1.Поняття спр.
Усі відомі визначення СПР залежать від розуміння природи СПР:
як сполучення ПР (простих речень);
як одне речення, специфічну СО.
Згідно з першою точкою зору, СПР складається із нерівноправних простих речень, одне з яких залежне .Оскільки ми виходимо з розуміння складного речення як окремої синтаксичної одиниці, то керуватимемось таким визначенням складнопідрядного речення:
СПР називаються такі речення, члени яких пов’язані підрядним зв’язком при допомозі підрядних сполучників чи сполучних слів .
Диференційні ознаки СПР:
1) підрядний зв’язок між предикативними частинами;.
2) засіб його оформлення – підрядні сполучники чи сполучні слова;
3) співвідносні слова у головній частині ( ця ознака є факультативною)
2. Класифікація спр: історія питання
Історія східнослов’янського мовознавства знає три класифікації СПР, які відбивають різні етапи вивчення СР і СПР зокрема, розуміння мовної природи СПР. Відповідно до цього в основу класифікації клали різні принципи.
Логіко – граматична класифікація
В основних рисах вона склалася в середині XIX ст. у працях Ф.І. Буслаєва. Головний принцип сформований ним так: “ Кожен із членів головного речення, окрім присудка, може бути виражений реченням підрядним: підмет, додаток, означення, обставина ( місця, часу, способу дії, міри й лічби, причини). Окремо Ф. Буслаєв виділяє речення підстави, приводу, умови, мети, порівняння , допусту , деякі з них розглядає як проміжні між сурядними і підрядними (допустові, порівняння, підстави). Пізніше Д.Овсянико-Куликовський увів ще присудкові.
Отже, головний принцип логічний (звідси й назва) – ототожнення компонентів простих речень із підрядними членами (у руслі розуміння складного речення як сполучення простих).
Недоліки:
1. Сама ідея ідентичності підрядних частин із членами простого речення.
Підрядні частини багатші за змістом, ніж члени речення, вони предикативні, порівняймо:
Вона не приїхала на навчання Вона не приїхала на навчання, бо
через хворобу ( нема часової (цілком несподівано для всіх важко)
ознаки) захворіла.
Крім того, підрядна частина дозволяє увести багато другорядних членів ( див. у дужках), які сприяють точному й вичерпному вираженню усіх обставин дії.
Підрядні частини виражають порівняно із членами речення більшу кількість значень ( наслідку, приєднання ).
2. Визначення видів підрядних речень здійснюється на основі не одного принципу –за значенням підрядної частини, - а й за функцією співвідносного слова ( при наявності у головній частині співвідносного слова ). Унаслідок цього однотипні підрядні речення , залежно від наявності чи відсутності співвідносного слова потрапляли до різних видів чи підвидів.
3. Визначення підрядної чистини за функцією співвідносного слова не дає змоги поєднати в одну групу однотипні підрядні речення. Щоб проілюструвати це, наведемо відомий дотеп Д.Кудрявського:
Що вовки жадібні, знає кожен /Крилов/ - додаткове речення
Що вовки жадібні, усім це відомо - підметове речення
Я згоден з тим, що вовки жадібні - додаткове речення
Думка Крилова – така, що вовки жадібні - присудкове речення .
Тобто, одне і те ж речення може відноситись до різних видів, залежно від того, якого слова воно стосується, ( біля чого воно стоїть ). Кудрявський порівнював: це : все одно, що визначати вид дерева за наявністю шишок: береза, під якою є ялинкові шишки, – це ялинка? Тобто, визначати вид підрядної частини за функцією співвідносного слова у головній частині – недоцільно, бо це не визначає сутності такого підрядного речення ( вони однотипні ).