15.5.2. Види цін (тарифів) і сфери їх застосування

Для здійснення вище наведених функцій в ціноутворенні на промислову продукцію застосовують три основні види цін: оптова ціна підприємства, оптова ціна реалізації, державна роздрібна ціна, що показано на рис. 15.3.

За оптовими цінами підприємства вироблена продукція реалізується іншим підприємствам, об'єднанням або постачально-збутовим організаціям промислової інфраструктури. При цьому кожному об'єднанню, підприємству-постачальнику, що нормально працюють, мають бути повернуті витрати на виробництво продукції і забезпечений достатній рівень рентабельності з метою зацікавленості виробничого колективу в ефективному господарюванні.

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками, що показано на рис. 15.4.

Світові ціни — це грошове вираження міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються:

• для одних товарів — за рівнем цін країни-експортера;

• для інших — цінами бірж та аукціонів;

• для багатьох готових виробів — цінами провідних країн світу.

Оптові ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з фактичних витрат на виробництво продукції і прибутку підприємства та величини податку на додану вартість і суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизними зборами); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

Закупівельні ціни — це ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, колективні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства), продають свою продукцію державним, кооперативним, переробним, торговельним та іншим фірмам. Вони включають оптову ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними організаціями, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників вантажів і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, юридичних, консультаційних та інших послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

У сучасній практиці застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки.

Система ринкових цін різноманітна і може застосовуватись у різних їх формах залежно від кон'юнктури ринку.

Централізовано фіксовані та регульовані ціни встановлюються державою на відповідні ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) яких зосереджено на підприємствах (організаціях), котрі займають монопольне становище на ринку.

Договірні ціни визначаються підприємством (організацією) самостійно на підставі домовленості зі споживачем (покупцем) на певні обсяги продукції та строки її поставки.

Вільні ціни визначаються товаровиробником самостійно, але держава певною мірою впливає як на договірні, так і вільні ціни за допомогою антимонопольної політики, регулювання умов оподаткування і кредитування для окремих груп підприємства.

Важливу роль в розвитку науково-технічного прогресу відіграють лімітні й ступеневі ціни.

Лімітні ціни встановлюються на стадії розробки нової продукції і відображають граничнодопустимий рівень її ціни.

Ступенева ціна — це оптова ціна, яка поступово знижується на певних етапах (стадіях) серійного випуску продукції.

У практичній діяльності широко застосовується система франкування цін. Франко (італ. franko — вільний) — вид зовнішньоторгівельної угоди купівлі-продажу, за якою в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку в місце, зазначене в договорі.

Найбільш поширеними є такі види франко:

• франко вагон-станція відправлення включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи;

• франко-вагон-станція призначення включає всі витрати, пов'язані з доставкою продукції від станції відправлення до місця знаходження споживача;

— франко кордон, ця ціна використовується у зовнішньоекономічних угодах і, крім транспортних витрат на доставку товару до відповідного кордону, включає витрати на його страхування і митні витрати.