2. Система постійного обліку запасів Метод середньозваженої оцінки

20.11

(10 × $10) + (12 × $11) : 22 = $232 : 22 = $10,5.

Видаток: 8 одиниць × 10,5 = $84.

28.11

(14 × $10,5) + (15 × $12) : 29 = $327 : 29 = $11,3.

Видаток: 10 одиниць × 11,3 = $113.

Залишок на кінець місяця: $232 - $84 + $180 - $113 = $215.

Метод фіфо

Видаток

20.11. 8 одиниць × 10 = $80;

28.11. 2 одиниці × $10 = $20;

-//- 8 одиниць × $11 = $88;

Разом: $188.

Залишок на кінець місяця:

10 +27 – 18 = 19 одиниць.

в тому числі:

4 одиниці × $11 = $44;

15 одиниць × $12 = $180;

Разом: $224.

Метод ліфо

Видаток

20.11. 8 одиниць × $11 = $88;

28.11. 10 одиниці × $12 = $120;

Разом: $208.

Залишок на кінець місяця – 19 одиниць:

5 одиниць × $12 = $60;

4 одиниці × $11 = $44;

10 одиниць × $10 = $100.

Разом: $204.

Як висновок, зазначимо, що різні методи оцінки дають різні результати щодо собівартості списаних на виробництво чи на реалізацію матеріалів (товарів) та їх залишку на кінець звітного періоду. Звідси – методи оцінки суттєво впливають на витрати і на фінансові результати діяльності підприємства. Ясно, що держава повинна регулювати це питання.

Фірми самостійно обирають для себе методи оцінки товарно-матеріальних запасів. вибір залежить насамперед від ринкової кон’юнктури. Якщо визналась тенденція до зростання цін на товари чи на матеріали, то фірми надають переваги методові ЛІФО. В період значних інфляцій процесів держава може на певний час заборонити застосування цього методу оцінки. І, навпаки, якщо є тенденція до зниження цін, то підприємства надають перевагу методові ФІФО. Найменш ризикованим є метод середньозваженої собівартості.

Разом з тим підприємства повинні дотримуватись загальноприйнятого принципу обліку – постійності облікової політики. Це стосується і застосування методів оцінки запасів. Прийняті методи оцінки запасів не повинні змінюватись впродовж року чи більшого періоду, а їх зміна повинна мати обґрунтування. Про це обов’язково зазначається в додатках чи пояснювальній записці до річної фінансової звітності.

Лекція 11 Використання загальноприйнятих принципів обліку товарно-матеріальних запасів

11.1 Оцінка товарно-матеріальних запасів у фінансовій звітності (балансі)

11.2 Відображення товарно-матеріальних запасів у фінансовій звітності (балансі)

11.1 Оцінка товарно-матеріальних запасів у фінансовій звітності (балансі)

Згідно із загальноприйнятими принципами обліку, складські запаси відображаються в балансі за собівартістю або за ринковими цінами на момент складання балансу, якщо ринкова ціна нижча за собівартість.

Цей принцип зветься “Принципом меншої вартості”. Отже, в балансі складські запаси відображаються за меншою (нижчою) з цих двох оцінок.

Якщо ринкова ціна нижча за собівартість запасів, тоді підприємство повинно відобразити в обліку витрати (збитки) від знецінення.

Під ринковою ціною розуміють ціну заміщення, тобто ціну, за якою підприємство змогло б купити ті самі матеріали (товари) у тих самих постачальників. При цьому, при переоцінці запасів приймається чиста вартість реалізації, тобто ринкова ціна за мінусом очікуваних витрат на реалізацію.

Зниження ринкових цін може відбуватися з двох причин:

1. Пряме зниження цін на аналогічні товари на ринку.

2. Зниження ціни реалізації через фізичне псування, пошкодження, застарілість товарів.

В останньому випадку ринкова ціна – це ціна можливої реалізації пошкоджених або застарілих товарів. Вона може бути нижчою за собівартість.

Існує три методи оцінки складських запасів за правилом мінімальної (нижчої) оцінки: