Словник релігійних термінів та понять

Абат (сирійськ. «отець») — (кат.) настоятель чоловічого монастиря.

Абсолют — у різних релігійних та філософських ученнях — необумовлене нічим, досконале начало, першопричина буття. У монотеїзмі під А. розуміють Бога. Див. Брахман, Дао.

Авалокітешвара (санскр.) — бодхісаттва. У махаяні та ваджраяні уособлення милосердя; відомо багато його земних утілень (див. Далай-лама).

Аватара (санскр.) — (інд.) земне втілення божества.

Августин Аврелій (354—430) — христ. теолог, філософ, один з отців церкви. Твори: «Сповідь», «Про Град Божий».

«Авеста» — зведення священних текстів зороастризму. А. існувала в усній традиції з IX ст. до н. е. і була записана бл. VI ст. н. е.

Авраам (євр. «батько багатьох») — (бібл.) патріарх, шанований в іудаїзмі, християнстві та ісламі (Ібрахім). Вважається праотцем євреїв (через Ісаака) та арабів (через Ісмаїла).

Автокефалія (грецьк.) — (прав.) адміністративне самоврядування, незалежність помісних церков.

Агапіт Печерський (пом. 1095) — святий Києво-Печерської лаври, що прославився як чудесний та безкорисливий цілитель. .

Агасфер — (христ.) персонаж середньовічної легенди, що відмовив Христу у відпочинку по дорозі на Голгофу, був за це приречений Богом на вічне блукання по світу.

Агні-йога (Жива Етика) — теософське вчення, викладене в працях Олени та Миколи Реріхів.

Адам (євр. «червона земля») — згідно з Біблією перша людина, створена Богом.

Адвентизм (лат. «пришестя») — течія в протестантизмі, проповідує близьке друге пришестя Христа.

Академія духовна — (христ.) навчальний заклад, що надає вищу духовну освіту.

Акафіст (грецьк. «несидячий») — (прав.) церковний гімн.

Алілуя (євр. «хваліть Господа») — хвалебний вигук в іуд. та христ. богослужінні.

Алімпій, Аліпій (ХІ ст.) — києво-печерський чудотворець та перший на Русі іконописець.

Аллах (араб.) — ім’я Бога в ісламі.

Алхімія (араб., грецьк.) — містичне вчення про речовини, з яких створений світ, а також практика перетворення одних речовин на інші.

Аматерасу (яп. «та, що освітлює небо») — богиня Сонця, центральне божество синтоїзму.

Амвон (грецьк.) — (прав., кат.) підвищене місце у храмі, з якого читаються Євангелія, проголошуються проповіді.

Аміда — центральне божество амідаїзму, володар «чистої землі», японське ім’я будди Амітабхи.

Амідаїзм — течія в японському буддизмі, виникла в ХІІ ст.

Амінь (євр. «воістину») — (іуд., христ.) традиційне останнє слово молитов та проповідей.

Амітабха (санскр.) — один з будд, що шанується в махаяні і ваджраяні, в Японії відомий як Аміда.

Амулет (лат.) — магічний предмет, що має захищати його власника від злих сил.

Амур — давньоримський бог любові, аналогічний Ероту.

Анабаптисти (від грецьк. «повторно занурюю») — протестантська течія, що виникла в ХVІ ст., від неї походить рух менонітів.

Аналой (грецьк.) — (прав.) стіл, на який під час богослужіння покладається Євангеліє, хрест та ікони.

Анафема (грецьк. «прокляття») — (христ.) відлучення від церкви й довічне прокляття.

Ангели (євр. «посланці», грецьк. «вісники») — (іуд., христ., ісл.) безтілесні істоти, посередники між Богом та людьми. Нараховується 9 ангельських чинів або ступенів, відповідно до їхньої наближеності до Бога.

Англіканство — напрямок у протестантизмі, що виник в ХVІ ст. За культом та організацією близький до католицизму.

Андрій Первозваний (1 ст. н.е.) — апостол, один з найближчих учнів Христа, вважається покровителем Русі.

Анімізм (від лат. «душа, дух») — віра в існування душ та духів.

Антихрист (грецьк.) — (христ.) назва всіх супротивників Христа і християнства, а особливо того з них, хто має панувати на Землі перед кінцем світу і буде переможений Христом.

Антоній Великий (ІІІ ст.) — святий, засновник християнського чернецтва.

Антоній Печерський (983—1073) — прав. святий, засновник Києво-Печерської лаври.

Антропософія — релігійно-містичне вчення, що відокремилося від теософії, започатковане в ХХ ст. Р. Штайнером.

Анхраманью — уособлення темного начала в зороастризмі, супротивник Ахурамазди.

«Апокаліпсис» (грецьк. «одкровення») — «Одкровення Іоанна Богослова», одного з 12 апостолів, остання книга Біблії, що пророкує кінець цього світу і друге пришестя Христа.

Апокрифи (грецьк. «таємні, приховані») — твори іудейської та ранньохристиянської літератури, що не були включені до канону.

Апологетика (грецьк. «що захищає») — розділ богослов’я, що має на меті захист і виправдання догматів віровчення за допомогою раціональної аргументації.

Аполлон — давньогрецький бог світла, пророцького дару, покровитель муз. Відомий храм А. в Дельфах, де був його оракул.

Апостоли (грецьк. «посланець») — (христ.) перші проповідники Євангелія, у вужчому розумінні — 12 найближчих учнів Христа.

Апофатичне (грецьк. «заперечне») богослов’я — учення про пізнання Бога через заперечення невластивих йому предикатів.

Арес (Арей) — давньогрецький бог війни, у римській міфології йому відповідає Марс.

Арістотель (384—322 до н.е.) — давньогрецький філософ, учень Платона. Учення А. використовувалось в арабо-мусульманській філософії, схоластиці та католицькому богослов’ї. Праці: «Метафізика», «Про душу», «Про небо», «Нікомахова етика».

Аріанство — течія в ранньому християнстві, яка об’єднувала послідовників Арія. У 325 р. на Нікейському Вселенському соборі А. визнане єрессю.

Арій (250—336) — христ. священик м. Олександрії. За заперечення єдиносущності Христа і Бога-Отця був засуджений церквою як єретик. Його погляди було покладено в основу аріанства.

Армагедон (євр.) — біблійна назва місця вирішальних битв.

«Армія спасіння» — релігійно-філантропічна організація, створена 1866 року в Лондоні методистським проповідником В. Бутсом.

Архангел (грецьк.) — один з чинів ангелів.

Архат (санскр. «гідний») — (буд.) той, хто звільнився від невідання та страждання сансари, ідеал Тхеравади.

Архідиякон (грецьк. «старший служитель») — духовний сан, старший з дияконів, помічник єпископа під час богослужіння.

Архієрей (грецьк. старший священик) — (прав.) назва вищих церковних ієрархів з чорного духовенства (єпископів, митрополитів, патріархів).

Архімандрит (грецьк. «начальник монастиря») — (прав.) вищий перед єпископом чернечий чин в церковній ієрархії.

Асани (санскр. «пози») — пози, що вживаються в практиці йоги.

Аскетизм (грецьк.) — вправи для доброчесного життя, самообмеження, відмовлення від життєвих благ. До аскетичних вправ відносять піст, послух, целібат, жебрацтво, юродство, відлюдництво, обітниці мовчання, носіння вериг, власяниць та ін. А. в різних формах притаманний усім релігіям.

Астрологія (грецьк. «наука про світила») — учення, що пов’язує земні події та індивідуальні долі людей з небесними світилами.

Астарта — фінікійська богиня родючості. Їй відповідають — єврейська Ашторет, ассірійська Іштар, а також Афродита та Венера.

Аси — у сканд. міфології родина вищих небесних богів.

Асури (санскр. «не-боги») — демонічні істоти в індійській міфології, що протистоять девам.

Атеїзм (грецьк. «заперечення Бога») — система поглядів, що заперечує релігійні уявлення, віру в надприродне і релігію в цілому.

Атман (санскр. «абсолютний дух») — (інд., брахм.) індивідуальне, суб’єктивне начало («Я») Всесвіту, що тотожне Брахману.

«Аугсбурзьке сповідання» (1530) — документ, написаний Ф. Ме-ланхтоном, шо містить виклад основ віровчення лютеранства.

Аура — в езотериці та біоенергетиці енергетичне поле, що пронизує будь-яке фізичне тіло.

Аутодафе (порт. «акт віри») — (кат.) урочисте проголошення й виконання вироку інквізиції.

Афон — (прав.) гора в Греції з комплексом найдавніших чоловічих монастирів.

Афродита — давньогрецька богиня любові, краси і родючості. Аналогічна за функціями Астарті та Венері.

Ахімса (санскр.) — (інд., буд., джайн.) принцип незавдавання шкоди живим істотам.

Ахурамазда, Ормузд, Хормузд — верховний бог в зороастризмі, що бореться з Анхраманью; уособлення світлого начала.

Ашока (268—232 до н.е.) — цар з династії Маур’їв, що об’єднав Індію в єдину державу, був покровителем буддизму.

Ашрам (санскр. «духовна обитель») — (інд.) дім гуру, монастир.

Аятола (перс. «знак Аллаха») — (ісл.) у шиїтів найвищий титул знавця Корану, шаріату та хадисів.

Баал Шем Тов (скорочено — БЕШТ) — ім’я, що означає «той, хто Володіє Іменем Божим». Було дане цадикові Ізраелю бен Єліезеру (1700—60), засновникові хасидського руху його послідовниками.

Баптизм (від грецьк. «занурювати у воду») — течія в протестантизмі, відома з поч. ХVІІ ст.

Бахаї, бехаї — релігійна течія, початково пов’язана з ісламом, заснована в сер. ХІХ ст. в Ірані Мірзою Хосейном Алі Нурі (1817—1892), що взяв ім’я Бахаулла («божій блиск»). Він є автором «Кітаб-е-акдес» («Священної книги»), написаного в 1872 р. канонічного тексту Б.

Бахаулла — див. Бахаї.

Берегині — (слов.) жіночі добрі духи, які захищають людину від чор¬них сил.

БЕШТ — див. Баал Шем Тов.

Біблія (грецьк. «книги») — Святе Письмо у християнстві. Складається зі Старого та Нового завітів.

Біле братство (Велике біле братство) — секта, створена в Києві в 1990 р. Ю. Кривоноговим. Б. б. використовувало інд. та христ. термінологію, пророкувало кінець світу в 1993 р.

Біс — єгип. бог танцю та веселощів; у християнстві — злий дух, що мучить людей та тварин.

Блаватська Олена (1831—1891) — засновниця міжнародного Теософського товариства, автор «Таємної доктрини».

Благовіщення — (христ.) свято (в православ’ї Дванадесяте) на честь оповіщення архангелом Гавриїлом Богородиці таємниці непорочного зачаття та народження від неї Бога-Сина.

Благодать — (христ.) дар Бога людині, що виявляється передовсім у можливості спасіння. Див. Синергія.

Благочестя — втілення в житті людини вимог віри, дотримання заповідей певного віровчення.

Блаженство — (христ.) найвище щастя, що в повній мірі може бути досягнуто людиною тільки в раю.

Бог — надприродна духовна істота, творець світу, абсолют (у теїзмі). У політеїзмі боги — це духовні істоти, що панують над певними силами та частинами космосу.

Богородиця — (прав., кат.) шанобливе іменування Пресвятої Діви Марії.

Богослов’я (теологія) — систематичне викладення і тлумачення релігійного вчення, а також уся сукупність дисциплін, що мають своїм предметом Бога або релігію.

Богослужіння — складовий елемент релігійного культу, сукупність священнодійств, звернених до Бога або божеств і регламентованих канонами певної релігії або конфесії.

Бог-Отець — див. Трійця.

Богохульство — вияв неповаги до Бога, догматів та обрядів певної релігії.

Бог-Святий Дух — див. Трійця.

Бог-Син — див. Трійця.

Бодхідхарма (пом. 528) — засновник чань-буддизму.

Бодхисатва — (буд.) той, що підійшовши до нірвани, не заглибився в неї, а з любові до всіх живих створінь вирішив лишитися в сансарі задля допомоги їм на шляху спасіння. Найбільш шанованим в ламаїзмі є Б. Авалокітешвара.

Божество — в політеїзмі духовна істота, бог.

Братства — різні види христ. або ісл. релігійних об’єднань.

Брахма — (інд.) творець світу, один з богів Тримурті.

Брахман — (інд.) абсолют, об’єктивне начало Всесвіту. Див. Атман.

Брахманізм — релігія, що виникла на поч. І тис. до н. е. в Індії, продовження релігії Вед.

Брестська унія (1596 р.) — унія православної церкви в Україні та в Білорусі з католицькою на умовах прийняття кат. догматики і підпорядкування Ватикану за збереження прав обрядовості. Див. Греко-католицька церква.

Бубер Мартін (1878—1965) — єврейський філософ, засновник концепції діалогу. Праці: «Я й Ти» (1923), «Хасидські оповіді» (1947).

Будда — (буд.) особа, що досягла просвітлення. Як власне ім’я закріплене за засновником буддизму Сідхартхою Гаутамою (VII—VI ст. до н. е.).

Буддизм — світова релігія, що виникла на півночі Індії в VI ст. до н. е., в основі якої лежить Дхарма, відкрита Буддою Шак’ямуні.

Булла (лат. «кулька, печатка») — назва документів, шо мають печатку Папи Римського.

Бхагавадгіта (санскр. «Божественна пісня») — давньоінд. поема, частина Махабхарати, шанується як п’ята Веда.

Бхакті (санскр.) — віддане служіння, один зі шляхів спасіння в індуїзмі.

Бьоме Якоб (1575—1624) — нім. містик. Твори: «Аврора, або Ранкова зоря у сходженні» (1612), «Теософські питання» (1624) та ін.

Ваал, Баал (фінік. «володар») — головний бог фінікійської релігії.

Ваджраяна (санскр. «діамантова колісниця») — напрямок у буддизмі махаяни (І тис. н. е.). У В. широко застосовуються йогічні практики.

Вакх — давньоримський бог винарства, одне з імен Діоніса.

Вакханалії (лат.) — свята та оргії на честь Вакха. В. були поширені в Стародавньому Римі з ІІ ст. до н. е.

Валькірії (ісланд.) — у сканд. міфології войовничі діви, підпорядковані Одіну.

Вальпургієва ніч — в герм. міфології ніч на 1 травня (день св. Вальпургії), час щорічного шабашу відьом на горі Брокен та в інших місцях.

Вальхала, вальгала (ісланд. «чертог вбитих») — у сканд. міфології своєрідний рай хоробрих воїнів, що належить Одіну.

Варни (санскр.) — (інд.) чотири класи суспільства: брахмани (священнослужителі), кшатрії (воїни), вайш’ї (господарі), шудри (служники).

Варфоломіївська ніч — ніч з 23 на 24 серпня 1572 року, під час якої фр. католики організували масове вбивство гугенотів.

Ватикан — теократична держава на території Риму, на чолі якої стоїть Папа Римський. У В. знаходиться його резиденція, кат. святині.

Ваххабіти — послідовники радикальної течії в ісламі, що виникла у XVIII ст.

Вебер Макс (1864—1920) — нім. соціолог, дослідник релігії, автор книг: «Протестантська етика і дух капіталізму» (1904), «Зібрання творів із соціології релігії» (1921).

Веданта (санскр. «завершення Вед») — течія індійської філософії (із сер. І тис. до н. е.), пов’язана з індуїзмом. До видатних мислителів В. належали Шанкара, Рамакрішна, Вівекананда, Шрі Ауробіндо Гхош.

Веди (санскр. «священні знання») — (кін. ІІ — поч. І тис. до н. е.) священні давньоінд. збірки, що включають: гімни богам (Рігведа), ритуально-обрядові інструкції (Самаведа), описання ритуалів (Яджурведа), заклинання (Атхарваведа). На основі В. виникли ведична релігія, брахманізм та індуїзм.

Велес — (слов.) бог, покровитель скотарства.

«Велесова книга» — пам’ятка слов’янської дохристиянської релігійності (ІХ—Х ст.), відкрита в 1919 році, однак автентичність В. к. багато хто з науковців піддає сумніву.

«Великий Вогонь» — неоязичницька слов’янська течія, заснована Г. Боценюком на Житомирщині на поч. 1990-х рр.

Вельзевул — (єванг.) демон.

Венера — римська богиня весни, любові та краси, аналогічна Афродиті.

Вівекананда (Наредранатх Датт) (1863—1902) — індійський мислитель, пропагандист ідей веданти на Заході, учень Рамакрішни і організатор товариства його послідовників: «Місії Рамакрішни» (1897). Твори: «Практична веданта», «Карма-йога», «Бхакті-йога».

Вівтар — жертовник, стіл для приготування жертви та частина храму (христ.), де він знаходиться. У православних храмах В., як правило, відділено іконостасом.

Відьма — згідно з народними повір’ями жінка, що завдяки зв’язкам з нечистою силою має надприродні властивості і може шкодити людям та худобі.

Вікарій (лат. «заступник») — (христ.) замісник (або помічник) духовної особи.

Вільнодумство — критичне ставлення до пануючої ідеології, у вужчому розумінні — скепсис щодо панівної релігії.

Вінчання — (христ.) здійснення таїнства шлюбу.

Віра — безсумнівна впевненість, переконаність у чомусь.

Вірні — (христ.) ті, що прийняли хрещення й належать до церкви.

Віровчення — система поглядів прихильників певного релігійного напрямку, церкви, що, як правило, включає догматику, основні принципи теології та ін.

Віросповідання — належність людини до певного релігійного напрямку, організації (церкви, громади).

Віссаріон (Сергій Тороп, н. 1951 р.) — засновник Церкви Останнього Завіту.

Віфлеєм — нині Бейт-Лахм, місто, де згідно з Євангеліями, народився Ісус Христос.

Вішну — (інд.) бог — охоронець світу, один з богів Тримурті.

Волхви (санскр. «вал» — «горіти, світити») — 1) (бібл.) східні мудреці, 2) (слов.) чарівники, віщуни.

Воскресіння — 1) В. Ісуса Христа — центральна подія Євангелій (див. Пасха); 2) В. мертвих — подія, пов’язана з кінцем цього світу, очікувана в іудаїзмі, християнстві та ісламі.

Вселенські собори — (прав., кат.) зібрання вищого духовенства християнської церкви, що відбувались в ІV—VІІІ ст. (усього сім); пізніші зібрання визнає за В. с. лише католицька церква.

Вулкан — давньоримський бог вогню.

В’яса (др. інд. «той, що розділив») — напівлегендарний упорядник Вед та автор Махабхарати.

Гавриїл — один з архангелів; у християнстві вважається, що він оповістив про майбутнє народження Ісуса Христа. Див. Джибріл.

Гадання — див. Мантика.

Газават — (ісл.) священна війна проти невірних.

Аль-Газалі, Абу Хамід Мухаммед ібн Мухаммед (1059—1111) — ісламський філософ, один з ідеологів суфійського містицизму.

Ганеша — (інд.) бог мудрості та сили, зображується з головою слона.

Гедонізм (від грецьк. «задоволення») — принцип, згідно з яким вищою метою та основним стимулом людської поведінки є насолода та задоволення; Г. протилежний аскетизмові.

Геєна (євр.) — (іуд., христ., ісл.) — одна з назв пекла, синонім вічної загибелі грішників.

Геката — давньогрецька богиня мороку та чарівництва.

Геліос (грецьк.) — давньогрецький бог Сонця.

Геомантика, геомантія — вид мантики, сукупність окультних уявлень та практик, пов’язаних з енергетикою земної поверхні. Різновидом Г. є лозошукацтво. Див. Фен-шуй.

Гермес — давньогрецький бог, аналогічний давньоєгипетському Тоту й римському Меркурію, покровитель торгівлі та провідник померлих до Аїду.

Гермес Трисмегіст — Гермес Тричі Величний, легендарний автор корпусу текстів окультно-містичного характеру, близьких до гностицизму.

Герметизм — напрямок в містичній літературі, що пов’язується з Гермесом Трисмегістом.

Георгій-Побідоносець (кінець ІІІ ст. — 303) — один з найбільш шанованих христ. святих великомучеників.

Глосолалія — промовляння слів і текстів незнайомими, в т. ч. давніми мовами. Як правило, відбувається в стані екстазу під час радіння.

Гностицизм (від грецьк. «знання») — релігійно-філософські та містичні вчення пізньої античності. Розрізняють християнський, іудейський та язичницький Г.

Голгофа (арам. «череп») — пагорб поблизу Єрусалима, місце прилюдних страт і розп’яття Ісуса Христа.

Гомілетика — (христ.) богословська дисципліна, що викладає мистецтво проповіді та церковного красномовства.

Господь (від санскр. Джаспаті — «володар роду») — іменування Бога в монотеїзмі та верховного бога в деяких політеїстичних ученнях.

Греко-католицькі церкви — церковні організації, що підпорядковані Ватикану, але зберігають православну обрядовість. Г.-к. ц. існують в Україні, Білорусії, Ефіопії та інших країнах. Див. Уніатство.

Гріх — порушення заповідей або інших релігійних законів.

Гріхопадіння — (бібл.) первородний гріх людства, порушення Адамом та Євою заборони Бога вживати плодів з дерева пізнання добра та зла в Едемському саду.

Гугеноти — французькі кальвіністи.

Гуни (санскр. «якості») — (інд.) три якості пракриті — тамас, раджас та сатва.

Гуру — (інд.) духовний вчитель.

Давид — бібл. цар (1055—1015 рр. до н. е.), батько Соломона, автор псалмів.

Дажбог, Даждьбог — слов. бог Сонця; у традиції РУНВіри вважається, що цим ім’ям Бог явив себе українцям.

Далай-Лама (монг., тиб. «вчитель-океан») — з ХV ст. титул духовного та політичного керівника тибетського народу, який вважається втіленням Авалокітешвари. Зараз цей титул носить Д.-л. ХІV (нар. 1935 р.).

Дао (кит. «шлях») — абсолют, шлях речей, закон; центральне поняття даосизму.

«Дао де цзин» («Книга про шлях та доброчесність») — головний текст даосизму.

Даосизм — кит. релігія, виникла у VІ—II ст. до н. е., засновником Д. вважається Лао-цзи, автор «Дао де цзин».

Дацан — (буд.) відділ монастиря.

Дванадесяті свята — (прав.) дванадцять головних свят року (крім Пасхи).

Де (кит.) — доброчесність; комплекс властивостей Дао, які людина може осягнути і втілити.

Деви (санскр.) — божества в індійській міфології.

Деісус (грецьк. «молитва») — (прав.) ікона Христа в архієрейському вбранні, а також центральний (третій) ярус ікон в іконостасі, у центрі якого вона знаходиться.

Деїзм (від лат. «Бог») — релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог-творець не втручається в хід процесів після акту творення ним світу. Д. виник в XVII ст. в Англії.

Демон (грецьк.) — у давньогрецькій міфології уособлення злої або (рідше) доброї сили, що може впливати на долю людини; у християнстві та інших релігіях — злий дух.

Деномінація (від лат. «наділення ім’ям») — слово, що вживається на позначення широкого кола релігійних організацій, конфесій та віросповідань.

Дервіш (перс. «бідний, жебрак») — член суфійського братства.

Десятина — (христ.) церковний податок у розмірі десятої частини від усіх доходів на користь храму та духовенства.

Десять заповідей, Декалог — (бібл.) заповіді, дані Богом Мойсею на горі Синай, релігійно-моральний кодекс, що лежить в основі іудаїзму та християнства.

Джайнізм — релігія, заснована в VI ст. до н. е. в Індії Вардхаманом, який «подолав карму і вказав шлях до нірвани» (його титули — Махавіра — великий герой, та Джіна — переможець).

Джемс Вільям (1842—1910) — амер. філософ, психолог, представник прагматизму, автор книг «Про людське безсмертя» (1898), «Різноманітність релігійного досвіду» (1902).

Джибріл, Джебраїл (біблійний Гавриїл) — (ісл.) один із чотирьох наближених до Аллаха ангелів, покровитель пророків, з’являвся Мухаммеду для передачі тому Корану.

Джини — демони в арабській міфології і в ісламі.

Джихад (араб. «зусилля») — (ісл.) зусилля в справі віри. Розрізняють великий Д. — духовне самовдосконалення, та малий Д. (або газават) — війну з невірними.

Дзен (яп. «медитація», від санскр. «дх’яна» та кит. «чань») — одна з найбільш впливових шкіл буддизму в Японії, що утворилася в VII ст.

Диявол (грецьк. «брехун») — злий дух, уособлення зла. Цей або подібні образи відомі в іудаїзмі (Сатана), у християнстві, ісламі (Шайтан або Ібліс), у буддизмі (демон Мара), у слов’янській (Чорт) та інших міфологіях.

Диякон (від грецьк. «служитель») — (христ.) найнижча ступінь священства, помічник пресвітера або архієрея у здійсненні богослужіння.

«Діанетика» — книга та вчення Р. Хаббарда, засновника сайєнтології.

Діафізити — християни, що на відміну від монофізитів дотримуються вчення про дві природи Христа — божественну та людську, до Д. належать православні, католики та протестанти.

Діва Марія, Богородиця, Богоматір, Мати Божа, Мадонна — (єванг.) непорочна мати Ісуса Христа.

Діоніс — давньогрецький бог родючості та винарства.

Догмати (від грецьк. «вчення») — основні положення віровчення певної релігії або конфесії, що не підлягають сумніву і не потребують доведення.

Докази буття Бога — спроби раціонального обґрунтування тези про існування Бога. Головні з них: космологічний, онтологічний, телеологічний, історичний та моральний.

Друге пришестя — сформульоване в христ. Символі віри уявлення про майбутній прихід Ісуса Христа на землю для Страшного суду і тисячолітнього царства.

Друїди (кельтськ.) — служителі культу в давніх кельтів.

Дух — 1) у багатьох релігійних та філософських системах складова й визначальна частина кожної (або тільки людської) живої істоти; 2) безтілесна істота, ієрархічно нижча від божеств; розрізняють злих та добрих Д.; 3) Див. Бог-Святий Дух, Трійця.

Духобори — секта православного походження, що існує із середини ХVІІІ ст. в Росії, Україні, Грузії, Канаді та інших країнах.

Духовенство — у багатьох релігіях — група служителів культу.

Духовний — 1) той, що має відношення до духу (1); 2) пов’язаний з духовенством, або ширше — з релігією; 3) безтілесний; 4) алего-

рично поняття «духовний», «духовність» уживаються в різних контекстах.

Душа — частина живої істоти, пов’язана з духом та тілом. У більшості релігійних учень, крім буддизму та деяких інших, Д. вважається безсмертною.

Дхамапада — канонічний текст буддизму, частина Трипітаки.

Дхарма (санскр.) — 1) (інд.) обов’язок; 2) (буд.) закон, відкритий та проголошений Буддою, а також найдрібніша часточка (атом) Всесвіту.

Едем — (бібл.) земний рай, де жили до гріхопадіння Адам та Єва.

Езотеричний (грецьк. «внутрішній») — відомий лише вузькому колу осіб, таємний.

Екзарх (грецьк. «намісник») — у православ’ї голова округи (екзархату), що об’єднує кілька єпархій.

Екзегетика (грецьк. «тлумачення») — у християнстві богословська дисципліна, що тлумачить Біблію.

Екзотеричний (грецьк. «зовнішній») — загальнодоступний, на відміну від езотеричного.

Екклезіаст — назва однієї з книг Старого Завіту, приписується царю Соломону.

Еккарт Йоган (мейстер Еккарт) (1260—1327) — нім. містик, чернець-домініканець, автор «Духовних бесід».

Екклезіологія (грецьк.) — (прав., кат.) богословське вчення про церкву.

Екуменічний рух (від грецьк. «населений світ») — започаткований у 1910 р. рух за взаємопорозуміння, співробітництво та об’єднання християнських конфесій.

Ельфи (ісланд.) — у герм. та сканд. міфологіях духи природи — гноми, феї та ін.

Еманація — у неоплатонізмі та містицизмі сходження від Бога, шлях донизу.

Енгельс Фрідріх (1820—1895) — нім. філософ, один із засновників т. зв. наукового атеїзму, сподвижник К. Маркса. Твори: «Анти-Дюрінг» (1878), «Діалектика природи» (1882), «Книга одкровен-

ня» (1883).

Енцикліка (грецьк. «загальний, круговий») — послання Папи Римського.

Ессеї, ессени — іудейська аскетична секта ІІ ст. до н. е. — поч. н. е. Дослідники вбачають зв’язки між Е., кумранітами і раннім христи-

янством.

Есхатологія (грецьк.) — релігійне вчення про кінечність теперішнього світу.

Єва (від євр. «джерело життя») — (бібл.) перша жінка, створена Богом з ребра Адама.

Євангелія (від грецьк. «блага вість») — ранньохристиянські твори, що розповідають про життя, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Існують чотири канонічних і багато апокрифічних Є.

Євангелісти — автори канонічних Євангелій: Матвій, Марк, Лука та Іоанн.

Євангельські християни-баптисти — церква, що об’єднала в 1944—1945 рр. кілька протестантських організацій тодішнього СРСР.

Єднання (Рух та Церква) — секта, заснована Муном в 1945 р., ставить на меті об’єднання релігій, використовує біблійну та християнську термінологію.

Євхаристія (грецьк.) — (христ.) церковне таїнство, під час якого хліб та вино пресуществляються у Тіло та Кров Ісуса Христа (Святі Дари), котрих причащаються вірні під час літургії.

Єзуїти (від лат. «Товариство Ісуса») — (кат.) чернечий орден, заснований Ігнатієм Лойолою в 1534 р. для боротьби з Реформацією.

Єпархія (грецьк.) — (христ.) адміністративно-територіальна одиниця церкви, керована архієреєм.

Єпископ (грецьк. «наглядач, охоронець») — вищий духовний сан у багатьох христ. церквах, узагальнена назва всіх архієреїв.

Єпитимія, епитимія (від грецьк. «кара») — (христ.) церковне покарання за скоєний гріх.

Єресі (грецьк. «відбір») — учення, що відхиляються від офіційної доктрини церкви в питаннях догматики, культу та організації.

Єрусалим — стародавнє місто на Близькому Сході, історично пов’язане з іудаїзмом, християнством та ісламом, де зберігаються святині цих релігій.

Єрусалимський храм — побудований Соломоном у 950 р. до н. е. за взірцем скинії. У 70 р. н. е. другий Є. х. було зруйновано римськими легіонерами.

Жертвопринесення — обряд принесення дарів Богу, богам, святим та духам. Ж. існує в більшості релігій.

Жерці — в політеїзмі служителі культів, посередники між людьми та богами й духами.

Завіт — (бібл.) сакральний союз Бога з народом або людством.

Заклинання — див. замовляння.

Зак’ят, закат (араб.) — один зі «стовпів» ісламу, щорічний податок на користь найбідніших.

Замовляння, заговори, заклинання — тексти, що використовуються в магічній практиці, а також обрядове їх промовляння.

Заповіді — заборони або обов’язки, що мають сакральний характер.

Заратуштра (1-ша пол. 1 тис. до н. е.) — засновник зороастризму, іноді згадується як автор «Авести».

Затворництво — (христ.) вид аскетизму, ухиляння від спілкування з людьми задля молитовного звернення до Бога. З. існує також в інших релігіях.

Зороастризм — дуалістична релігія, заснована Заратуштрою в 1-й пол. І тис. до н. е. на заході Азії. Див. Ахурамазда та Анхраманью.

Ібліс — (ісл.) злий дух, що очолює шайтанів.

Івановці — прихильники пантеїстичного вчення Порфірія Іванова (1898—1983).

Ігумен (грецьк. «той, що керує») — (прав.) настоятель монастиря (або його помічник).

Ідол (грецьк.) — зображення божества, об’єкт поклоніння в язичництві.

Ієрархія (грецьк.) — структура та субординація церковної органі-

зації.

Ікона (грецьк. «образ») — (прав., кат., буд.) зображення святих та шанованих у релігійній традиції осіб для духовного спілкування віруючих з ними.

Іконоборство — заперечення пошанування ікон.

Іконостас — (прав.) спеціальна стіна з розміщеними на ній іконами, що відокремлює вівтар від середнього храму.

Ілля (євр. «Бог — моя сила») — (бібл.) пророк, узятий живим на небо.

Імам (від араб. «стояти попереду») — керівник мусульманської громади.

Інавгурація (від лат. «посвячую») — урочиста церемонія возведення на престол нового Папи Римського або введення на посаду нового глави держави.

Індра — (інд.) бог неба. Див. Перун.

Індуїзм — релігія в Індії (з сер. І тис. до н. е.), що продовжує традиції Вед та частково брахманізму.

Індульгенція (лат. «милість») — (кат.) грамота про відпущення гріхів, видана Папою Римським.

Ініціація (лат.) — обряд посвячення.

Інквізиція (лат. «розшук») — трибунал католицької церкви, створений у ХІІ ст. для боротьби з єресями.

Інок — чернець.

Інтегральна йога — релігійно-філософське вчення Шрі Ауробіндо Гхоша.

Іоанн Богослов — один з 12 апостолів, вважається автором одного з Євангелій, трьох Послань та «Апокаліпсису» (див. Новий Завіт).

Іоанн Хреститель — (єванг.) пророк, що шанується в християнстві як «предтеча» та хреститель Ісуса Христа.

Іпостась (грецьк. «сутність, основа») — у христ. одна з подоб (осіб) Трійці.

Ісихазм (грецьк. «німотність») — (прав.) містико-аскетичне вчення (з ХІV ст.), започатковане Григорієм Паламою, що проповідувало мовчазне споглядання божественного.

Іслам — одна з трьох світових релігій, заснована в VII ст. пророком Мухаммедом. В основі І. віра в єдиного Бога — Аллаха, священна книга І. — Коран.

Ісус Христос — (христ.) уособлення другої іпостасі Трійці, Син Божий, Боголюдина (у діафізитів).

Іуда Іскаріот — (єванг.) учень Христа, який зрадив вчителя.

Іудаїзм — національна монотеїстична релігія євреїв, виникла в ІІ тис. до н. е., священний текст І. — Тора.

«І цзин» або «Чжоу і» — «Книга змін», давньокит. гадальний, релігійний та філософський текст (поч. І тис. до н. е.), шанований в даосизмі, конфуціанстві та кит. буддизмі.

Йога (санскр. «єднання») — (брахм., інд.) зусилля, спрямоване на поєднання з божественним і розкриття можливостей людської природи. Патанджалі (бл. І ст. до н. е.) в книзі «Йогасутра» вперше виклав основи вчення Й.. Розрізняють традиційні та нові види Й. До традиційних належать: хатха-, карма-, джняна-, бхакті- та раджа-Й. Системи Й. існують також у буддизмі та джайнізмі.

Кааба — давня ісл. святиня, чотирикутна споруда в Мецці, у стіну якої вмуровано «чорний камінь».

Каббала (євр. «переказ») — (іуд.) релігійно-містичне вчення, викладене в книгах «Сефер Єцира» («Творіння») (VIII ст.) та «Зогар» («Сяйво») (XIII ст.), метою якого є осягнення потаємного сенсу Тори.

Кадило — (іуд., христ.) металева чаша, заповнювана ладаном або іншими пахощами, використовується під час богослужіння.

Калачакра (санскр. «колесо часу») — (буд.) цикл учень, що об’єднує космологію, астрологію, історію, психологію та духовну практику в послідовну систему.

Калі — (інд.) богиня часу та руйнування. Див. Шакті.

Кальвін Жан (1509—1564) — один з ідеологів протестантизму, засновник кальвінізму.

Кальвінізм — течія в протестантизмі, заснована Ж. Кальвіном у сер. ХVІ ст., зараз існує у вигляді реформатства, пресвітеріанства та конгрегаціоналізму.

Кама — (інд.) бог кохання, озброєний луком та стрілами; один із чотирьох людських інтересів — задоволення всіх видів бажань.

«Кама-сутра» — давньоінд. трактат Ватсьяяни про науку любові та кохання.

Камлання — у шаманізмі обряд спілкування з духами, що здійснюється шаманом у стані екстазу.

Канон (грецьк. «палиця», у переносному розумінні «правило») — 1) (христ.) церковне правило; 2) затверджене церквою зібрання священних книг; 3) цикл церковних співів з 9 пісень; 4) основна частина літургії.

Канонізація (від лат. «узаконюю») — (христ.) акт причислен-

ня церквою подвижника віри та благочестя до святих певної кон-

фесії.

Кант Іммануїл (1724—1804) — нім. філософ, засновник трансцендентальної філософії. Праці: «Критика чистого розуму» (1781), «Про первістково зле в людській природі» (1792), «Релігія в межах тільки розуму» (1793).

Капела (італ. «каплиця») — (кат., англік.) споруда, або частина храму для приватних богослужінь та зберігання реліквій.

Капелан — (кат.) військовий священик (одне зі значень).

Капище — місце поклоніння та жертвопринесення язичницьким богам.

Капітул — (кат.) назва керівної ради при єпископі або в чернечому ордені.

Каплиця — невелика христ. молитовна споруда без вівтаря.

Капуцини (від італ. «гостроверхий каптур») — (кат.) чернечий орден, створений у 1525 році в Італії.

Караїми — прихильники започаткованої Анан бен Давидом у VIII ст. течії в іудаїзмі.

Кардинал (лат. «головний») — другий після Папи титул єпископа в католицькій ієрархії.

Карма (санскр.) — (інд., буд.) дії, що спричиняють наслідки, а також закон причин та наслідків, або воздаяння.

Кармеліти — (кат.) чернечий орден, заснований в 1156 р. хрестоносцями, що оселилися на г. Кармель у Палестині.

Катафатичне богослов’я (від грецьк. «стверджувальний, позитивний») — релігійне вчення, яке визнає можливість часткового та відносного пізнання Бога через його творіння. Див. Апофатичне б.

Катехізис (грецьк.) — (христ.) стисле викладення вчення церкви у вигляді запитань та відповідей.

Католицизм (від грецьк. «вселенський») — напрямок у християнстві (з 1054 р.). На чолі католицької церкви стоїть Папа Римський, суверен теократичної держави Ватикан.

Келія (від лат. «кімната») — помешкання для проживання ченців на території монастиря.

Кенаса — культова споруда іудейської секти караїмів.

Києво-Печерська лавра — один з перших на Русі прав. монастирів, заснований Антонієм Печерським бл. 1051 р.

Кінець світу — майбутня подія, що згідно з віровченнями багатьох релігій та конфесій має стати завершенням цього і початком нового етапу існування людства. Див. Апокаліпсис.

Кірха — лютеранський храм.

Кіртан (санскр. «повторення, оспівування») — (інд.) ритуальне прославлення імен Верховного Господа.

Клариски — (кат.) жіночий чернечий споглядально-затворницький орден, заснований св. Кларою (1193—1253).

Клір (грецьк. «жереб») — (христ.) узагальнена назва священнослужителів церкви.

Клірос (грецьк. «частина») — (христ.) підвищення в храмі перед вівтарем, місце хору та читців.

«Книга змін» — див. «І цзин».

«Книга Мормона» — одна зі священних книг мормонів, уперше надрукована у 1830 р.

Коан (яп.) — у чань- та дзен-буддизмі: парадоксальна інтелектуальна задача, вирішення якої має привести учня до просвітлення — саторі.

Ковчег — 1) (бібл.) корабель Ноя; 2) (прав.) дарохранильниця — предмет євхаристичного культу — окута металом дерев’яна скриня для зберігання освяченого хліба.

Ковчег завіту — головна святиня іудаїзму, являла собою окуту золотом дерев’яну скриню, у середині якої зберігалися скрижалі з десятьма заповідями, жезл Аарона та посуд з манною; був нібито знищений під час руйнування Єрусалимського храму.

Конгрегаціоналісти (від лат. «об’єднання, громада») — кальвіністська течія, яка виникла в Англії в 2-й пол. ХVІ ст., інша назва — індепенденти.

Конкордат (лат.) — угода між Папою Римським та урядом певної держави, що визначає умови діяльності католицької церкви на території цієї країни.

Консисторія (лат. «співприсутність») — (христ.) орган церковного управління.

Конфесія (від лат. «визнання, сповідь») — релігійний напрямок певного віросповідання, що має свою догматику, культ та організаційну структуру.

Конфірмація (від. лат. «зміцнення») — 1) кат. таїнство миропомазання; 2) (прот.) акт свідомого прийняття віри молодою людиною (14—16 років) та входження до церкви (громади).

Конфуціанство — кит. релігія, що утворилася на основі філософського та морально-етичного вчення Конфуція.

Конфуцій (Кун цзи) (551—479 до н. е.) — давньокит. філософ, заснов¬ник конфуціанства.

Коран (араб. «читання») — священна книга в ісламі, що її Аллах передав Мухаммеду через одкровення.

Крішна (санскр. «чорний, прекрасний») — 1) аватара Вішну; 2) уособлення єдиного Бога у кришнаїтів.

Кришнаїти — популярна назва Товариства Свідомості Крішни.

Ксьондз (польск.) — польська назва католицького священика.

Культ релігійний (від лат. «догляд, поклоніння») — богослужіння, обряди, молитви, жертвопринесення, свята, містерії, а також храми та предмети, що застосовуються в обрядовій практиці.

Кундаліні — (інд.) внутрішня прихована енергія людини, що до свого пробудження з допомогою практики йоги перебуває у нижній чакрі.

Кюре (від лат. «піклування») — (кат.) парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

Лавра (грецьк.) — (прав.) назва найбільш шанованих чоловічих монастирів.

Ладовірство — течія в укр. неоязичництві, одним з головних понять якої є Лад — Універсальний Закон.

Лама (тиб. «вищий») — досвідчений учитель-наставник в ламаїзмі.

Ламаїзм — з VII ст. регіональна форма північного буддизму.

Літургія (грецьк. «спільна справа») — (христ.) богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя.

Лхаса — місто в Тибеті, де знаходиться Потала — палац Далай-лами.

Лютер Мартін (1483—1546) — діяч нім. Реформації, засновник лютеранства та один з ідеологів протестантизму.

Лютеранство — напрямок в протестантизмі, започаткований М. Лютером в ХVІ ст.

Люцифер — одне з імен Диявола.

«Мага Віра» (Могутня Віра) (1979) — праця Л. Силенка, священний текст РУНВіри.

Магія (грецьк.) — дії та обряди, що мають на меті вплив на людину чи ситуацію за допомогою надприродних властивостей мага, заклинань, символіки та ін. Розрізняють білу (т. зв. корисну) і чорну (шкідливу) М.

Майтрейя — (буд.) бодхісатва, будда майбутнього.

Мандала (санскр.) — (інд., буд.) магічна діаграма, що використовується в практиці споглядання, «мапа» духовного космосу.

Мантика (грецьк.) — гадання, різні містичні способи передбачення майбутнього та пізнання невідомого. Існує багато різновидів М.: астрологія, хіромантія, геомантика та ін.

Мантра — (інд., буд.) коротка молитовна формула.

Маркс Карл (1818—1883) — нім. мислитель, організатор комуністич¬ного руху, один із засновників т. зв. наукового атеїзму. Праці: «До критики гегелівської філософії права» (1844), «Німецька ідеологія» (1846), «Капітал» (1883).

Марксизм — матеріалістичне та атеїстичне вчення К. Маркса, Ф. Енгельса та їх послідовників.

Масонство, франкмасонство (від франц. «вільні каменярі») —

з поч. XVIII ст. міжнародний релігійно-етичний рух, що проголошує метою вдосконалення людства «об’єднання людей на засадах любові, взаємодопомоги, вірності». Поєднується зі спеціальною обрядовістю і таємничістю. Навколо діяльності масонів утворилося багато містифікацій.

Махаяна (санскр. «велика колісниця») — напрямок у буддизмі (північному), що на відміну від хінаяни стверджує можливість спасіння не тільки ченців, а й мирян.

Махавіра — засновник джайнізму.

Медитація (від лат. «роздум») — духовна практика в різних релігіях — полягає в зосередженні уваги на об’єкті, ідеї, образі, що веде до «розчинення» в них, або, навпаки, — на зникненні образів, на припиненні всіх думок.

Медіум — у містицизмі та окультизмі людина зі специфічною чутливістю, що уможливлює її спілкування з духовними істотами та душами померлих.

Медресе — (ісл.) духовне училище.

Меркурій — римський бог торгівлі та покровитель мандрівників, син Юпітера. М. аналогічний за функціями Гермесу.

Мекка — місто в Саудівській Аравії, де народився і жив Мухаммед, а також знаходиться Кааба. До М. щорічно здійснюється хадж.

Меса — (кат.) літургія.

Месія (від староєвр. «помазання») — (бібл.) очікуваний з часів Старого Завіту спаситель єврейського народу і всього людства. Християни вважають М. Ісуса Христа. Є уявлення про М. і в ісламі.

Методисти — течія в англіканстві, виникла в 1-й пол. ХVІІІ ст. на основі «Товариства діяльного благочестя», очолюваного Дж. Веслеєм.

Мечеть (араб. «місце поклонів») — (ісл.) молитовна й громадська споруда, може мати кілька мінаретів.

Микола Чудотворець (260—343) — (христ.) святий, архієпископ м. Міри в Лікії, ще за життя відомий своїми чудесами.

Миро (від грецьк. «запашна олійка») — (прав., кат.) олійка, що вживається під час здійснення таїнств та обрядів.

Миропомазання — (прав., кат.) одне із семи таїнств, у католицизмі здійснюється одноразово над 7—12-річними дітьми (конфірмація).

Миряни — віруючі, члени релігійної громади, церкви, що не наділені саном (на відміну від кліру) і не належать до чернецтва.

Митрополит (грецьк.) — (прав.) вищий сан або другий після патріарха чин в церковній ієрархії.

Михаїл (євр. «рівний Богові») — архангел, що стоїть на чолі ангельського воїнства.

Мінарет (араб. «маяк») — (ісл.) вежа при мечеті, з якої муедзин закликає віруючих до намазу.

Містерії (грецьк. «таїнство») — таємні культові обряди давнього світу, до яких допускалися лише посвячені.

Містицизм (від грецьк. «таємний») — релігійно-філософська концеп¬ція, основу якої становить віра в можливість спілкування людей з т. зв. надприродними силами (Богом, ангелами, духами, демонами та ін.) і в можливість втручання цих сил в природний хід подій.

Мітра — божество світла, Сонця і правди в давній Індії та Ірані.

Мітраїзм — релігія, яка виникла наприкінці І тис. до н. е. в Ірані і поширилася в Римській імперії. М. був пов’язаний із зороастризмом і християнством.

Мойсей (бл. ХІІІ ст. до н. е.) — біблійний пророк, один із засновників іудаїзму, що отримав від Бога і передав єврейському народу скрижалі з десятьма заповідями. Заведено вважати, що саме М. записав «Тору».

Мокоша — (слов.) єдине жіноче божество слов’янського пантеону.

Мокша (санскр.) — (інд.) реалізація, спасіння; один з чотирьох людських інтересів: духовне звільнення.

Молитва — звернення до Бога, святих, духів та інших осіб та сил, шанованих у різних релігіях.

Монада — у багатьох теологічних та містичних ученнях — один

з першоелементів буття; а також сутність людини, що не зникає після смерті, а переходить з одного життя до іншого.

Монастир (грецьк. «житло усамітнених») — громада ченців, що живе за певним статутом, та комплекс будівель, що належать громаді. М. існують в православ’ї, католицизмі, буддизмі та деяких інших релігіях.

Мондо — своєрідна практика питань-відповідей в дзен-буддизмі, що поглиблює свідомість і веде учня до саторі.

Монотеїзм (грецьк. «єдинобожжя») — поклоніння єдиному Богу.

Монофелітство (грецьк. «єдина воля») — течія в християнстві з VІІ ст., в якій визнається, що Христос мав дві природи, але одну волю; є спробою компромісу між діа- та монофізитством.

Монофізитство (грецьк.) — напрямок у християнстві, що визнає лише одну (на відміну від діафізитства) — божественну — природу Христа. До М. належать вірменська, ефіопська, коптська (Єгипет), якобітська (Сирія) та малабарська (Індія) церкви.

Мормони — члени Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів.

Мощі — шановані в православ’ї та католицизмі тіла святих (або їх рештки), що збереглися нетлінними тривалий час.

Муедзин (араб. «оголошувати») — (ісл.) служитель мечеті, що з мінарету закликає мусульман до намазу (молитви).

Музи (грецьк. «мислячі») — давньогрецькі богині поезії, науки та мистецтв.

Мулла — служитель культу в ісламі.

Мун Сан Мьюнг (н. 1920) — корейський проповідник, засновник Руху Єднання, обожнюється послідовниками.

Мусульманство (від араб. муслім — «відданий Аллаху») — див.

Іслам.

Муфтій — (ісл.) духовна особа у сунітів, що має виносити рішення з релігійних та правових питань.

Мухаммед (бл. 570—632) — засновник ісламу та першої громади мусульман. Посланець та пророк Аллаха, через якого був переданий людям текст Корану.

Нагорна проповідь — проповідь Ісуса Христа, передана в Євангеліях (Мв. 5—7, Лк. 6). Основний зміст Н. п. — це викладений у формі заповідей блаженства новозавітний закон.

Намаз (перс.) — один зі «стовпів» ісламу, молитва, що здійснюється п’ять разів на день.

Невірні — (ісл.) всі немусульмани, крім т. зв. «людей писання»: іудеїв, християн і частково зороастрийців.

Неоплатонізм — елліністичне вчення ІІІ—VІ ст., засноване Плотіном, у центрі якого Єдине — Абсолют. Н. значно вплинув на християнство, особливо на середньовічний містицизм, на іудаїзм та арабо-мусульманську філософію.

Неоязичництво — сукупність сучасних течій, що закликають до відновлення язичницьких уявлень, культів та обрядів.

Нірвана (санскр.) — кінцева мета буддийської практики, вихід із сансари, стан повного позбавлення бажань і жаги життя.

Новий завіт — друга частина Біблії, складається з 4-х «Євангелій», «Діянь апостолів», «Послань апостолів» (22 книги) та «Одкровення Іоанна Богослова» («Апокаліпсис»). Упорядкований в ІV ст.

Нострадамус Мішель (1503—1566) — фр. медик, алхімік, астролог, поет. У книжці «Центурії» («Сторіччя») виклав пророцтва майбутніх подій в історії людства.

Нунцій (лат. «вісник») — (кат.) посол Папи Римського в державах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини

Оглашенні — (христ.) люди, що готуються прийняти хрещення.

Одін — верховний бог у сканд. міфології.

Одкровення — у монотеїстичних релігіях те, що Бог відкриває людям через природу, совість, явлення Себе (Мойсею на г. Синай та людям в особі Ісуса Христа), знамення, чудеса, повідомлення волі через ангелів та пророків. О. — це також жанр іуд. та христ. літератури (див. Апокаліпсис).

Осіріс — давньоєгипетський бог, пов’язаний з культом відрод-

ження.

Окультизм (від лат. «таємний») — обґрунтування містицизму та магії мовою науки. О. пов’язаний зі спіритизмом та теософією.

Ом — (інд., буд.) звук та склад, який є символом тотальности, цілісності буття; може виступати як мантра або частина мантри.

Оптина пустинь — (прав.) чоловічий монастир поблизу Калуги, відомий своїм впливом на російську культуру ХІХ — поч. ХХ ст.

Оракул (від лат. «говорити») — у давніх греків та римлян слова пророцтва, отриманого від божества, та місце, де воно отримане. Пізніше О. — віщун, той, хто тлумачить пророцтва.

Оранта (від лат. «та, що молиться») — один з іконографічних образів Богородиці. Мозаїчне зображення О. можна побачити в Софії Київській.

Оргія (грецьк. «таємний обряд») — обряд або містерія на честь язич¬ницьких божеств.

Орден (від лат. «ряд, розряд») — 1) чернеча або лицарсько-чернеча католицька організація з певним статутом. Існують жебрущі, затворницькі та ін. О.; 2) назва деяких (напр. масонських) таємних організацій, а також суфійських братств (тарика) в ісламі.

Оріген (185—254) — християнський богослов, початково один з отців церкви. В 553 році деякі його погляди було визнано єретичними. Праці: «Про начала», «Проти Цельса».

Ортодоксія (грецьк. «правильна думка») — неухильне дотримання певного вчення.

Орфізм — релігійно-містична течія VІІІ—VІІ ст. до н. е. в Давній Греції, пов’язана з культами Діоніса, Деметри та легендарного співака Орфея. О. вплинув на вчення Піфагора, Платона та християнство.

Отці церкви — христ. письменники та святі подвижники ІІ—VІІІ ст., у творах яких християнське віровчення набуло концепту-ального оформлення.

Павло (І ст. н. е.) — ім’я до навернення — Савл; один з проповідників Євангелія, який поряд з Петром був названий «первоверховним апостолом». Автор кількох Євангельських Послань.

Пагода (санскр. — «священний») — культова споруда в країнах Сходу у вигляді багатоярусної вежі.

Паломництво — мандрівництво з метою поклоніння святиням.

Пан — божество лісів, покровитель природи в грецькій, а пізніше в римській міфології.

Панахида — (христ.) заупокійна служба.

Пантеїзм — філос. вчення, яке розглядає Бога як Абсолют, злитий з природою.

Пантеон (грецьк. «всі боги») — сукупність божеств певної релігії.

Папа (грецьк., лат. «батько, вихователь») Римський — глава католицької церкви. В історії налічується 264 П. Р., першим з яких уважається апостол Петро. З 1979 р. П. Р. — Іоанн Павло ІІ.

Паперть — (христ.) ґанок перед входом у храм.

Парафія — (прав., кат.) первинна територіальна одиниця церкви.

Пастор (лат.) — (прот.) наставник, служитель церкви.

Пасха — (христ.) свято чудесного воскресіння Ісуса Христа, що відзначається після весняного рівнодення. Назва походить від єврейського свята Песах, напередодні якого Ісуса Христа було розіп’ято.

Патерик (грецьк.) — збірка оповідей про аскетичні подвиги християнських подвижників. Відомі Єрусалимський, Афонський, Києво-Печерський та інші П.

Патристика (грецьк.) — сукупність богословських доктрин та філософських творів отців церкви.

Патріарх (грецьк. «праотець, родоначальник») — біблійні П. є родоначальниками всього людства (від Адама до Ноя) або окремих народів. У християнстві — духовний сан верховних ієрархів — глав автокефальних церков (прав.) та керівників окремих єпархій (кат.).

Пекло — у різних релігіях місце вічного покарання грішників.

Перевертні — персонажі міфологій європейських народів, демонічні істоти, що можуть набирати вигляду як людей, так і тварин.

Переродження — див. реінкарнація.

Перун — (слов.) бог родючості, блискавки, грому, покровитель воїнства, аналогічний за функціями інд. Індрі, грецьк. Зевсу, рим. Юпітеру, герм. Тору.

Петро (І ст. н. е.) — до навернення — Симон. Один з найближчих учнів Христа. Як і Павло, є «первоверховним апостолом». Був першим римським єпископом. П. розіп’ято в 67 р. з наказу Нерона.

Пієтизм (від лат. «благочестя») — напрямок нім. протестантизму ХVІІ—ХVІІІ ст., представники якого ставили релігійне почуття над догмати.

Пілігрим (італ.) — (кат.) богомолець, що здійснює паломництво до святих місць.

Піст — вид подвижництва, що полягає в посиленні боротьби з пристрастями. П. передбачає обмеження на певний час різних світських насолод, у тому числі відмову від вживання деяких видів їжі. Практика П. існує в різних релігіях.

Піфагор (1-ша пол. VI ст. до н. е.) — давньогрецький філософ, засновник Піфагорейського союзу та піфагореїзму.

Піфагореїзм — містичне вчення послідовників Піфагора, початково пов’язане з орфізмом. Воно вплинуло на Платона та неоплатоніків.

Платон (бл. 428 — бл. 348) — давньогрецький філософ, учень Сократа, засновник об’єктивного ідеалізму. Його ідеї вплинули на неоплатонізм та християнство. Твори: «Бенкет», «Тімей», «Федр», «Республіка» («Держава»).

Плащаниця — у христ. культі покривало із зображенням Ісуса Христа. Див. Турінська П.

Плотін (бл. 204 — бл. 270) — еліністичний філософ, засновник неоплатонізму, автор «Енеад» (270).

Подвижництво — духовні вправи, самообмеження, аскеза задля самовдосконалення та досягнення спасіння. Різні форми П. існують у всіх релігіях.

Поділ церков — поділ християнської церкви на західну та східну, (католицьку та православну), що остаточно відбувся 1054 року.

Покаяння — (прав., кат.) таїнство, що полягає у каятті людини в гріхах під час сповіді та у відпущенні їй гріхів Христом через священнослужителя. Обряд П. є також в інших релігіях.

Політеїзм (грецьк. «багатобожжя») — поклоніння кільком богам.

Помазаник — (євр. — Мешіах, Месія, грецьк. — Христос). Обряд помазання був обов’язковим для монархів, первосвящеників та пророків.

Пономар — (прав.) стара назва нижчого церковнослужителя.

Понтій Пілат (пом. 37) — (єванг.) прокуратор (намісник) римського імператора в Іудеї, що затвердив смертний вирок Ісусу Христу.

Посейдон — давньогрецький бог морської стихії, аналогічний римському Нептуну.

Послушник — особа, що готується прийняти постриг.

Постриг — (прав., кат.) обряд посвячення в духовний сан або в ченці.

Потала — палац-резиденція Далай-Лами у Лхасі.

Праведність — святість життя, безгрішність.

Православ’я — один із трьох головних напрямків у християнстві (з 1054 р.). П. об’єднує кілька автокефальних церков.

Пракриті — (інд.) жіноче, матеріальне начало Всесвіту, утворюється трьома гунами (Див. Пуруша).

Прана — (інд.) життєдайна енергія, у кит. традиціях їй відповідає ці.

Преображення Господнє — Євангельське диво Преображення Ісуса Христа на горі Фавор та свято на честь цієї події.

Пресвітер (грецьк. «старійшина») — (христ.) священнослужитель або керівник громади.

Преподобний — (прав.) святий з ченців.

Престол — (христ.) стіл у центрі вівтаря, на якому під час літургії хліб та вино пресуществляються в Тіло та Кров Ісуса Христа.

Притвор — приміщення в західній частині христ. храму, до якого могли входити не тільки вірні. Відповідає подвір’ю скінії.

Причастя святих тайн — одне з християнських таїнств, під час якого хліб та вино пресуществляються в Тіло та Кров Ісуса Христа, що їх причащаються вірні під час літургії.

Пророк — (іуд., христ., ісл.) особа, покликана Богом донести до людей Його волю.

Пророцтво — передбачення майбутнього. В іудаїзмі, християнстві та ісламі П. можливе як результат одкровення.

Проповідь — початково: промова священнослужителя в храмі під час богослужіння. Більш широко — промова релігійно-настановчого змісту.

Протестантизм — одна з трьох конфесій у християнстві, відокремилась у ХVІ ст. від католицизму. Головними ідеологами П. були Ф. Меланхтон, М. Лютер, Ж. Кальвін та У. Цвінглі.

Протоієрей, протопресвітер (грецьк.) — (прав.) старший священик, настоятель храму.

Псалми (грецьк. «пісні») — (іуд., христ.) молитовні пісні та гімни, що входять до Псалтирі.

Псалтир (грецьк.) — книга псалмів (їх 150), яка входить до Старого Завіту і вважається частково написаною біблійним царем Давидом.

Пуритани (від лат. «чистий») — напрямок в англійському кальвінізмі в ХVІ—ХVІІ ст.

Пуруша — (інд.) чоловіче, духовне начало Всесвіту (Див. Пракриті).

Пустельництво — один з видів аскетичної практики, зречення світського життя задля індивідуального спасіння та богопізнання.

Пустинь — (прав.) монастир чи келія, що знаходиться в пустельному, віддаленому місці.

П’ятидесятники — один з напрямків протестантизму, назва пов’язана зі святом сходження Святого Духа — П’ятидесятниці.

П’ятидесятниця — (христ.) свято, що відзначається на 50-й день після Пасхи і присвячено описаному в Євангеліях сходженню Святого Духа на апостолів. Інші назви П. — день Святої Трійці, день Святого Духа.

Рабин (євр. «мій вчитель») — священнослужитель в іудаїзмі.

Радіння — (христ.) форма колективного моління в деяких сектах, що доводить учасників до екзальтації та екстазу.

Рай — у різних релігіях місце посмертного блаженного перебування праведників.

Рама — (інд.) персонаж давньоінд. епосу, один з аватар Вішну.

Рамадан, рамазан — дев’ятий місяць мусульманського календаря, коли на згадку про отримання Мухаммедом одкровення від Аллаха віруючі дотримуються посту.

Рамакрішна (Гададхар Чаттерджі) (1836—1886) — релігійний подвижник, реформатор індуїзму, учитель Вівекананди.

Распутін (Нових) Григорій (бл. 1864—1916) — селянин із Сибіру, фаворит родини рос. царя Миколи ІІ, наділений дарами цілительства та пророцтва. Є версія, що він належав до секти хлистів.

Реінкарнація (франц. «перевтілення») — існуюче в багатьох релігіях уявлення про посмертну зміну душею тілесної оболонки й народження у новому тілі; заперечується християнством, ісламом.

Рейкі (яп.) — метод самооздоровлення та лікування, який базується на давніх уявленнях японців про всепроникну енергію кі (ці).

Реквієм — траурна заупокійна меса та музичний твір, що є її супроводом.

Релігія (лат. «відновлення зв’язку» або «благочестя, святиня, предмет культу») 1) форма суспільної свідомості, що базується на вірі в існування священного (як правило, Бога або богів) і необхідності керуватися в житті певними нормами, що пов’язують людину із сакральним світом; 2) конкретна форма Р. (1), що має свою догматику, священні тексти, іноді — організаційну єдність.

Реформація (лат. «перетворення») — суспільний та релігійний рух в ХVІ ст. в Європі, спрямований проти феодалізму та влади католицької церкви. Р. сприяла утвердженню буржуазного ладу та створенню протестантизму як нової конфесії в християнстві. Одним з головних ідеологів Р. був М. Лютер.

Римсько-католицька церква — див. Католицизм.

Різдво Христове — (христ.) свято народження Ісуса Христа. У православ’ї одне з Дванадесятих свят.

Розенкрейцери — таємний орден, заснований за легендою в ХІV ст. Християном Розенкрейцем; його емблемою були троянда та хрест. Містичне вчення Р. близьке до масонства, на його основі виникла антропософія.

Румі, Джалал ад-дін (1207—1273) — перський містик і поет, заснов¬ник суфійського ордену Мавлавія, відомого в Європі як братство «кружляючих дервішів», автор «Поеми про прихований смисл».

РУНВіра — «Рідна Українська Національна Віра» — релігійна течія, яку в сер. ХХ ст. заснував Л. Силенко базуючись на дохристиянських політеїстичних віруваннях українців.

Ряса (грецьк. «стерта одежа») — (прав., кат.) повсякденний верхній одяг священиків та ченців. (Див. Чернецтво).

Саваоф (євр.) — (іуд., христ.) одне з імен Бога.

Савонарола, Джіроламо (1452—1498) — італ. релігійний реформатор, проповідник, абат домініканського монастиря у Флоренції.

Садака (араб.) — (ісл.) добровільна пожертва, милостиня, один з п’яти «стовпів» у ісламі.

Саддукеї — течія в іудаїзмі (ІІ ст. до н. е. — І ст. н. е.), відзначалася раціоналізмом.

Сайєнтологія (англ., грецьк. «науковчення») — напрямок нетрадиційної релігійності, заснований американським письменником Л. Роном Хаббардом.

Сакральне (лат. «священне») — на відміну від мирського, те, що пов’язується зі сферою божественного: віра, таїнства, культ.

Самадхі (санскр.) — (інд.) йогічний транс, пов’язаний із вищими станами свідомості.

Сангха (санскр. «громада») — (буд.) союз тих, що шанують Дхарму (вчення), один з трьох Скарбів буддизму.

Сансара (санскр. «блукання») — (інд., буд.) мінливе буття, ланцюг перероджень.

Сарасваті — (інд.) богиня красномовства, наук та мистецтва. Див. Шакті.

Сат-Чіт-Ананда (санскр.) — (інд.) стан, що поєднує в собі триєдність: Буття—Свідомість—Блаженство.

Сатана — Див. Диявол.

Сатанізм — 1) поклоніння Сатані; 2) рух, започаткований на межі ХІХ та ХХ ст. Е. О. Кроулі.

Сатва — (інд.) вища з трьох гун пракриті — ясність, урівноваженість, гармонія.

Сварог — (слов.) бог небесного вогню.

Свастика (санскр.) — символ, відомий багатьом давнім культурам. В Індії С. — символ сонця, світла та добробуту. Розрізняють правосторонню та лівосторонню С. У християнстві відомі т. зв. гамматичні хрести.

Сведенборг Еммануель (1688—1772) — шведський мислитель-містик. Автор книг «Небесні таємниці», «Щоденник видінь».

Свідки Єгови — релігійна течія, заснована в США в кінці ХІХ ст. Ч. Расселом. С. Є. використовують біблійну (в т. ч. христ.) термінологію.

Світовид — сканд. та слов. бог сонячного світла та хліборобства.

Святе Письмо — сакральні тексти певної релігії. У христ. С. П. є Біблія, в іуд. — Танах, в ісламі — Коран.

Святий Дух — див. Бог-Святий Дух, Трійця.

Святий Переказ — (христ.) постанови семи Вселенських соборів, праці отців церкви — у православ’ї; у католицизмі крім цього — постанови та енцикліки Папи Римського.

Святі — (христ., іслам.) праведники, яким дароване вічне блаженство. Див. Канонізація.

Святі дари — (христ.) хліб та вино, що пересуществляються в Тіло в Кров Ісуса Христа під час літургії.

Святість — (христ., ісл.) непідвладність гріху та позначеність божественною благодаттю.

Священнослужитель — (прав., кат.) служитель релігійного культу в сані єпископа, пресвітера (священика) та диякона.

Священство — (прав., кат.) таїнство посвячення у священнослужителі, яке здійснюється єпископом.

Священне — шановане в певній релігії як таке, що пов’язане зі світом абсолютних цінностей. Див. сакральне.

Секта (лат. «вчення») — як правило, загальна назва релігійних об’єднань, що виникають як опозиційні щодо традиційних церков.

Секуляризація (лат. «світський») — процес звільнення від сакрального в різних галузях соціального життя.

Семінарія (лат. «розсадник») — (прав., кат) середній навчальний заклад для підготовки священнослужителів.

Серафими (євр. «світоносні») — чин ангелів.

Серафим Саровський (1760—1833) — преподобний, один з найбільш шанованих рос. прав. святих, відомий своїми зціленнями та пророцтвами.

Сергій Радонезький (бл. 1321—1391) — преподобний, засновник Троїце-Сергієвої лаври під Москвою.

Сикхізм (від санскр. «учень») — монотеїстична релігія в Індії (штат Пенджаб), заснована Нанаком на межі ХV—ХVІ ст. Головний текст — «Грантх Сахіб».

Силенко Лев (н. 1932) — засновник РУНВіри, автор «Мага Віри».

Символ віри — (прав., кат.) молитва, що вміщує коротке зведення догматів церкви.

Синагога (грецьк. «місце зібрання») — молитовний будинок та громада в іудаїзмі.

Синедріон (грецьк. «рада») — вищий судовий та політичний орган в Іудеї на межі н. е., підпорядкований римській владі.

Синергія (від грецьк. «співробітництво») — (христ.) поєднання людських зусиль та благодаті у справі спасіння.

Синкретизм (від грецьк. «з’єднання») — органічне або еклектичне поєднання елементів різних віровчень.

Синод (грецьк. «зібрання») — дорадчий орган при православних патріархах та при Папі Римському; іноді — вища церковна інституція (в Росії з 1721 по 1917).

Сіддхи (санскр.) — (інд., буд.) надприродні, окультні здібності.

Синтоїзм, шинтоїзм (яп. «шлях богів») — традиційна релігія японців.

Сіон — пагорб в Єрусалимі, місце резиденції та фортеці Давида.

Скарби буддизму — Будда, Дхарма та Сангха.

Скинія (грецьк. «намет») — (бібл.) пересувний храм під час мандрів єврейського народу пустелею, прообраз Храму Єрусалимського та християнського храму.

Скит (грецьк.) — (прав.) вид монастирів, розміщених у віддалених, пустельних місцях.

Сковорода Григорій (1722—1794) — укр. релігійний філософ, поет. Автор «Саду божественних пєсней», трактатів: «Ікона Алківіадская» (1776), «Жена Лотова» (1788), діалогів: «Наркісс» (1771), «Асхань» (1767) та ін.

Скопці — секта, що виділилася із середовища хлистів у XVIII ст. Засновником її вважається К. Селіванов. С. здійснювали обряд оскоплення (кастрації), уважаючи основним джерелом гріховності — плоть.

Скрижалі — (бібл.) кам’яні плити, на яких були вибиті заповіді, отримані Мойсеєм від Бога на горі Сінай.

Собор — (христ.) 1) головний храм міста або монастиря; 2) зіб-рання представників духовенства певної церкви або кількох церков. Виділяють Вселенські та помісні С.

Соборність — центральне поняття вчення православної філософії про добровільне об’єднання людей у лоні церкви на основі любові до Бога та до ближнього, що гармонійно вирішує проблему співвідношення особистості та соціуму. Започатковане О. С. Хомяковим, підтримане В. С. Соловйовим та ін.

Соловйов Володимир (1853—1900) — російський релігійний мислитель, засновник «філософії всеєдності». Твори: «Читання про боголюдство» (1877—1881), «Поняття про Бога» (1897), «Виправдання добра» (1899).

Соломон (965—928 р. до н. е.) — біблійний цар, що побудував Єрусалимський Храм. Його вважають автором деяких текстів Старого Завіту.

Сотеріологія (грецьк.) — учення про спасіння, частина богослов’я в різних релігіях.

Софія (грецьк. «знання, мудрість») — поняття в античних, гностичних, іуд. та христ. ученнях, що є уособленням розумності створеного світу, іноді ототожнюється з Премудрістю Божою.

Спасіння — у більшості релігій вільність від гріха та досягнення вищого блаженства. Див. Рай, Нірвана, Мокша, Синергія.

Спіноза, Бенедикт (Барух) (1632—1677) — нідерландський філософ. Праці: «Богословсько-політичний трактат» (1670), «Етика» (1677).

Спіритизм (від лат. «душа, дух») — містична течія з ХІХ ст., прихильники якої практикували спілкування з духами та душами (в т. ч. померлих) з допомогою певних способів або з допомогою медіумів.

Спірічуелз (англ. «духовний») — духовні пісні афроамериканців, що виконуються, як правило, у протестантських громадах.

Сповідь — зізнання віруючого у своїх гріховних діяннях та помислах. У православ’ї та католицизмі С. здійснюється перед священиком у таїнстві покаяння.

Споглядання — у містичних традиціях практика зосередження та спрямування «внутрішнього зору» на Бога, «Я» та ін.

Спокуса — випробування, в якому виявляються праведні або гріховні властивості душі людини.

Старокатолицизм — течія, що відокремилася від католицизму в 1869—1870 рр. С. не визнає непогрішності та влади Папи Римського, заперечує філіокве.

Старообрядництво — (прав.) церкви та групи, що не прийняли церковних реформ у Росії ХVІІ ст. і зберегли дореформену обрядовість.

Стигмати (грецьк. «знак») — виразки на тілі деяких подвижників, що утворюються там, де у розіп’ятого Ісуса Христа були рани від тернового вінця та цвяхів.

«Стовпи» ісламу — п’ять обов’язків мусульманина: визнання шахади, намаз, зак’ят, саум та хадж.

Страсний тиждень — (христ.) тиждень перед Пасхою, коли згадуються страждання Ісуса Христа.

Страшний суд — (христ.) суд Христа над усіма людьми, який відбудеться під час його другого пришестя. Уявлення про С. с. є також в іудаїзмі та ісламі.

Стрибог (від індоєвроп. «батько-бог») — слов. бог, покровитель вітрів, пов’язаний з Дажбогом.

Ступа — буд. культова споруда, монумент конічної форми.

Суна (араб. «звичай, зразок») — збірка хадисів, священний текст сунітів.

Сунізм — один із двох головних напрямків ісламу (з др. пол. VІІ ст.). У С. поряд з Кораном шанується Суна.

Сутра — (інд., буд.) літературний твір у вигляді коротких повчань.

Суфізм (араб.) — ісл. містико-аскетична течія, яка виникла в VІІІ—ІХ ст. в Сирії та Іраку. Головними ідеологами С. були аль-Газалі (бл. 1058—1111), Ібн аль-Арабі (1160—1240) та Дж. Румі.

Схизма (грецьк. «розщеплення») — (христ.) церковний розкол, що на відміну від єресі не був пов’язаний з відмовою від догматики.

Схима (грецьк.) — (прав.) вищий ступінь чернецтва, яка передбачає суворий монастирський режим та затворництво.

Схоластика (від лат. «школа») — (кат.) релігійна філософія, що розвивалася в монастирських школах Європи в ХІ—ХVІ ст.

Табу (полінезійськ. «заборона») — заборона певних дій, за які за дав¬німи віруваннями людину буде покарано вищими силами.

Таїнства — (христ.) священні дії, через які віруючому передається благодать Божа. У православ’ї та католицизмі їх сім, у протестантизмі — два.

Таксіль Лео (1854—1907) — франц. письменник-антиклерікал, автор «Дотепної Біблії» (1897) та «Священного вертепу».

Талмуд (від євр. «вивчення») — усне вчення іудаїзму, коментування Тори, оформлене в книгу в ІІІ—V ст. Т. складається з двох частин:

Мішни та Гемари.

Тамплієри (від франц. «храм») — кат. військово-чернечий орден (з 1119 по 1312), заснований хрестоносцями поблизу місця, де колись стояв Єрусалимський храм.

Тантра (санскр. «основа тканини») — назва священних книг та йогіч¬них систем в індуїзмі та буддизмі.

Тарика (араб. «шлях») — суфійське братство (орден).

Теїзм (від грецьк. «Бог») — форма вірувань, пов’язаних з уявленнями про Бога — творця та вседержителя світу.

Теодицея (грецьк. «боговиправдання») — 1) (христ.) учення, що поєднує визнання наявності зла у світі з уявленням про Бога, що не має в собі зла; 2) Назва книги Г. Лейбніца (1710).

Теологія (лат., грецьк. «богослов’я» — див.).

Теософія (грецьк. «божественна мудрість, богопізнання») — назва різних історичних форм філософствування від Парацельса і Я. Бьоме до О. Блаватської, що поєднували раціональне та ірраціональне в богопізнанні.

Теософське товариство — організація, заснована О. Блаватською 1875 року в США.

Теоцентризм (грецьк., лат.) — принцип, згідно з яким Бог проголошується началом та центром Всесвіту. Притаманний європейській культурі Середньовіччя.

Терапевти (поч. н. е.) — близька до єссеїв секта іудаїзму.

Тіара (грецьк.) — потрійна корона Папи Римського як священика, учителя і пастиря.

Тілліх Пауль (1886—1965) — нім. та амер. філософ та богослов. Автор «Релігійної субстанції культури» (1959).

Томізм — напрямок у католицькій теології, що сформувався під впливом ідей Фоми Аквінського.

Тора (євр. «закон») — (іуд.) священна книга у вигляді сувою. Перші п’ять книг Біблії є перекладом Тори.

Тотемізм (індіанськ. «його рід») — давня форма вірувань у зв’язок певного роду або племені з пращуром — представником рослинного чи тваринного світу.

Траппісти — кат. чернецький орден, заснований в 1636 р. де Рансе, абатом цистеріанського монастиря Ла-Трапп у Франції. Т. відомі своїми аскетичними практиками, передусім мовчальництвом, що переривалося лише для молитви.

Треба — церковний обряд, що здійснюється на прохання віруючих (хрещення, шлюб, причастя та ін. ).

Тримурті — три головні боги брахманістського та індуїстського пантеонів: Брахма, Вішну та Шіва.

Трипітака (санскр. «три корзини») — три збірки сутр, канонічний текст буддизму.

Трійця — (христ.) єдиний Бог у трьох особах або іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Святий Дух.

Турінська плащаниця — христ. реліквія, що з ХVІ ст. зберігається в м. Туріні. Католицька та православна церкви вважають, що в цю плащаницю (плат, покров) було загорнуте тіло Ісуса Христа після зняття його з хреста.

Тхеравада — напрямок у буддизмі з І ст. н. е., де проголошується вузький шлях спасіння, доступний лише ченцям, зовнішня назва Т. — хінаяна.

Увей (кит.) — недіяння, ідеал людської поведінки в даосизмі.

Улем (араб. «учений») — (ісл.) знавець теології та права, а також представник духовенства.

Умма (араб. «народ») — мусульманська громада, спільнота всіх мусульман.

Уніатство — церковні течії, що засновані на союзі (унії) католицької церкви і інших християнських церковних організацій. Див. Греко-католицькі церкви.

Унія (лат. «єднання») церковна — об’єднання кількох церков на певних узгоджених умовах. Див. Берестейська унія.

Упанішади (санскр. «сокровенне знання») — давньоінд. тексти, основним змістом яких є релігійно-філософські коментарі до Вед.

Упирі — персонажі міфологій європейських народів, різновид перевертнів, мерці, що смокчуть кров з людей.

Успіння Богородиці — (христ.) свято на честь завершення земного шляху Діви Марії.

Утрехтська церква — церковна організація (з поч. ХVІІІ ст.) з центром в м. Утрехті (Нідерланди), зараз об’єднана зі старокатоликами.

Фавор — (єванг.) гора, на якій відбулося преображення Ісуса Христа.

Фарисеї (євр. «ті, що відділилися») — секта в іудаїзмі (ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.), представники якої наполягали на суворому дотриманні релігійних норм, виступали проти впливу еллінізму. Згідно з Євангеліями, Ф. відрізнялись удаваним благочестям.

Фанатизм (від лат. «шалений») — сліпа прихильність до певної ідеології, нетерпимість щодо будь-яких інших поглядів.

Фатіма (бл. 605—633) — дочка Мухаммеда та дружина його брата Алі.

Фатіма — (кат.) селище поблизу Лісабона, де в 1917 р. трьом селянським дітям з’являлася Богородиця.

Фаталізм (від лат. «невідворотний») — принцип або вчення, що визнає приреченість подій, заперечує свободу волі та випадковість. Ф. властивий ісламу, певним напрямкам протестантизму та деяким іншим релігіям.

Фатум (лат.) — у стародавніх римлян невідворотна воля богів.

Фейєрбах Людвіг Андреас (1804—1872) — нім. філософ. Праці: «Сутність християнства» (1841), «Лекції про сутність релігії» (1851).

Феміда — богиня правосуддя в давньогрецькій міфології.

Фен шуй (кит. «вітер та вода») — кит. мистецтво композиції, що пов’язане передусім із даосизмом.

Феодосій Печерський (бл. 1036—1091) — прав. святий, один із засновників і перших ігуменів Києво-Печерської лаври.

Фетишизм (від франц. «талісман, амулет, ідол») — поклоніння неодухотвореним предметам, що нібито мають надприродні властивості.

Філіокве (лат. «і від Сина») — (кат.) доповнення до Символу віри, згідно з яким Бог Святий Дух сходить не тільки від Бога-Отця, а також і від Бога-Сина.

Філон Олександрійський (бл. 25 до н. е. — бл. 50 н. е.) — іудео-елліністичний філософ, засновник методу алегоричного тлумачення Біблії, його погляди справили значний вплив на християнське ві-ровчення.

Флоренський Павло (1882—1937) — православний священик, богослов, учений-енциклопедист. Праці: «Стовп і утвердження істини» (1914), «Іконостас» (1922).

Францисканці — (кат.) члени чернечого жебрущого ордену, заснованого в Італії в 1207—1209 рр. Франціском Ассізьким.

Франціск Ассізький (1182—1226) — (кат.) святий, засновник ордену францисканців.

Фрейзер (Фрезер) Джеймс Джордж (1854—1941) — англ. етно¬

граф, засновник порівняльного методу в релігієзнавстві. Праці: «Золота гілка» (1911—1915), «Фольклор у Старому Завіті» (1918).

Фрейд Зігмунд (1856—1939) — австрійський психолог. Праці: «Тотем і табу» (1913), «Мойсей і монотеїзм» (1939).

Фромм Еріх (1900—1980) — нім. психолог-неофрейдист. Праці: «Психоаналіз і релігія» (1950), «Мати чи бути?» (1976).

ХаБаД (абревіатура євр. слів «мудрість», «розум», «пізнання») — течія в хасидизмі, заснована Шнеуром Залманом наприкінці ХVІІІ ст. Центром Х. початково було м. Любавіч (Білорусія), нині — Нью-Йорк.

Хаббард Лафайєт Рональд (1911—1986) — амер. письменник-фантаст, засновник сайєнтології. Автор «Діанетики» (1950).

Хадж (араб. «паломництво») — паломництво до Мекки, один з п’яти «стовпів» ісламу.

Хадиси (араб. «повідомлення») — (ісл.) оповіді про життя та діяльність Мухаммеда, деякі з них складають Суну.

Халіф (араб. «спадкоємець, намісник») — (ісл.) духовний та світський голова теократичної держави — халіфату.

Хануман (давньоінд.) — в інд. міфології божественна мавпа, божество-покровитель сільського життя та наставник у науках.

Хариджити (араб. «ті, що вийшли») — течія в ісламі (з VІІ ст.). Її прихильники проповідували рівність усіх мусульман та ін.

Харизма (грецьк. «благодать») — Божий дар; у переносному розумінні — виняткова особиста обдарованість та авторитет.

Харизматики — члени християнських (прот., менше — кат. та прав.) громад, що вірять у можливість отримання харизми (часто у вигляді глосолалії) в земному житті завдяки певним способам спілкування з Богом — як правило, радінням.

Хасидизм (євр. «благочестя») — течія в іудаїзмі, поширена з ХVІІІ ст. серед євреїв України, Польщі, Литви, Білорусі. Засновником хасидизму вважається цадик Баал Шем Тов.

Херувими — один з ангельських чинів.

Хіджра (араб.) — переселення Мухаммеда з Мекки до Ясріба (Медіни) в 622 р., початок літочислення в ісламі.

Хінаяна (санскр. «мала колісниця») — зовнішня назва послідовників Тхеравади.

Хіромантія (грецьк.) — вид мантики, гадання по руці.

Хлисти (Христовіри) — секта, що виникла в Росії на межі ХVІІ—ХVІІІ ст., самоназва — «люди божі»; Х. вірять у можливість прямого спілкування зі Святим Духом під час радінь.

Храм — культова споруда для здійснення релігійних обрядів. Християнський Х. поділяється на вівтар, середній Х. та притвор.

Хрест — священний символ і об’єкт поклоніння більшості християн.

Хрестові походи — військові походи ХІ—ХІІІ ст., організовані католицькою церквою під гаслами звільнення «Гроба Господня» та «Святої землі» (Палестини), а також деякі пізніші походи проти єретиків.

Хрестоносці — учасники хрестових походів.

Хрещення — таїнство в християнстві, означає вступ до церкви й очищення від гріхів.

Християнство — одна з трьох світових релігій, виникла в Іудеї в І ст. н. е. Центральною постаттю в християнстві вважається Ісус Христос, який шанується вірними як Син Божий і обіцяний у Старому Завіті месія. Має три основні конфесії: православ’я, католицизм та протестантизм.

Христос — див. Ісус Христос та Помазаник.

Цадик — (іуд.) праведник, у хасидизмі — заступник віруючих перед Богом, стоїть на чолі пастви.

Царство небесне — інша назва Раю. Обіцяна праведникам посмертна винагорода в різних релігіях.

Цвінглі Ульріх (1484—1531) — діяч швейцарської реформації, засновник цвінгліанства.

Цвінгліанство — напрямок у протестантизмі, уже в ХVІ ст. практично розчинився в кальвінізмі.

Целібат (від лат. «неодружений») — обітниця безшлюбності; у католицизмі є обов’язковою для духовенства.

Церква (грецьк. «дім Господній») — 1) (христ.) спільнота віруючих, що характеризується єдністю віровчення, культу, організаційної структури; 2) православний храм.

Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (Церква Мормонів) — релігійна організація, заснована 1830 року в США Й. Смітом, який немов би отримав нове одкровення від апостолів Петра, Якова та Іоанна. Крім писань Й. Сміта його послідовниками шанується «Книга Мормона».

Церква Останнього Завіту (Віссаріонівці) — синкретична секта, заснована в Росії (центр — під Минусинськом) на поч. 1990-х рр. Віссаріоном, що проголосив себе Сином Божим, Словом Живим Бога-Отця.

Цзин — у кит. релігіях тонкі фракції енергії гармонійного ефіру. Див. Ці.

Цзюнь цзи — в конфуціанстві ідеал «шляхетної людини».

Ці — у кит. традиціях більш грубі з енергій гармонійного ефіру, що пронизують простір, землю і течуть по невидимих каналах організму, підтримуючи його життєдіяльність; аналог прани. Див. Цзин.

Ці-гун (кит.) — давньокит. система психофізичних вправ, спрямованих на внутрішню гармонізацію та зміцнення здоров’я.

Чаклування — магічні (як правило, чорно-) дії та обряди.

Чакри — згідно з містичними уявленнями сім центрів у «тонкому» тілі людини, що розміщені вздовж хребта і пов’язані з різноманітними виявами активності.

Чань (кит. «зосередження») — напрямок у кит. буддизмі, започаткований Бодхідхармою у VI ст. Див. Дзен.

Часослов — (прав.) богослужебний збірник для читців та півчих.

Ченелінг (від англ. «канал») — окультно-містична практика, яка полягає в отриманні інформації з т. зв. вищих планів буття.

Чернецтво — (буд., прав., кат.) вид подвижництва, що передбачає зречення світського життя, складання обітниць (безшлюбності та ін.), життя в монастирі або відлюдництво.

Чистилище — (кат.) місце між пеклом та раєм, де душі грішників, що не обтяжені смертельними гріхами, очищуються вогнем.

Чорний камінь — святиня, що знаходиться в Каабі. За ісламськими віруваннями — це скам’янілий ангел, який на Страшному суді виступить на захист віруючих, що торкалися його.

Чорні, темні, злі сили — в різних релігіях духовні істоти, що протидіють Богу або світлим богам та духам і шкодять людям. Див.: Диявол, демони, біси, шайтан, джини.

Чорнокнижництво — використання відомих із середньовіччя т. зв. чорних, або диявольських книг для чаклування.

Чорт — див. Диявол.

Чотки — кульки, з’єднані між собою у вигляді намиста, що вживаються в молитовній практиці різних релігій (наприклад, для зосередження або підрахунку кількості проголошених молитов).

Шайтани — (ісл.) найбільш агресивні до людей джини.

Шакті (санскр. «сила, енергія») — жіноче творче енергійне начало в індуїзмі та буддійському тантризмі; енергія індуїстських богів, персоніфікована в образі їхніх дружин — Парваті, Дурга, Калі та ін. — Ш. Шиви, Лакшмі — Ш. Вішну, Сарасваті — Ш. Брахми.

Шактизм — в індуїзмі поклоніння жіночому началу в різних його уособленнях (див. Шакті).

Шак’ямуні — відлюдник з роду Шак’їв, одне з імен Будди.

Шаман (евенк.) — служитель культу в шаманізмі, наділений духами надприродними властивостями: цілительства, пророцтва та ін.

Шаманізм (від евенк. «збудження») — анімістична система вірувань, у центрі якої — посередництво шамана в спілкуванні людей зі світом духів під час камлання.

Шамбала — (буд.) міфічна країна безсмертних в Гімалаях.

Шан-ді (кит. «верховний правитель») — вище божество в кит. політеїзмі. Ш.-д. шанується як у конфуціанстві, так і в даосизмі.

Шаріат (араб. «шлях до мети») — ісламська система юридичних норм.

Шанкара (прибл. 788—820) — інд. релігійний мислитель, обстоював авторитет Вед, полемізував з буддизмом. Див. Веданта.

Шахада (від араб. «свідчити») — формула, що містить два основні догмати ісламу: «нема бога крім Аллаха і Мухаммед посланець Його».

Шейх (араб. «старіти») — почесне найменування мусульманських богословів; у суфізмі — наставник.

Швейцер Альберт (1875—1965) — нім. та фр. мислитель-гуманіст, теолог, автор «Культури та етики» (1923).

Шеллінг Фрідріх Вільгельм Йозеф (1775—1854) — нім. філософ, автор праць «Система трансцендентального ідеалізму» (1800), «Філософія одкровення» (1841).

Шептицький Андрій (1865—1944) — видатний ієрарх української греко-католицької церкви, богослов, науковець, громадський діяч.

Шіва — (інд.) один з богів Тримурті, руйнівник світу, покровитель йоги.

Шиїзм (від араб. «група, партія») — напрямок в ісламі (з VII ст.), в якому наступниками Мухаммеда визнаються лише його брат, зять Алі та їхні нащадки.

Шрі Ауробіндо Гхош (1872—1950) — індійський мислитель, засновник інтегральної йоги. Праці: «Синтез йоги» (1921), «Ідеал людської єдності» (1951) та ін.

Штундизм (нім. бібельштунден — «біблійні години») назва протестантських рухів у Росії після 1861 р.; згодом Ш. злився з баптизмом.

Юліан Флавій Клавдій (Відступник) (пом. 363) — римський імператор (з 361). Зробив спробу відновлення вшанування язичницьких богів і виступив проти християнства.

Юнг Карл-Густав (1875—1961) — швейц. психолог, засновник аналітичної психології. Праці: «Психологія і релігія» (1938), «Йога і Захід» (1936), «До психології східної медитації» (1943) та ін.

Юпітер — давньоримський бог, аналогічний Зевсові.

Юркевич Памфіл (1827—1874) — укр. та рос. релігійний філософ. Праці: «Ідея» (1859), «Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого» (1860).

Юродиві — (прав.) подвижники, що зрікалися розуму задля досягнення «божественного нерозуму», деяких з них канонізовано

Язичництво — збірний термін для до- і не- монотеїстичних релігій та культів.

Янтра (санскр. «амулет, магічний рисунок») — (інд.) діаграма, що допомагає засвоїти або посилити медитацію.

Янус — давньоримський бог «входів та виходів», покровитель угод та союзів. Зображується з двома обличчями.

Ярославський Омелян (1878—1943) — радянський пропагандист атеїзму, голова «Союзу войовничих безбожників СРСР», автор «Біблії для віруючих та невіруючих» (1923—1925).

Ярило — (слов.) бог природи, що пробуджується, покровитель рослинного світу.

Яхве — (бібл.) одне з імен Бога в іудаїзмі.

Використана та рекомендована література

1.Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій: Навч.посібник. - К., 2008.

2. Єришев А.О. Релігієзнавство: Навч.посібник. – К.: МАУП, 2007

3. А.М.Колодний. Основи релігієзнавства. Курс лекцій. К., 2006.

4.. В.І. Лубський, В.І.Теремко, М.В.Лубська . Релігієзнавство: Підручник./ За ред. В.І.Лубського,. – К.: «Академвидав»2008

5. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: Навчальний посібник. - Львів, 2000.

6. Є.А.Харьковщенко. Релігієзнавство. К.: Наукова думка, 2007.

7. А.М.Черній. Релігієзнавство. – К., 2003.

8. ВАсильев Л.С. Мстории религий Востока: Учеб.пособие для студентов вузов. – М., 1988.

9. Гусева Н.Р. Индуизм. – М., 1977.

10. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – 1982.

11. Лаоцзы. Обрести себя в Дао.- М., 1999.

12. Академічне релігієзнавство. Підручник за ред. А.Колодного. – К.,

2000.- Тема 30.

13. Релігія і Церква років незалежності України. – К.-Дрогобич, 2003.

14. Колодний А.М. Україна в її релігійних виявах. – Львів, 2005.

15. Єленський В. Релігія після комунізму. – К., 2003.

16. Українське відродження і національна церква. – К., 1999.

17. Релігія і Церква років незалежності України. – К.-Дрогобич, 2004.

18. Суттнер Е. Українське християнство на початку третього тисячоліття.-

К., 2001.

19. Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. –К., 2001.