. У 1946 р. У. Черчілль підтримав ідею Сполучених Штатів Європи, а в 1948 р. в Гаазі відбувся Конгрес Європи. У той період на перший план виходили три головні проблеми: відновлення зруйнованого війною європейського господарства, організація системи безпеки, що дозволяє запобігати нові війни, і захист прав людини. Проблему відновлення економіки Європи з використанням американської допомоги за планом Маршалла (1947 р.) була покликана вирішити створена в 1948 р. Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка включила 16 країн Західної Європи і Туреччини. Питання захисту прав людини в якості основної своєї задачі взяла на себе Рада Європи, утворена в 1948 р.
2.
Етапи створення єс
1) підписання у 1951 році Паризького договору про заснування першого з Європейських співтовариств - Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).
2) створенням двох інших Європейських співтовариств. Так, 1957 р. в Римі було підписано договори (Римські договори):
про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС);
про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).
3) створено правову основу для переходу від загального до єдиного внутрішнього ринку європейських країн. Такою правовою основою слугував підписаний у 1986 році та набувший чинності у 1987 році Єдиний європейський акт.
4)підписання в Маастрихті у 1992р. та набрання чинності в 1993 р. Договору про Європейський Союз (Маастрихтський договір), яким передбачалося створення на базі Європейських співтовариств нового наднаціонального об’єднання – Європейського Союзу.
5) удосконалення існуючого правового поля діяльності Європейського Союзу і внесення змін до Договору про Європейський Союз. Так, 1997 р. в Амстердамі було підписано Договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз.
6) підписання в 2001 р. Ніццького договору (набрав чинності 2003р.). Договором передбачалося внесення змін до Договору про Європейський Союз та договорів про заснування Європейських Співтовариств, а також до деяких інших пов’язаних з ними актів.
7) ЛІСАБОНСЬКИЙ ДОГОВІР 2007 РОКУ.
3.
ПАРИЗЬКИЙ ДОГОВІР (ПК)18 квітня 1951 шістьма європейськими країнами (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН) було підписано ПК, яким засновано Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).
Основною метою ЄОВС було сприяння економічному розвитку, зростанню зайнятості і підвищенню життєвого рівня в державах-членах шляхом створення спільного ринку вугледобувної і сталеливарної промисловості та їх похідних. Згідно ст. 5 Договору ЄОВС повинно здійснювати свої завдання "з обмеженим ступенем втручання". Визначення досить нечітке, і якщо в
Об'єднання володіє правоздатністю, необхідною для досягнення поставленої мети і здійснення своїх функцій, за ним визнається міжнародна правоздатність, а в кожній з держав-членів воно володіє найбільшою правоздатністю, що надається юридичним особам в цій державі. До інститутів ЄОВС були віднесені Найвищий керівний орган, Загальна асамблея, спеціальна Рада міністрів і Суд ЄОВС. Договір визначив порядок їх формування, принципи функціонування і умови взаємин між цими інститутами. Центральне місце в системі інститутів ЄОВС зайняв Найвищий керівний орган. На нього покладалося забезпечення досягнення мети ЄОВС і вирішення практичних задач, пов'язаних із створенням спільного ринку вугілля і сталі. Цей Найвищий керівний орган наділявся правом законодавчої ініціативи, саме він ініціював ухвалення найважливіших рішень. Одночасно він був і основним законодавчим органом ЄОВС, приймаючим обов'язкові за своєю юридичною силою акти і звертаючи їх до виконання. До певної міри функції контролю за його діяльністю здійснювала спеціальна Рада міністрів, яка складалася з представників урядів держав-членів ЄОВС. Проте важливо підкреслити, що Рада міністрів залишалася переважно контролюючим органом, хоч і наділялася правом втручання в процес прийняття рішень, що зачіпали життєво важливі інтереси держав-членів.
Практично дорадчо-консультативним органом була Загальна асамблея. Формально це був інститут, що здійснює представницькі функції, щось на зразок парламентської установи. Проте Загальна асамблея володіла вельми незначними правами. Можливість самостійної ініціативи і прийняття нею обов'язкових рішень виключалася, а порядок формування Асамблеї за рахунок делегування представників від національних парламентів забезпечував домінування в рамках цього інституту переважно національних інтересів.
Наднаціональним за своєю природою органом ставав Суд ЄОВС. Він формувався шляхом одноголосного призначення суддів державами-членами, але самі судді при виконання своїх обов'язків були повністю незалежні і керувалися в своїй діяльності розпорядженнями засновницького договору і чинними нормативно-правовими актами. Суд ЄОВС спочатку виступав втіленням ідеї наднаціональної співпраці.