2. Основні закони мислення.

Для зручності поділяють всі відомі закони логіки в такий спосіб: «основні закони логіки» і « інші (неосновні) закони логіки». Відомі 4 такі «основні закони логіки», вимоги яких відображають найбільш суттєві властивості нашого мислення – визначеність, несуперечливість, послідовність, обгрунтованість, а саме закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. В тих чи інших формах зазначені закони були предметом уваги з дуже давніх часів. Проте виразної форми і докладного тлумачення їм надали два європейські мислителі – Арістотель (перші три закони) і Г.Лейбніц (четвертий закон).

2.1. Закон тотожності.

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась. Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка. Перше визначення цього закону дав Арістотель у своїй праці «Метафізика».

Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки. Так, якщо ми обговорюємо Іванова, якийсь його вчинок, то ми маємо обговорювати Іванова, а не когось іншого, і саме цей його вчинок, а не якийсь інший. Закон тотожності вимагає, щоб у процесі міркування було виділено предмет міркування і цей предмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки даної предметної області. Предметна область — це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки. Закон тотожності не забороняє переходити від одного предмета думки до другого, від одного обговорення питання — до другого питання, він тільки забороняє підміняти один предмет думки другим предметом, одне питання другим питанням. Якщо ми розпочали розмірковувати про що-небудь, ми повинні протягом усього розмірковування мати на увазі саме цей предмет думки, а не якийсь інший. Звичайно, для того щоб скласти правильне уявлення про обговорюваний предмет, необхідно розглянути й інші його сторони або інші предмети, з ним пов'язані, але обговорення однієї сторони предмета не може бути незліченим, оскільки несумісне підмінене міркування про іншу його сторону або про інший предмет.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна. Закон тотожності не допускає вживання поняття всередині якогось міркування у різному значенні. Поняття, якими ми користуємося, мають уживатися протягом усього розмірковування, скільки б вони не траплялися в одному й тому ж значенні, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо ж поняття й терміни вживаються у процесі міркування неоднозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення у таких випадках не досягає мети. Закон тотожності не можна розуміти у тому розумінні, нібито будь-яке поняття має незмінно зберігати свій раз і назавжди даний зміст і обсяг. Закон тотожності не стверджує, що поняття не залишаються незмінними, вони уточнюються, розвиваються, замість одних понять виробляються інші. Але кожне поняття на певному етапі розвитку знання має певний зміст. Визначеність змісту поняття зумовлена якісною визначеністю відображуваного цим поняттям предмета. Тому всіляке поняття в одному й тому ж розмірковуванні повинне мати одне визначене значення, має бути тотожним самому собі.

Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно відобразити дійсність. Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або сплутування понять. Сплутування понять у логічному відношенні е ототожнювання відмінного. Ця помилка має місце тоді, коли різні за змістом поняття приймаються за тотожні. Суб'єктивно сплутування понять відбувається часто через неточне знання змісту вживаних понять, коли розмірковуючому здається, що між поняттями, уживаними ним, немає ніякої різниці, що вони належать до одного й того ж предмета, мають один і той же зміст і відрізняються один від одного тільки мовним висловом; але насправді вони різні. Сплутування понять може мати місце і в тому випадку, коли в науці відсутні точно вироблені визначення тих чи інших понять. Сплутуванню понять сприяє також наявність у природній мові омонімів, слів, що виражають не одне, а кілька понять. Штучні мови у цьому відношенні мають перевагу, оскільки для кожного знака в них установлюється чітка однозначність.

Виходячи з цього, можна висловити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного.

Неможливо нічого мислити, якщо не мислиш [ кожен раз ] щось одне.

Арістотель

Порушення закону тотожності відбувається як несвідомо (через недостатню обізнаність у справі, некоректність у вживанні понять і формулюванні суджень, неврахування фактору полісемії слів), так і свідомо, коли мають намір приховати або перекрутити справжню суть питання. В такому випадку зустрічаємо підміну змісту, невизначеність та інші вияви некоректності мислення.

Особливим випадком порушення закону тотожності є софізми (грец. sophisma – вигадка, хитрість), тобто хибні судження, які подаються як істинні. Софізми створюють шляхом навмисно неправильного підбору вихідних положень, використовуючи багатозначність слів, підміняючи і перекручуючи зміст понять. При цьому формально закон тотожності виконується, проте навмисна помилка робить міркування загалом хибним. Наведемо приклади софізмів античних часів:

«Цей пес має дітей, отже він – батько. Але ж це твій пес. Отже він – твій батько. Ти його б’єш, отже – ти б’єш свого батька».

«Злодій не бажає набути нічого поганого. Набуття доброго є справою доброю. Отже злодій бажає доброго».

Знання вимог закону тотожності орієнтує на уважне ставлення до форми і змісту окремих фрагментів мислення і дозволяє розпізнавати як софізми, так і ненавмисні логічні помилки – паралогізми (грец.paralogismos – хибне міркування) та їх виправляти.