22 спрощення в гру приголосних, чергування приголосних і голосних звуків
1. Чергування приголосних
Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:
а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що відбуваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний - зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх - смішний - усмішка, бідолаха - бідолашний.
б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при словозміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донька - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.
2. Чергування голосних
До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:
а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших слов’янських мов не відбувається.
б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбувається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживається тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.
Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j] (графічно є) виступає закономірно.
• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умови, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голосними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Наприклад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шостий ([и] <- [ы]); крайок, копійок.
Спрощення в групах приголосних
Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних . Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди.
Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.
Винятки становлять:
прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст (баластний, компостний, контрастний, форпостний);
окремі слова: пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, кістлявий, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає).
Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі: дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.
Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).
В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.
У вимові і на письмі відбувається спрощення ще в таких словах:
серце- при формі сердець,
скатерка- від скатерть,
ченця- родовий відмінок від чернець,
проїзний, виїзний, під'їзний і под.- із коренем -їзд-,
тижня, тижневий- від тиждень.
Лише у вимові відбувається спрощення :
приклади
у групах приголосних стськ, нтськ, нтств студент-
студентський [студен'с'кий], студентство [студенство],
турист- туристський [турис'кий]
у групах приголосних стц, стч хустка- у хустці [хус'ц'і],
невістка- невістці [нев'іс'ц'і],
невістчин [нев'ішчин]
Такі слова пишуться за морфологічним принципом.
Тверді і м’які приголосні
Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях.
Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу].
Звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть бути як твердими, так і м'якими:
тверді і м'які приголосні
[д] - [д' ], [т] - [т' ], [з] - [з' ], [с] - [с' ],
[дз] - [дз' ], [ц] - [ц' ], [л] - [л' ], [н] - [н' ]
Ці приголосні м'якими можуть стати в будь-якій позиції- як на кінці слова, так і перед наступним приголосним : даль, тінь, дядько, близько, мідь, путь, військо, хвацько.
Інші приголосні , крім [й], у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: повірте, голуб, відправте, любов, повір, туш, ніч, мовчиш.
ь Вони пом'якшуються лише перед [ і ] та зрідка перед іншими голосними : ніччю [н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер [ в’ітер ], обличчя [обли’ч’ча], бюро [б’уро].
Звуки [р] і [р'] в літературній мові чітко розрізняються: град- ряд, перу- порю, крук- крюк, гора- зоря, шкура- буря.