18. Конкурентна політика організації: зміст конкурентної політики організації; фактори конкурентоспроможності; підходи до оцінки конкурентів

Поняття та види конкурентоспроможності

Ринкова конкуренція є системою відносин між економічно самостійними виробниками (продавцями) товарів і послуг. Вона має місце лише тоді, коли виробники і продавці здатні реагувати на зміну кон’юнктури ринку, на ті або інші дії своїх конкурентів. Підприємства вступають у конкурентну боротьбу, зрештою, заради отримання прибутку.

Конкуренція – це форма взаємного суперництва господарюючих суб’єктів ринку. Предметом конкуренції є товари (послуги), а об’єктом — споживачі і покупці. Поділ “предмета” і “об’єкта” конкуренції вказує на дві сфери впливу в конкурентній боротьбі: товар (предмет) і споживач (об’єкт). Різними є як методи конкурентної боротьби, так і способи оцінки рівня конкуренції.

Аналізуючи визначення конкурентоспроможності, що приводяться у вітчизняній літературі, можна сказати, що основним змістом цього поняття є якість і можливість успішної реалізації продукції на конкурентному ринку у певний момент часу. Однак конкурентоспроможність варто розглядати як сукупність споживчих і вартісних характеристик продукції, що визначають її порівняльні позиції на ринку збуту. Існує велика кількість визначень та різних засобів оцінки конкурентноздатності. У самому загальному розумінні конкурентнозатність – це здатність випереджати інших, використовуючи свої переваги у досягненні поставлених цілей. Розрізняють конкурентноздатність товарів, компаній, країн і також цілих регіонів.

Конкурентоспроможність товару характеризує його здатність відповідати запитам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку.

Конкурентоспроможність фірми – це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку.

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю технічних, економічних і організаційних умов для створення, виробництва і збуту продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів

П’ять чинників конкуренції – вхід, загроза заміщення, здатність покупців збивативати ціну, здатність постачальників завищувати ціну та суперництво між існуючими конкурентами – відбивають той факт, що конкуренція в галузі не зводиться лише до гри між фірмами, які укорінилися на ринку. Покупці, по_ъстачальники, замінники та претенденти на вхід до галузі – усі вони є „конкурентами” фірм на певному ринку і відіграють різну роль залежно від обставин.

Конкуренцію в цьому широкому значенні можна визначити як розширене суперництво.

19. Управління ефективністю підприємства: зміст ефективності підприємства; підходи до визначення результатів та витрат діяльності підприємства; резерви підвищення ефективності діяльності підприємства; поняття продуктивності на підприємстві

Поняття і сутність ефективності

За словами П. Друкера, результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі; а ефективність - наслідок того, що правильно створюються ці самі речі. Перше і друге є однаково важливим.

Саме ефективне використання наявних ресурсів дає змогу задовольнити максимум потреб підприємства й отримати бажаний результат.

Ефективність на макроекономічному рівні - інтегрована економічна категорія, яка відображає виробничі відносини щодо економії сукупних витрат уречевленої та живої праці на отримання кінцевого позитивного результату. Економічний зміст ефективності полягає у збільшенні результату (ефекту) з одиниці витрат сукупної праці.

Категорія "ефективність" на рівні підприємства характеризує зв'язок між величиною отриманого результату його діяльності й кількістю інвестованих або витрачених у виробництві ресурсів. Підвищення ефективності можна досягнути шляхом використання меншої кількості ресурсів для створення такого результату або за використанням такої самої кількості ресурсів чи більшого випуску з відносно меншою кількістю ресурсів для створення більшого результату.

Розкриттю сутності ефективності діяльності підприємства допоможе розмежування і чітке визначення таких категорій:

- результат діяльності підприємства;

- ефект;

- ефективність діяльності підприємства;

- критерій ефективності.

Результат діяльності підприємства визначається особливостями цієї діяльності, загалом характеризує наслідки його діяльності в операційній, інвестиційній, фінансовій, соціальній, екологічній, науково-технічній та інших сферах.

Операційні результати можуть бути визначені з урахуванням кількості виготовленої (реалізованої) продукції.

Результатом фінансової діяльності може бути отримана плата за надані в оренду основні засоби, отримані дивіденди і проценти, доходи від пайової участі в діяльності інших підприємств тощо.

Соціальні, екологічні та інші неекономічні результати діяльності підприємства враховуються у розрахунках ефективності діяльності, якщо вони мають вартісне вираження працівників.

Ефект - категорія, яка відображає перевищення результатів діяльності над витратами, пов'язаними з її здійсненням, у певному періоді часу. Характеризується показниками, що відрізняються складом витрат і результатів та способами визначення витрат і результатів, здійснених у різні періоди.

Ефективність діяльності підприємства - це категорія, яка виражає відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності та інтересам власників. Поняття "ефективність" передбачає порівняння отриманих результатів діяльності з величиною витрачених ресурсів.

Як економічна категорія ефективність має багато різновидів:

- економічна ефективність відображає відповідність витрат і результатів діяльності підприємства цілям та інтересам його учасників у грошовій формі;

- соціальна - відображає відповідність витрат і соціальних результатів діяльності підприємства цілям і соціальним інтересам суспільства;

- екологічна - відображає відповідність витрат й екологічних результатів інтересам держави і суспільства;

- інші види ефективності.

Критерій ефективності - категорія, яка вказує на підстави для оцінки ефективності, є її мірилом.

Сутність проблеми підвищення ефективності полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат досягти максимального результату. Оцінки ефективності діяльності підприємства здійснюється за допомогою певних кількісних характеристик, які відображають (добре чи погано, точно або не дуже) відповідність результатів і витрат підприємства цілям діяльності, а також деяких якісних характеристик.

Застосовують два підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства - грошовий і ресурсний. За грошового підходу результати і витрати визначаються в надходженнях (приплив) і витратах (відплив) грошових коштів. За ресурсного підходу результати характеризуються обсягом виготовленої продукції, а витрати - обсягом витрачених ресурсів різного виду.

Назвемо лише декілька практичних підходів до вимірювань продуктивності на підприємстві:

‑ вимірювання продуктивності працюючих;

‑ вимірювання продуктивності для планування витрат праці на один виріб;

‑ вимірювання продуктивності, спрямоване на оцінку рівня раціональності структури робочої сили;

‑ вимірювання продуктивності обсягів доданої вартості тощо.

Нижче розглядається кілька підходів до вимірювання продуктивності.

На підприємствах як сукупну, так і часткову продуктивність доцільно визначати насамперед на основі доданої вартості, оскільки цей показник елімінуючи витрати уречевленої праці найбільш об’єктивно відображає фактичний трудовий внесок персоналу підприємства у новостворений обсяг товарів і послуг.

Аби визначити сукупну чи часткову продуктивність у галузі, необхідно загальний обсяг доданої вартості всіх її підприємств розділити відповідно на сукупні чи часткові витрати

Необхідно мати на увазі, що, вимірюючи як сукупну, так і часткову продуктивність на основі товарної, валової, реалізованої продукції достовірно її рівень можна визначити тільки тоді, коли незмінною залишається структура матеріаломісткості й трудомісткості товарів і послуг. Зі зміною номенклатури товарів і послуг змінюється матеріаломісткість і трудомісткість загального обсягу продукції, що впливає на рівень та динаміку продуктивності незалежно від фактичного рівня її позитивного чи негативного зростання.

20. Основи корпоративного управління: зміст корпоративного управління; зовнішні та внутрішні фактори ефективності системи корпоративного управління; схема корпоративного управління; принципи та критерії корпоративного управління

Корпорація (від латинського слова "corporation" - співтовариство, об'єднання) - товариство, в якому на основі централізації капіталів здійснюється колективне присвоєння результатів виробничої діяльності.

"Корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, які об'єдналися, з передачею ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації".

У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність господарського товариства. У рамках корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства. Належна система корпоративного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що керівництво товариства розумно використовує їх інвестиції для фінансово-господарської діяльності і, таким чином, збільшується вартість частки участі інвесторів в акціонерному капіталі товариства.

Таким чином, корпоративне управління - це система взаємовідносин між власниками (акціонерами) та виконавчими органами господарського товариства щодо управління його діяльністю.

Система корпоративного управління виступає тією організаційною моделлю, яка дає можливість підприємству належним чином представляти і захищати інтереси своїх інвесторів. А це означає, що необхідними складовими такої системи повинні бути відповідні форми контролю та мотивації органів управління із сторони власників, чітко розроблена організаційна структура підприємства, яка дозволить забезпечити ефективну роботу та забезпечення інтересів всіх сторін через гармонізацію функцій володіння та управління корпорацією.

Існує ряд проблем корпоративного управління, серед яких:

- суперечність функцій володіння та управління діяльністю корпорації;

- пасивність акціонерів щодо участі в управлінні корпорацією у випадку високої розпорошеності капіталу між значною кількістю власників;

- забезпечення інтересів дрібних інвесторів;

- суперечності між різними групами інвесторів;

- між виконавчими та контролюючими органами управління корпорацій.

Значення корпоративного управління для господарського товариства обумовлено його впливом на підвищення конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню:

- відповідної уваги до інтересів акціонерів;

- балансу інтересів всіх учасників корпоративних відносин;

- прозорості фінансових та інших операцій;

- впровадження правил ефективного менеджменту;

- розроблення системи контролю діяльності корпоративного підприємства.

Найпростіша схема корпоративного управління – це система виконавчого (менеджмент) та контролюючого (рада директорів) органів. Головна мета ради директорів, яка може складається як із власників акцій, так із спеціалістів зі сторони, – слідкувати за діями менеджменту та розвитком компанії, формувати стратегію та основні принципи роботи компанії, інформувати акціонерів про стан справ та доводити їхні рішення до менеджменту. Раді директорів підпорядковується генеральний директор, відповідальний за поточну діяльність компанії. В Україні генеральний директор часто замінюється правлінням, до складу якого входять менеджери підрозділів (фінансового, збуту, маркетингу, логістики тощо), які підпорядковуються голові правління, тобто генеральному директору [4, с. 19]. В міжнародній практиці структура, в якій замість одного генерального директора значиться штат співробітників (правління), майже не використовується, тому що в системі корпоративного управління більш важливе значення має саме рада директорів, на яку покладені функції з’єднувальної ланки між акціонерами та менеджментом компанії.

Основні регулятори зовнішньої сфери корпоративного управління

Корпоративне управління забезпечується на рівні державних органів, які створюють норми і правила корпоративного контролю, встановлюють відповідальність суб'єктів корпоративного бізнесу.

Першим важливим зовнішнім елементом системи корпоративного управління є державні органи загальної та спеціальної компетенції.

Другим зовнішнім елементом корпоративного регулювання є механізми ринкового контролю. Фінансові ринки є показниками стану корпорації на основі котирування корпоративних цінних паперів. Наявність фінансових ринків дає змогу власникам корпоративних прав позбутись їх у разі неефективного корпоративного управління.

Третім елементом зовнішнього корпоративного управління є громадські організації та засоби масової інформації, які впливають на корпоративну стратегію й тактику

Чинники впливу на внутрішню сферу корпоративного управління

Внутрішні елементи системи корпоративного управління залежать від:

1. Наявності ефективних норм та процедур взаємовідносин власників та їх впливу на менеджмент підприємства.

Такі норми і процедури, як проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, визначення органів нагляду за діяльністю менеджерів у періоди між зборами, є надзвичайно важливими елементами корпоративного управління. Вони формуються частково із зовнішнього середовища - обов'язковими законодавче розробленими приписами і нормами та частково - з внутрішнього - створеними корпоративними документами, які мають правову силу на рівні господарського товариства і не суперечать законодавче визначеним нормам.

Законодавче визначені норми не можуть регулювати практично, усі випадки не збігання інтересів серед власників, власників і менеджерів і рядових працівників; корпорації та державних, наприклад податкових, органів. У рамках законодавче визначених нормах є багато специфічних положень, що не завжди співпадають з корпоративними приписами, які, в свою чергу, залежать від ступеня узгодженості інтересів суб'єктів корпоративного управління. Справа в тому, що іноді дії в інтересах власників не завжди можуть бути виправдані з погляду ефективності корпоративного управління безпосередньо товариством як підприємством, бажання власників на якомусь етапі отримати максимальні дивіденди вступає у суперечність з необхідністю здійснення менеджментом кроків, спрямованих на завоювання нових сегментів ринків або технічне переобладнання підприємства. Прагнення персоналу підвищити рівень оплати праці за стабільних параметрів діяльності підприємства прямо знижує його прибуток, а отже, зменшує величину дивідендів власників, що викликає їх протидію.

Таких суперечностей на діючому підприємстві існує величезна кількість, через те системи внутрішньої сфери управління повинні якомога повніше охоплювати усі напрями господарської діяльності підприємства. Тому внутрішній елемент системи корпоративного управління включає також розроблені менеджментом і узгоджені з власниками приписи поведінки персоналу, оплати посадових осіб, формування фондів та виплати дивідендів, майнових угод, інших напрямів корпоративної та виробничої діяльності.