5.2 Антропогенний вплив на природні екосистеми заповідного об’єкта і його оцінка. Оцінка земель рекреаційного призначення.

Вихідні дані:

Карта природозаповідного об‘єкта з нанесеними туристичними маршрутами, статистичні дані про кількість відвідувачів природозаповідного об‘єкта протягом року із розподілом на види відвідування (піше, транспортне тощо).

Завдання:

Розрахувати нормативну і оптимальну рекреаційну ємність туристичного маршруту заповідного об’єкта.

Методика роботи

Визначення чисельності відвідувачів є одним з видів визначення лімітів, які розробляються та затверджуються у відповідності до Інструкції про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та Інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 12.03.1993 р. №19, із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінприроди України від 11.05.1994 р. №43 та Наказом Мінекобезпеки від 02.09.97 №141/4).

Розробка цього ліміту передбачає визначення меж окремих ділянок та кількості рекреантів з урахуванням ступеня рекреаційного навантаження на ці ділянки на основі з диференційованого підходу підрахунків за окремими видами рекреаційної діяльності (відвідування інформаційно-музейних центрів, екологічних (учбових) стежок та туристських маршрутів, здійснення спортивного рибальства та полювання, збір грибів, ягід та лікарських рослин тощо). Даний ліміт може бути короткостроковим - до одного року і довгостроковим - від одного до десяти років, залежить від категорії території чи об'єкта природно-заповідного фонду, встановленого режиму його охорони, використання та порушеності його природних комплексів.

Організація управління національним парком, біосферним заповідником чи регіональним ландшафтним парком спрямована на регламентоване використання природних комплексів і для відновлення порушених ландшафтів. Це забезпечується відповідним зонуванням території, обмеженим числом маршрутів, місць огляду і часу перебування на них.

Порушення рекреаційної ємності, тобто перевищення максимально допустимої кількості відвідувачів, що знаходяться на маршрутах, можуть завдати серйозної шкоди природним комплексам. Стан лісового насадження оцінюється за шкалою стадій його дигресії [10]:

0 – дигресія відсутня: загальна витоптаність площі не перевищує 2 % (коефіцієнт витоптаності <2 %). Стежковий варіант витоптування. Трав’яний покрив складений лісовими та лісо-лучними видами. Видовий склад та характер розміщення підросту і підліску типовий для даного типу лісу. Лісова підстилка непорушена. Кількість пошкоджених дерев, підросту та підліску не перевищує 5 %.

1 – початкова дигресія: загальна витоптаність площі не перевищує 10 % (коефіцієнт витоптаності 3-10 %). Стежковий варіант витоптування. У трав’яному покриві переважають лісові та лісо-лучні види (90 %), з’являються окремі лучні рослини (до 10 %), бур’яни відсутні. Товщина лісової підстилки зменшена порівняно з непорушеними ділянками до 10 %. Видовий склад та характер розміщення підросту і підліску типовий для даного типу лісу. Кількість пошкоджених дерев, підросту та підліску не перевищує 15 %.

2 – стабілізована дигресія: загальна витоптаність площі не перевищує 25 % (коефіцієнт витоптаності 11-25 %). Стежковий та рідше комбінований з площинним варіанти витоптування. У трав’яному покриві лісових та лісо-лучних видів до 75 %, решта – лучні рослини, бур’яни відсутні. Товщина лісової підстилки зменшена порівняно з непорушеними ділянками до 25 %. Видовий склад, підріст і підліскок типові для даного типу лісу, але їх розміщення набуває групового типу. Кількість пошкоджених дерев, підросту та підліску не перевищує 25 %. Це межа стійкості лісового насадження.

3 – прогресуюча дигресія: загальна витоптаність площі перевищує 25 % (коефіцієнт витоптаності >25 %). Комбінований з переходом у площинний варіанти витоптування. Серед трав’яного покриву лісових та лісо-лучних видів менше 75 %, поступово зростає кількість лучних видів та бур’янів. Товщина лісової підстилки зменшена порівняно з непорушеними ділянками понад 25 %. Розміщення підросту і підліску набуває куртинного характеру. Кількість пошкоджених дерев, підросту та підліску понад 25 %. Насадження поступово втрачає здатність до самовідновлення.

Ємність екологічної стежки чи туристичного маршруту визначають за формулою:

Pdn = (T-L/V) · G · V = T · G · V – (L · G · V)/V = T · G · V – L · G

де, Pdn – кількість осіб,

T – час відкритого маршруту,

L – довжина траси,

G – щільність, люд/км,

V – швидкість руху, км/год

Залежно від стану лісового насадження на рекреаційних маршрутах вводиться квитково-путівкова система відвідування парку та суворий контроль за дотриманням правил перебування в лісі та норм рекреаційних навантажень. Ці норми залежать від ступеня непіддатливості природних систем та визначають планувальну структуру території, густоту розміщення доріг, стежок, оглядових маршрутів та час перебування на них. Залежно від природних умов та рівня організації відвідування, гранично-допустима норма на 1000 га рекреаційного використання ділянок становить 1000-5000 людей за рік.

Приклад

Таблиця 3