2.2 Характеристика об’єктів підвищеної небезпеки на території України

Об’єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, хімічні й біологічні речовини; пожежовибухові гідротехнічні й транспортні споруди; транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють загрозу виникнення НС є потенційно небезпечними об’єктами.

Особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища становлять радіаційно небезпечні об’єкти (РНО), до яких належать: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення і переробки ядерного палива, підприємства поховання радіоактивних відходів, науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами, ядерні енергетичні установки на об’єктах, транспорту та ін.

Радіаційно небезпечні об’єкти:

На території України розташовано понад 8000 установ і організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів (РАВ).

1) АЕС України є основними підприємствами, які під час виробничої діяльності утворюють РАВ (накопичено 70 тис м³).

2) уранодобувна і переробна промисловість (накопичено близько 66 млн. м³ РАВ), що зберігаються у 9 спеціально збудованих сховищах, загальною площею більше 600 га.

3) медичні, наукові та інші підприємства і організації.

Діяльність щодо поводження з РАВ, що утворюються при використанні ядерної енергії в народному господарстві, виконує Державне об’єднання “Родон”, яке має у своєму складі шість державних міжобласних спеціалізованих комбінатів (ДМСК) Донецький, Дніпропетровський, Київський, Львівський, Одеський, Харківський. ДМСК виконують роботи, пов’язані із збиранням, транспортуванням, зберіганням та захороненням твердих та рідких РАВ і відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) з усіх вітчизняних підприємств, установ та організацій, крім підприємств енергетичної галузі (накопичено 5 тис. м³ РАВ).

4) зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд. м³ РАВ).

На території України розташовані 2 дослідні реактори (у Києві та у Севастополі). Можливі аварії на цих реакторах з радіоактивним забрудненням є загрозою насамперед містам, у яких вони розташовані.

У сільському господарстві, в медицині, промисловості й наукових дослідах використовуються понад 100 тис. джерел іонізуючого випромінювання (тільки в Києві близько 400).

Потенційною небезпекою для України є можливі аварії на АЕС інших держав з викидом радіоактивних речовин.

Внаслідок діяльності АЕС в навколишнє природне середовище здійснюються газоаерозольні викиди (І -131, довгоіснуючі радіонукліди, інертні радіоактивні гази) в атмосферу з вентиляційних труб енергоблоків та скиди радіонуклідів (Н-3, Sr-90, Cs-134, Cs-137, Co-60, Mn-54) з водами АЕС у зовнішні водойми. Радіаційний вплив АЕС на населення здійснюється шляхом впливу на атмосферу, на приповерхневий шар ґрунту, поверхневі води, підземні води, сільгосппродукцію, що виробляється у районі розташування АЕС.

Хімічно небезпечні об’єкти:

Володіючи великими можливостями, хімія створює майже щоденно нові матеріали та речовини, що використовуються у всіх сферах народного господарства, від побуту до космосу. Все це є причиною бурхливого розвитку в останні десятиліття хімічної промисловості. У зв’язку з цим ростуть об’єми виробництва, використання, зберігання і перевезення хімічних продуктів, в тому числі хімічних речовин.

Згідно з Міжнародним Регістром, у світі в промисловості, сільському господарстві і побуті використовується близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи небезпечних хімічних речовин (НХР).

Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО) – промисловий об’єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробництві, розміщуються або складуються постійно або тимчасово, знищують тощо) одна або декілька НХР.

На території України розміщено більше 1,6 тис. хімічно небезпечних об’єктів (ХНО), в зонах їх розміщення проживає понад 22 млн. чоловік.

До ХНО відносяться:

• заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують (НХР);

• заводи (комплекси) з переробки нафтопродуктів;

• виробництва інших галузей промисловості, які використовують НХР;

• підприємства, які мають оснащені холодильні установки, водонапірні станції та очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

• залізничні станції і порти, де концентрується продукція ХНО, термінали і склади;

• транспортні засоби, контейнери, автоцистерни, танкери, що перевозять хімічні продукти;

• склади і бази із запасами пестицидів і агрохімікатів для сільського господарства.

При аваріях на цих об’єктах можуть виникати масові ураження людей, тварин і рослин, забруднення джерел води, повітря і місцевості. Тому виробництво, транспортування, збереження і використання токсичних хімічних речовин суворо регламентується спеціальними правилами техніки безпеки.

Вибухо- і пожежонебезпечні об'єкти:

В Україні діє понад 1500 вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13 млн. т твердих і рідких вибухо- і пожежонебезпечних речовин. До вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів належать: млини, комбікормові підприємства, елеватори, цукрові заводи, пивзаводи.

Найбільша кількість вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів розташована у центральних, східних і південних областях України, де сконцентровані хімічні, нафто- й газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів.

Вибухи і їхні наслідки - пожежі виникають на об'єктах, які виробляють, зберігають вибухонебезпечні і хімічні речовини у системах, агрегатах під великим тиском (до 100 атм), а також у продуктопроводах.

Через територію України проходить густа мережа нафто- і газопроводів. У 20 % з них термін експлуатації закінчено. Аварії та навмисні пошкодження на магістральних продуктопроводах спричиняють забруднення довкілля і стають джерелами підвищеної екологічної небезпеки.

До вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів також належать Лисичанський, Кременчуцький, Одеський і Дрогобицький нафтопереробні комбінати, здатні утримувати до кількох мільйонів, тонн запасів нафтопродуктів.

Гідротехнічні споруди:

На території України внаслідок руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах і 16 водосховищах можливе утворення зон катастрофічного затоплення у областях Київській, Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Дніпро­петровській, Запорізькій, Донецькій, Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській, у містах Севастополь і Київ.

Реальну загрозу можливого затоплення населених пунктів становлять 283 шламонакопичувачі й хвостосховища промислових підприємств. Приміром, у 1983 р. було розмито греблю хвостосховища на Стєбниківському калійному комбінаті у Львівській області. Внаслідок цієї катастрофи кілька чоловік загинуло, зруйновано 400 м залізничної колії, флорі й фауні річки Дністер завдано значної шкоди.

Характерним для катастрофічного затоплення у разі руйнування гідроспоруд є значна швидкість розповсюдження хвилі прориву (3- 25 км/год), її висота (до 10-20 м) і ударна сила (5-10 т/м²), а також швидкість затоплення території. Значну гідродинамічну небезпеку становлять гідротехнічні споруди на дніпровських водосховищах - греблі, дамби, шлюзи, експлуатовані тривалий час.

Приміром, у разі прориву греблі Київського водосховища в м. Київ можливе затоплення нинішніх Оболонського, Дніпровського, Подільського, Печерського, Дарницького, Голосіївського районів. Необхідно буде евакуювати до 170 тис. мешканців. Найбільшої висоти — 11,7 м - хвиля досягає через п'ять годин після зруйнування греблі.