І. Поняття, зміст та система правової охорони конституції.

Ідея правового захисту конституції в тій чи іншій формі, як така, в теорії конституційного права фактично відома ще з часів появи і утвердження конституції власне як політико-правової категорії ( кінець ХYІІІ - початок ХІХ ст.). Адже, разом із появою конституції, повстають непрості завдання пов’язанні із забезпеченням її верховенства, стабільності, ефективності дії її норм. При цьому виникають проблеми необхідності забезпечення належного дотримання положень конституції як «знизу» - фізичними та юридичними особами, так і «зверху» - самою державною владою, її органами та посадовими особами.

Початком утворення (своєрідною крапкою відліку) сучасних систем правової охорони конституції взагалі, справедливо вважається поява попередників (праобразів) сучасних органів конституційної юрисдикції. В правничій літературі досить поширеною є думка про те, що конституційний контроль (а саме він, як відомо, визнається одним із центральних елементів сучасних систем правової охорони конституції) як такий був започаткований Верховним Судом США на межі ХYІІІ і ХІХ століть. При цьому, досить часто згадується висловлювання відомого американського політичного діяча минулого Олександр Гамільтона про те, що обов’язок суддів проголошувати недійсними всі закони, що суперечать конституції.

В той же самий час, в літературі мають місце і інші підходи в цьому питанні. Так, на думку проф. Володимир Шаповала, початком історії конституційного контролю слід вважати створення наприкінці Х YІІІ ст. у Франції спеціального органу до компетенції якого було віднесено визначення неконституційності законодавчих актів (мова іде про Охоронний Сенат за Конституціїю Франції 1799 року), а у витоків самої ідеї правової охорони конституції слід покласти погляди та діяльність абата Сійєсса, Емануель-Жозефа (1748-1836) - відомого політичного діяча і мислителя часів Великої Французької революції (особливої уваги в цьому плані заслуговує його програмна промова виголошена в конвенті 20 липня 1795 року)

(Детальніше про це в саттті: Шаповал В. Про генезу конституційного контролю: історико-правовий аспект проблеми // Вісник Академії правових наук України, 1999, №2, С.104-107.)

В пізніші часи, особливо кінець минулого - перша четверть нашого століття, ідея правової охорони конституції отримала свій дальший розвиток як у Європі, так і на північно-американському континенті. При цьому, фактично витворилися окремо різні підходи щодо сутності і змісту конкретних форм даного явища і як наслідок - різні системи правової охорони конституції. Важливу роль у формуванні нових підходів щодо розвитку конституційного контролю у Європі (на відміну від того, що встановилось у США) відіграли ідеї відомого австрійського вченого-юриста Ганса Кельзена (1881-1973).

В спеціальній юридичній літературі, як часто буває в подібних випадках, немає єдиного підходу щодо визначення сутності і змісту поняття категорії «правова охорона конституції». Як правило, дану категорію пропонують розглядати у широкому і вузчому (спеціально-юридичному) розуміні.

В першому випадку (в широкому розумінні цього терміну) мова іде про те, що правову охорону конституції слід розглядати як сокупність (єдність) різноманітних заходів по забезпеченню дії конституції.

В цьому випадку йдеться не тільки про заходи юридичного характеру. Тут можуть мати місце заходи різноманітного напрямку (від освітніх та виховних, і до соціальних та політичних дій). Т.б., коли говорять про охорону конституції в її широкому розумінні, то мають на увазі що на ідею захисту (охорони) конституції мають працювати всі чинники демократичного суспільства.

Так, Вчителі у школі мають пропагувати ідеї демократії та правової держави і вчити дітей строго дотримуватись Конституції, не порушувати її норм та положень, засоби масової інформації зобовязані пропагувати конституційної держави і таким чином формувати світогляд громадян в основі якого має лежати повага до Конституції та її норм, політичні партії в своїй діяльності просто зобов’язані стояти на сторожі конституційного ладу, демократії та парламентаризму. Адже, порушення цих засад потягне за собою і порушення принципів конституції як такої. Звичайно до цієї системи відносин повинні долучитися і держава з усіма її можливими правовими засобами направленими на збереження Конституції.

У вузчому (суто юридичному) розумінні під правовою охороною конституції бачать сукупність засобів по забезпеченню юридичної дії Основного Закону держави.

В цьому випадку йдеться про те, що держава повинна створити всі необхідні умови, коли за допомогою державно-правових засобів та різного роду методів буде надійно забезпеченно чинність та стабільність конституційних норм. Іншими словами треба створити такі внутрішньо-державні механізми та політико-правові інституті при допомозі яких буде надійно забезпечено:

а) верховенство Конституції, - т.б. її вища юридична силу;

б) становище Конституції як основного закону держави, - т.б. фундаменту її нормативно-правової системи;

в) стабільність Конституції.

Правова охорона конституції як певний політико-правовий інститут є новим явищем у нашій конституційно-правовій науці. Тому, у спеціальній літературі сьогодні є різні підходи як у визначенні самого цього явища, так і в віднесенні до його системи тих чи інших елементів. Приведу Вам тільки декілька прикладів висловлювань відомих вчених з цього приводу.

Так, одні автори до таких елементів системи „правової охорони конституції” відносять «...особливий порядок зміни конституції, відповідальність вищих посадових осіб за її порушення, конституційне правосуддя» (проф. Ю.Юдін) , інші - судовий конституційний контроль, конституційну відповідальність, конституційний контроль парламенту, конституційний референдум, вето глави держави (проф.Ж. Овсепян), треті ж - діяльність глави держави як гаранта Конституції, реалізацію права законодавчої ініціативи, особливий порядок внесення змін до конституції, конституційний нагляд і конституційний контроль, нормативне і казуальне конституційне тлумачення (проф.В.Лазарєв).

В окремих випадках, до загальновизнаних елементів системи правової охорони конституції (або як їх ще називають правових засобів захисту конституції, - як то конституційна відповідальність чи конституційна юстиція), відносять наприклад «превентивні і репресивні гарантії» (позбавлення основних політичних прав, можливість заборони політичних партій, інститут надзвичайного стану) (німецький професор Карл Хессе) і т.д..

Нам видається що, при визначенні поняття «правова охорона конституції» доцільним є використання як комплексного підходу, т.б. поєднання обидвох («ширшого» і «вужчого» розумння сутності даного явища).

З таких позицій, правову охорону конституції можна розглядати

як систему політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність становища конституції як основного закону держави, закону що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності, а також забезпечується належне виконання конституційних норм та дотримання режиму конституційної законності.

Відповідно, до основних (центральних) елементів даної системи слід віднести:

а) особливий порядок прийняття конституції;

б) особливий порядок внесення змін до Конституції;

в) конституційну відповідальність;

г) конституційний контроль.

Кожен із вище перерахованих елементів (складових частин) даної системи на сьогоднішній день має в загальній теорії конституційного права певне теоретичне обґрунтування та відповідну практику застосування в тих чи інших правових системах.

Окремо варто звернути увагу на те, що коло суб’єктів функціонування системи правової охорони конституції (тобто перелік тих, хто безпосередньо є причетним до дії цієї системи), як правило, включає в себе

1. фізичних осіб;

2. народ (націю);

3. окремі органи державної влади;

4. главу держави;

5. окремих (інших) посадових осіб держави і т.д.

Всі вони можуть бути як учасниками однієї із форм правової охорони конституції (брати участь в практичній реалізації одного з елементів системи правової охорони конституції), так і одночасно декількох (наприклад: глава держави одночасно може виступати як ініціатор внесення змін до конституції, як суб’єкт права звернення до органу конституційного контролю і як суб’єкт конституційної відповідальності, тощо).

Висновки до першого параграфу:

1. Правова охорона Конституції – є важливим конституційним інститутом сучасної держави;

2. Правова охорона конституції це система політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність становища конституції як основного закону держави, закону що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності, а також забезпечується належне виконання конституційних норм та дотримання режиму конституційної законності.