Спосіб третій: буквальний переклад.
Буквальний переклад або переклад слово у слово є прямою передачею тексту мови оригіналу граматично та ідіоматично відповідним текстом на ПМ. При такому перекладі задача перекладача обмежується дослівним перекладом, окрім тих випадків, коли виникає загроза граматичної неточності:
J’ai laissé mes lunettes sur la table en bas Où etes-vous? Ce train arrive à la gare Centrale à 10 heures. |
I left my spectacles on the table downstairs. Where are you? This train arrives at Union Station at ten |
Я забув окуляри унизу на столі Де Ви є? Цей поїзд прибуває на станцію Юніон о десятій. |
В принципі, буквальний переклад є єдиним рішенням, коли можна зробити зворотній, повний переклад. Частіше це зустрічається при перекладі між мовами однієї сім’ї (наприклад, між французькою та італійською мовами). Така ситуація є тим більш типічною, коли мови є частинами однієї культури. Якщо буквальний переклад має місце між французькою та англійською мовами, то лише тому, що загальні метамовні поняття виявляють фізичне співіснування, тобто періоди двомовності із свідомим чи несвідомим наслідуванням, що надає деякий інтелектуальний або політичний престиж, тощо. Він також може бути виправданим деяким рухом думки та іноді структурою, що без сумніву присутні серед європейських мов (порівняйте, виникнення означеного артиклю, понять культур та цивілізації), які обґрунтовують цікаві дослідження в області загальної семантики. У попередніх способах питання стилістики не було порушено. Якби так було завжди, тоді це дослідження не було б виправданим та переклад не вимагав би особливих розумових зусиль, тому що у цьому випадку це було б просте перекладання з однієї мови на іншу. Вивчення питання про можливий переклад наукових текстів за допомогою машини, як пропонує велика кількість дослідницьких груп університетів та підприємств у всіх провідних країнах, багато у чому засновано на існуванні паралельних уривків у текстах ДМ та ПМ, які відображають паралельні розумові процеси. Викликає сподівання той факт, що ці процеси особливо часто зустрічаються у науковій та технічній літературі. Реальність перекладу таких текстів за допомогою машини було встановлено ще у 1955 році Локом і Ботом. Якщо після випробування перших трьох способів, перекладачі вважають буквальний переклад неприйнятним, то тоді вони повинні використовувати способи непрямого перекладу. Під “неприйнятним” ми розуміємо ситуацію, коли повідомлення, перекладене буквально:
набуває іншого змісту, або
не має сенсу, або
неможливо з граматичної точки зору, або
не має відповідного виразу у рамках метамовного досвіду ПМ, або
має відповідний вираз, але не в рамках того самого регістра
Щоб освітити ці позиції, наводимо наступні приклади:
Il regarda la carte Il paraissait l’image de la santé Il avait l’air en pleine forme |
He looked at the map He looked the picture of health |
Він поглянув на мапу Він просто уособлення здоров’я. |
У той час, коли ми можемо перекласти перше речення буквально, це неможливо у другому випадку, якщо тільки ми не хочемо зробити це для підкреслення експресивності (наприклад, щоб описати англійця, який погано володіє розмовною французькою). Перший приклад є менш конкретним, бо слово “carte” менш конкретне, аніж слово “map”. Але це ні в якому разі не применшує цінності даного приклада.
Якщо перекладачі пропонують щось схоже на другий приклад, наприклад “Il se portait comme un charme” (чудово почувати себе), то тоді це вказує на те, що вони поставили собі за мету досягти тотожності обох висловлень, того, що їх “нейтральне” застосування по відношенню як до ДМ так і до ПМ дозволяє їм досягнути. Відповідність повідомлень повністю залежить від тотожності ситуацій, а це само по собі дозволяє нам стверджувати, що ПМ може зберігати деякі риси дійсності, невідомі у культурі ДМ.
Якби існували ідеографічні словники із двомовними означаючими, то перекладачам треба було б просто знайти в них потрібний переклад у статті, що відповідає ситуації, визначеної у повідомленні ДМ. Але такі словники не існують, і тому перекладачі перш за все беруться за слова чи за одиниці перекладу, для яких вони вигадують конкретні способи з метою передачі необхідного змісту. Так як розміщення слова у фразі впливає на значення, то може здатися, що рішення залежить від розміщення слів, настільки відмінного від початкової ситуації, що жодний словник не в змозі зробити таке. Беручи до уваги незліченну кількість сполучень одних тільки означаючих, здається очевидним, що словники не можуть забезпечити перекладачів готовими рішеннями усіх їх проблем. Тільки перекладачі можуть уявляти картину повідомлення у цілому, що визначає їх рішення. В остаточному підсумку, власне повідомлення з урахуванням ситуації, дозволяє нам судити, чи два тексти адекватні один одному.