8.3. Центральні банки
Центральний банк — це банк з особливим статусом, призначений бути центром національної кредитної системи і здійснюючий грошово-кредитне регулювання.
У ринковій економіці він є ключовою ланкою кредитної системи.
Перший центральний банк – шведський “Ріксбанк” був створений в 1668 р. У цілому, функції перших центральних банків відрізнялися від тих, що виконуються нині. Центральні банки в їх сучасному вигляді виникли в XIX ст.
Центральні емісійні банки створювалися двома шляхами:
еволюційним – на базі найбільших комерційних банків, в яких з розвитком кредитної системи відбувалася концентрація емісії банкнот;
директивним – утворення центрального емісійного банку державою.
Центральний банк звичайно створюється у формі акціонерного товариства. Як правило, його капітал належить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина, Нідерланди, Іспанія). Якщо держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія) або акціонерами центрального банку є комерційні банки (США) та інші фінансові установи (Італія), держава все одно відіграє провідну роль у формуванні органів управління центрального банку.
У сучасних умовах центральний банк виконує наступні функції:
1. Емісійний центр готівкового обороту – ця функція полягає в тому, що центральні банки володіють монопольний правом на випуск банкнот.
2. Валютний центр. Ця функція виявляється в тому, що центральний банк:
акумулює золотовалютні резерви;
здійснює валютне регулювання, тобто регулювання платіжного балансу і валютного курсу;
представляє всю країну в міжнародних і регіональних валютно-фінансових організаціях.
3. Банк банків і розрахунковий центр. Центральні банки більшості країн безпосередньо не вступають у фінансові відносини з підприємствами та населенням, а забезпечують касове, розрахункове та кредитне обслуговування кредитних установ, переважно комерційних банків, для яких центральний банк:
є кредитором останньої інстанції;
виступає у ролі посередника у міжбанківських розрахунках;
здійснює контроль або нагляд над банками;
є дослідницьким та інформаційним центром.
4. Орган банківського регулювання та нагляду.
Під регулюванням банківської діяльності розуміють:
використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;
ухвалення положень, що регламентують діяльність банків;
застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності банківської системи і на проведення ефективної монетарної політики.
Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До них належать:
вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;
вимоги щодо ліквідної позиції банків;
вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (регламентація максимального розміру кредитів на одного позичальника – у США не більше 10%, у Франції – не більше 75% власних коштів банку; нормативи кредитування – у Франції сума кредитів банку не повинна перевищувати його власні кошти більш ніж в 20 разів; та ін.);
обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.
Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів належать:
рефінансування комерційних банків центральним банком;
створення систем гарантування банківських депозитів;
вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.
Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях, функціонування банків - від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.
Повноваження центрального банку як регулятивно-наглядового органу:
регулювати доступ до банківської системи: 1) визначати вимоги й умови, обов’язкові для отримання ліцензії на право займатись банківською діяльністю; 2) здійснювати нагляд за їх дотриманням;
забезпечувати таке регулювання діяльності банків, яке не обмежує їхньої самостійності, і водночас передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;
отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;
здійснювати інспекційні перевірки в банках;
застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;
брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.
5. Банк уряду. Центральний банк здійснює виконання державного бюджету по доходах і витратах, а також є агентом держави з розміщення державного боргу.
Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Як фінансовий агент уряду центральний банк веде урядові рахунки і управляє активами різних урядових відомств. В деяких країнах, наприклад в США, центральні банки виконують цю функцію спільно з комерційними банками. В інших державах, наприклад в Італії, центральні банки є практично бухгалтерами державних установ, що дає змогу останнім, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов’язані з банківським обслуговуванням.
6. Провідник монетарної політики.