2. Суб'єкти ринку фінансових послуг

1. Суб'єкти ринку фінансових послуг та їх класифікація.................................................1

2. Юридичні особи усіх форм власності як суб'єкти ринку фінансових послуг...........1

3. Функції суб'єктів (учасників) ринку фінансових послуг..............................................6

4. Система взаємодії суб'єктів ринку цінних паперів........................................................8

1. Суб'єкти ринку фінансових послуг та їх класифікація

Суб'єктами ринку фінансових послуг є:

1. фізичні особи;

2. юридичні особи;

3. фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб'єктами ринку фінансових послуг можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб'єкти ринку фінансових послуг класифікуються за формою та функціями.

За формою:

• господарюючі суб'єкти;

• домашні господарства;

• держава;

• місцеві органи влади.

За функціями:

• емітенти;

• інвестори;

• інституційні інвестори;

• фінансові посередники.

2. Юридичні особи усіх форм власності як суб'єкти ринку фінансових послуг

Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як:

1. індивідуально-трудова діяльність;

2. державні підприємства;

3. кооперативи;

4. орендні підприємства;

5. фермерські господарства;

6. колективні господарства;

7. акціонерні товариства;

8. малі підприємства;

9. корпорації;

10. об'єднання;

11. господарські товариства;

12. асоціації;

13. консорціуми;

14. спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариства; корпорації.

Узагальнюючим для всіх цих форм с поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами як ринкової економіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.

Домогосподарство як суб'єкт фінансового ринку

Домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше осіб, які ведуть спільне господаство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх майбутніх потреб.

Домогосподарству належить надзвичайно важлива роль у системі ринку фінансових послуг. Воно є одним із його суб'єктів, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Можна констатувати, що Домогосподарство виконує в економіці три основні функції:

• споживання;

• постачання факторів виробництва;

• заощадження.

Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є використання частини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів.

У США економісти-професіонали вважають, що виплата сімейними господарствами боргів також належать до процесу накопичення, оскільки гроші, що виплачуються при погашенні бор­гу, не йдуть як на споживання, так і на сплату податків.

Слід відмітити, що не всі домашні господарства відносяться до категорії заощаджуючих. Наприклад, молоді сім'ї витрачають набагато більше, ніж заробляють, щоб придбати деякі дорогі товари і послуги, такі, наприклад, як житло і освіта. Ці покупки здійснюються за рахунок позик. Люди похилого віку, перебуваючи на пенсії, теж схильні витрачати більше коштів, але за рахунок вилучення засобів, накопичених у результаті здійснених у минулому заощаджень. Однак від'ємна величина заощаджень сімейних господарств такого типу перекривається позитивною величиною заощаджень сімейних господарств, що складаються із осіб з високими доходами і стабільною кар'єрою.

Якщо домашні господарства в середньому втрачають протягом року менше, ніж заробляють, то підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають трохи більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. Це відбувається внаслідок того, що підприємства, крім плати за ресурси, повинні здійснювати й інвестиції (в основ­ний капітал та у товарно-матеріальні запаси).

Держава як суб'єкт фінансового ринку

Державний сектор пов'язаний з усією економічною системою наступними трьома елементами: через податки, державні закупки і, нарешті, через позики. Останній спосіб зв'язку держави в особі уряду з усією економічною системою - державні позики, що здійснюються на фінансових ринках.

Державні витрати не завжди співпадають (точніше - ніколи) із податковими надходженнями. Бюджетний дефіцит, що виникає, покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу урядових облігацій та інших цінних паперів як фінансовім посередникам, так і безпосередньо домашнім господарствам. Якщо у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає "чистим" постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Вплив держави на процес кругообігу фінансових активів на фінансовому ринку позначається через таке джерело, як фіскальна політика. Від ступеня досконалості податкової системи великою мірою залежить ефективність заходів щодо виходу економіки із системної кризи. Коли економіка знаходиться в депресивному стані, фіскальна політика держави повинна бути спрямована на зниження податкового тиску.

Збільшуючи прямі податки, уряд може збільшити і об'єм грошових коштів, що вилучаються з домашніх господарств. Домашні господарства, в свого чергу, в цій ситуації змушені урізати або заощадження, або витрати на споживання. Зниження прямих податків стимулює як ріст заощаджень, гак і ріст споживання, позитивно впливаючи на ріст національного продукту.

Згідно зі світовим досвідом, удосконалення податкової системи потребує дотримання таких принципових умов: незважаючи на переваги використання непрямих податків у перехідний період, у перспективі основу по­даткової системи повинні становити прямі податки, за яких об'єктом оподаткування є дохід юридичної та фізичної особи, земля, майно і капітал; непрямі податки слід використовувати лише у формі акцизів (з метою обмеження споживання окремих видів товарів,

Як показує світовий досвід, зниження ставок податків сприяє пожвавленню підприємницької активності на фінансовому ринку і в підсумку не зменшує, а, навпаки, збільшує податкові надходження до бюджету.

При стимулюванні розвитку інфраструктури ринку нерухомості центральні органи влади та органи місцевого самоврядування повинні керуватись наступними положеннями: податки на операції з нерухомістю поповнюють дохідну частину місцевих бюджетів; деякі фінансові установи страхують як саме нерухоме майно, так і операції з ним (тобто розвиток ринку нерухомості корелюється з розвитком страхового ринку); державні органи контролю матимуть можливість відслідковувати великі суми "тіньового" капіталу в регіонах, що активно "відмивається" на нині діючому (так званому) ринку нерухомості; під заставу нерухомого майна банки надають кредити (так звана іпотека, що широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою); вкладення коштів у нерухоме майно є одним із фінансових інструментів, який має свою дохідність і може приваблювати (враховуючи недовіру до інших ринкових інститутів) як юридичних, так і фізичних осіб.

Розглянемо ще декілька аспектів впливу регуляторної функції держави, що впливає на фінансовий ринок і діяльність суб'єктів економіки. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка (рефінансування) збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб'єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об'ємів виробництва, зменшуючи, таким чином, інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується обсяг інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва. При інфляції НБУ збільшує норми резервування. У такому випадку зв'язуються грошові кошти комерційних банків. Обсяг грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження обсягів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.

Місцеве та регіональне самоврядування як суб'єкт фінансового ринку

Фактори та умови формування ринку муніципальних (регіональних) цінних паперів як інструменту врегулювання міжбюджетних відносин у країні.

Рефінансування бюджетів місцевих адміністрацій за допомогою випуску боргових зобов'язань вже близько ста років є нормою фіскальної політики будь-якої країни з розвиненою ринковою економікою. У деяких країнах за допомогою ринку цінних паперів вдається повністю обслуговувати бюджетний дефіцит. Сучасна Україна, в якій ринкові відносини тільки формуються, намагається відродити досить розвинений колись спосіб мобілізації фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймається органами місцевого самоврядування.

Можливість одержати значні додаткові фінансові ресурси для розвитку інфраструктури регіонів через випуск облігацій обумовлює, згідно зі світовим досвідом, високі темпи розвитку ринку муніципальних (регіональних) цінних паперів, суб'єктами якого, перш за все, виступають місцеві (регіональні) органи влади.

Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, забезпечених доходами за інвестиційними проектами, - досить поширений механізм залучення необхідних грошових коштів у інфраструктуру регіонів: інституційну, інформаційну, законодавчу, соціальну, ділову, управлінську.

Муніципальні позики є одним із важливих інструментів фінансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток систем електро-, водопостачання та каналізації, будівництва житла, розвиток транспортних мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я тощо. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволяє реалізувати регіональні програми, підвищує фінансові можливості місцевого самоврядування та знижує тиск на загальнодержавний бюджет.

Інститути інфраструктури ринку фінансових послуг як суб'єкти ринку фінансових послуг

Поняття ринкової інфраструктури та інфраструктури ринку фінансових послуг. Фінансово-економічний механізм ринку фінансових послуг передбачає наявність об'єкта управління - інфраструктури ринку фінансових послуг. Перехідний характер української економіки зумовлює необхідність формування розвиненої ринкової інфраструктури, яка забезпечуватиме нормальне функціонування економіки країни. Ринкова економіка це товарно-грошова економіка. Забезпечення просування товарно-грошових потоків здійснюють відповідні інститути загального та спеціального призначення. Вони утворюють інституційний елемент ринкової інфраструктури.

Відомо, що фінансові ринки складаються з великої кількості різноманітних "каналів", за якими грошові кошти "перетікають" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать так звані канали прямого фінансування, тобто канали, за якими грошові кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Друга група - це канали непрямої о фінансування. При непрямому фінансуванні грошові кошти, то премішуються від домашніх господарств у напрямі фірм, проходять через особливі інститути, до числа яких відносяться, наприклад, банки, взаємні фонди, а також страхові компанії; ці організації називаються фінансовими посередниками. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури ринку фінансових послуг.

Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як з кількісної, так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути зведений до сукупності лише інституціональних елементів.

У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації чи добровільні об'єднання, що представляють інтереси інших інститутів "знизу" (наприклад, Асоціація українських банків). А також інститути, що забезпечують зворотний зв'язок між суб'єктами ринкових відносин (наприклад, засоби масової інформації).

Під законодавчим елементом інфраструктури розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб'єктів ринкових відносин. Власне, він задає "правила гри" в ринковій економіці.

Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність дотримуватись правил і закономірностей функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її елементів.

У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансоого ринку включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвести­ційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії та інвестиційні фонди, фінансово-промис­лові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.