1.2. Функціональне зонування

1.2.1. Біосферні заповідники

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення, опис функціональних зон та фіксування змін, які відбулися в них за попередній період. Щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон БЗ необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Виділення функціональних зон здійснюється згідно із Законом України “Про природно-заповідний фонд України” на професійній основі, за рекомендаціями Севільської стратегії для біосферних резерватів (1996), а також за комплексом пропозицій вчених-созологів різного природничого фаху.

2. Функціональне зонування здійснюється для виконання БЗ таких трьох функцій: а) збереження ландшафтів, екосистем, видів та генетичних різновидів; б) сприяння економічному, соціально-культурному, екологічно збалансованому та загальнолюдському розвитку; в) підтримка демонстраційних проектів, освіти, просвіти, досліджень, фонового моніторингу у сфері моніторингу довкілля на глобальному, національному та регіональному рівнях.

3. Всі зони покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Тому найефективнішим для функціонального зонування є розташування зон концентричними колами. Центральне коло складає заповідна зона.

4. Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком, коли заповідна зона межує із зоною антропогенних ландшафтів.

5. Пріоритетне і визначальне значення для виконання біосферним резерватом першої і основної функції у функціональному зонуванні має заповідна зона, яка виділяється у першу чергу.

6. Пропозиції вчених-созологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особлива увага має надаватися їх раритетним компонентам.

7. Величини площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку (збереженості). Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем.

8. Заповідна зона.

8.1. Заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолютно заповідному та регульовано заповідному режимах.

8.2. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканому стані.

8.3. Регульовано заповідний режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі відбуваються небажані негативні природні або антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів.

8.4 Залежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідного режиму на основі наукових обгрунтувань зона може поділятися на дві підзони – абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

8.5 Оптимальною формою для збереження екосистем заповідної зони є компактна округла або овальна.

8.6. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів’їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи тощо), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі грунтові дороги тощо).

8.7. Заповідна зона може мати ділянки особливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах зони антропогенних ландшафтів вони оточуються ділянками буферної зони.

8.8. Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені заказниками, пам’ятками природи та заповідними урочищами. Заказники та пам’ятки природи відносяться до підзони регульованої заповідності.

8.9. В територіальному аспекті заповідна зона має охоплювати у БЗ всі корінні і найбільш збережені природно-територіальні комплекси, а також рідкісні для України типи ландшафтів.

8.10. Для витримання компактності зони до неї можуть бути віднесені і інші частково змінені або довготривало похідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколого стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормової бази для копитних тварин, невеликі сінокоси тощо).

8.11. В таксономічному аспекті до заповідної зони мають бути віднесені ділянки, де виявлені об’єкти біорізноманіття, які увійшли до червоних списків (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоний список Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червона книга України), Зеленої книги України (1987), а також до конвенцій, міжнародних угод (Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни – Париж, 1982, 1987; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення – СІТЕС (Вашінгтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бон, 1979 - Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн, 1979) тощо.

8.12. Величина площ заповідної зони визначається міжнародними стандартами для біосферних резерватів. Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної зміненості природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

8.13. Заповідна зона БЗ, який створено у відносно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити не менше половини від всієї площі БЗ, або сімдесят п’ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.14. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно малостабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити не менше сорока відсотків від всієї площі БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.15. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити не менше третини від всієї площі БЗ, або двадцять п’ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

9. Буферна зона

9.1. Буферна зона створюється для запобігання негативному впливу природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони.

9.2. Буферна зона чітко виділяється на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону.

9.3. Ширина буферної зони визначається науковими рекомен-даціями, може збільшуватися залежно від виникнення загроз, але не може бути меншою одного кілометра.

9.4. Буферною зоною необхідно оточувати особливо цінні природні комплекси, що мають місце у зоні антропогенних ландшафтів. В цьому випадку її ширина також визначається науковими рекомендаціями.

10. Зона антропогенних ландшафтів.

10.1. Зона антропогенних ландшафтів виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів.

10.2. Зона антропогенних ландшафтів оточує по периферії буферну зону, не обмежується у просторі, її розміри можуть змінюватись у зв'язку з проблемами, що виникають.

Згідно із Законом України “Про природно-заповідний фонд України” для природних заповідників проведення функціональ-ного зонування не передбачене. Тому, вся територія ПЗ представляє заповідну зону, за винятком господарської ділянки, яка створюється для особистих потреб ПЗ. Вона може складати не більше 1-2% всієї площі природно-заповідної території.

За результатами багаторічних досліджень багатьох вчених доведено, що у ПЗ часто виникає ситуація, коли необхідно втручатися шляхом регулювання процесів з метою збереження. В такому разі можна виділяти ділянки з регульовано заповідним режимом на фоні ділянок з абсолютно заповідним режимом. Це є елементами біосозологічного олігофункціонального зонування. В такому разі детально описуються основні об'єкти збереження, для яких встановилися ці ділянки, а також співвідношення їх площ, механізми збереження та регулювання, біотехнічні та созотехнічні заходи.

Окремо описується охоронна зона (площа, функції, характер розташування тощо).