Метод окупності

Метод окупності — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на використанні як критерій періоду часу (кількість років), необхідного для повернення інвестицій, вкладених у проект (розмірів щорічного внеску, що розраховуються як різниця між річними доходами і витратами).

Період окупності— це час, необхідне для відшкодування вихідних капітальних вкладень за рахунок прибутку від проекту. Під прибутком мається на увазі чистий прибуток, що залишається після відрахування податків плюс амортизація (а іноді і доходи по процентних ставках). Числення строку окупності звичайно починається з періоду будівництва, протягом якого будуть зроблені первісні капітальні вкладення (з обліком і без обліку вартості землі й оборотного капіталу).

Перевага цього методу як критерію добору проекту — простота розуміння і розрахунків, визначеність суми початкових капітальних вкладень, можливість ранжирування проектів у залежності від строків окупності. Він особливо рекомендується (наприклад, ЮНИДО) для аналізу ступеня ризику, що виконується в політично нестабільних країнах і в технологічно швидко застарілих галузях промисловості.

Його основні недоліки— метод ігнорує віддачу від вкладеного капіталу (тобто не оцінює його прибутковістю), дає однакову оцінку рівним інвестиціям незалежно від терміну їхньої окупності (тобто 1 млн. г. о., отриманий через чи рік 10 років, оцінюється однаково). Крім того, цей метод не дозволяє вимірити прибутковість проектного рішення, а основна увага приділяється на його ліквідність.

Метод простої норми прибутку

Метод простої норми прибутку — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на критерії, обумовленому відношенням прибутку за звичайний повний рік їх (проектів) експлуатації до вихідних інвестиційних витрат (основному і чистому оборотному капіталу, а також витратам на стадіях, що передують виробництву).

При цьому розрізняють валовий прибуток, що підлягає оподаткуванню, і чистий — без податків. Щоб показати амортизаційні відрахування окремо, їх віднімають з виробничих витрат, тоді валовий прибуток буде дорівнює сумі від реалізації мінус виробничі витрати без амортизаційних відрахувань. У свою чергу доход, що підлягає оподаткуванню, дорівнює валовому доходу мінус амортизація. Капітал, що інвестується можна визначити як постійний капітал (акціонерний чи капітал акції плюс чи резерви акції плюс довгострокові кредити); чи загальні інвестиційні витрати (основний капітал плюс капітальні витрати на стадії, що передує виробництву, плюс оборотний капітал). Таким чином, величина простої норми прибутку (рентабельності інвестицій) практично залежить від того, як визначені поняття “прибуток” і “капітал”. Вона може бути визначена відношенням (у %) валовому чи прибутку чистому прибутку плюс амортизація до загальних інвестиційних витрат або до акціонерного капіталу. Це залежить від того, як оцінюється реальна прибутковість (рентабельність) загальних інвестиційних чи витрат тільки інвестуємого акціонерного капіталу після виплати податків на доходи і відсотків на позиковий капітал.

Цей метод, незважаючи на свою привабливість, має і серйозні недоліки. Наприклад, виникає питання, який рік приймати в розрахунках, оскільки використовуються щорічні дані, те важко, а іноді і неможливо вибрати рік, найбільш характерний для проекту. Усі вони (роки) можуть розрізнятися за рівнем виробництва, прибутку, процентним ставкам і іншим показникам. Крім того, окремі роки можуть бути пільговими по оподатковуванню. Очевидно, що чистий прибуток у ті роки, коли будуть застосовуватися податкові пільги, буде значно відрізнятися від прибутку того років, коли податки стягуються повною мірою. Цей недолік, що є наслідком статичності простої норми прибутку, можна спробувати усунути шляхом розрахунку прибутковості (рентабельності) проекту по кожнім році.

Однак і після цього основний недолік залишається, тому що не враховується розподіл у часі чистого припливу і відтоку (приходу і витрати) капіталу протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. Виникає ситуація, коли прибуток, отриманий у початковий період, переважніший отриманого в більш пізні роки і тоді важко зробити вибір між двома альтернативними варіантами, якщо вони мають різну рентабельність протягом цілого ряду років. Наприклад, яку з двох альтернатив варто вибрати, якщо обидва проекти мають однакові за п'ять років загальні інвестиційні витрати: У такому випадку недостатньо мати тільки щорічні розрахунки рентабельності. Необхідно також визначати і загальну прибутковість проектів, що можливо лише за допомогою методів дисконтування коштів.

Таким чином, цей метод доцільно використовувати для розрахунку рентабельності загальних інвестиційних витрат у випадках, коли прогнозується, що протягом усього терміну експлуатації інвестиційного проекту валовий прибуток буде приблизно однакової, а податкова і кредитна система не перетерпить істотних змін.