3. Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства

Як уже зазначалося, нематеріальні активи вважають особливим видом інвестицій, визначаючи їх як умовну вартість об’єктів інтелектуальної, у тому числі промислової, власності. Цінність нематеріальних активів зумовлена їх можливістю тривалий час бути корисними для отримання доходу чи інших вигід. По своїй суті вони повинні розглядатися як засоби виробництва, що не мають матеріальної форми, але володіють грошовою (матеріальною) вартістю. З огляду на характер участі у процесі суспільного виробництва для нематеріальних активів властиві:

1) відсутність матеріально-речової форми (фізичної) структури;

2) служіння цілям виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) чи управлінню підприємством у цілому;

3) можливість отримання доходу в поточному та майбутньому;

4) крайня невизначеність майбутніх вигід від використання;

5) стабільне прив’язування до підприємства-власника (за нормальних умов господарювання у підприємця не виникає необхідності у перепродажу чи ліквідації об’єктів інтелектуальної власності).

Отже, якщо нематеріальні активи є засобами виробництва, то вони мають відображатися в облікових документах. На українських підприємствах єдиною системою документального та безперервного спостереження й контролю за господарською діяльністю є бухгалтерський облік. Таким чином, виникає об’єктивна необхідність обліку нематеріальних активів.

Головна мета обліку інтелектуальної власності як нематеріальних активів підприємства — найповніше визначення розміру виробничих фондів суб’єкта господарювання. Характерною особливістю є те, що об’єктом обліку є не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав на інтелектуальну власність дає змогу реально контролювати процес управління нематеріальними активами підприємства. Слід особливо відзначити, що реєстрації у доку­ментах обліку підлягають операції щодо руху об’єктів інтелектуальної власності.

За способом придбання нематеріальні активи підприємства можна підрозділити на активи, отримані купівлею, безоплатно, даруванням чи на правах відчуження. Зазначимо, що господарчу корисність об’єкт інтелектуальної власності здобуває тільки у випадку його залучення до господарського обороту підприємства. До цього стан нематеріального активу можна розцінювати як пасивний, що характеризується прихованими потенційними можливостями. Інакше кажучи, поза виробництвом нематеріальні активи позбавлені своєї вартості й не приносять власникові вигоди. Споживна вартість — це динамічний стан корисності нематеріального активу в конкретних умовах господарювання. З розвитком ринкових відносин значення та частка нематеріальних активів у майні підприємства постійно зростає, що зумовлено швидкістю та масштабністю технологічних змін у галузі, розповсюдженням інформаційних технологій, розвитком та ускладненням фінансових відносин, рівнем конкуренції. Отже, залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту, підприємство має враховувати:

• якісні характеристики об’єкта з позицій його корисності;

• вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, враховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

• строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

• ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;

• капіталізацію об’єкта нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив є об’єктом купівлі-про­дажу.

З позицій корисності нематеріальні активи треба досліджувати в контексті узгодженості зі стратегією і тактикою розвитку підприємства, ситуацією на ринках. Економічні фактори корисності значною мірою впливають на управлінські рішення щодо придбання того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності. Але не слід забувати, що адекватно їх можна оцінити лише з позицій системного підходу. Нематеріальний актив повинен органічно входити в загальну систему цілей підприємства та плідно працювати задля збільшення його капіталу. На корисні якості активу впливає технічний та виробничий рівень підприємства, його здатність сприймати найновіші наукові досягнення, положення на ринку та його ділова активність, підготовленість управлінського та технічного персоналу до інновацій. Одночасно слід враховувати і властивості самого об’єкта з позицій його конкурентоспроможності, оригінальності рішення, економічності, простоти освоєння, правової захищеності і т. п.

З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких аспектах:

• джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва та способи управління цим процесом;

• придбання прав власності за одночасним позбавленням усіх прав власника нематеріального активу;

• механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;

• механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його взяття на баланс підприємства.

За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати так:

1) з позицій розробника — результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозиції тощо;

2) з позицій продавця та покупця — фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно до чинного законодавства);

3) за сферами прояву ефекту від використання — зменшення собівартості, поліпшення управлінських рішень, зростання обсягів продажу тощо.

Механізм формування ціни нематеріального активу значною мірою пов’язаний з методами оцінювання, що визначаються залежно від природи об’єкта, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення у цій сфері — ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Оцінювач, як правило, оперує не абстрактними явищами, а конкретними об’єктами. Взагалі ринок товарів і послуг виступає ніби відображенням ринку нематеріальних активів. Відзначаючи особливості ціноутворення на об’єкти інтелектуальної власності, потрібно пам’ятати, що в багатьох випадках ціну на них неможливо визначити на основі ринкових механізмів. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальними, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й навіть у середньостроковому часовому періоді. У свою чергу, той чи інший об’єкт має споживну вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу є компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах, які він сподівається отримати в майбутньому, а також окупити сьогоднішні витрати. Як обмеження під час цього виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця, навпаки, вплив фактора собівартості та ціни продукції майже не враховується.

З позицій строку використання покупцеві нематеріального активу слід враховувати життєвий цикл продукту, а також пов’я­заних з ним технологій, методів організації виробництва і т. п. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо коротший, не збігається з життєвим циклом товару, звичайно випереджаючи його на один-два етапи.

З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупця доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. Продавець, реалізуючи об’єкт нематеріальних активів, прагне не тільки окупити свої витрати, а й отримати прибуток. Розмір такого прибутку (роялті) залежить від ефекту (успіху) використання корисних якостей об’єкта нематеріальних активів і попиту на продукцію (товар) на ринку. Якщо в першому випадку розмір прибутку піддається передбаченню, то в другому його спрогнозувати важко. Проте прибуток можна і не одержати, якщо на продукцію (товар) не буде попиту (не буде достатнього обсягу реалізації). У такому разі можна казати тільки про відшкодування продавцеві вартості самого об’єкта нематеріальних активів.

З позиції капіталізації об’єкти нематеріальних активів купують як й інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі особливості типового ринкового товару. Об’єкт може бути проданий, перепроданий, закладений як застава під зобов’язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання. Інакше кажучи, об’єкт нематеріальних активів стає товаром із усіма властивими йому рисами. Звичайно, цими операціями займаються посередники і при цьому ціна на об’єкт нематеріальних активів повинна враховувати витрати та прибуток посередника, крім перерахованих вище факторів. Роль посередника в таких угодах може бути вирішальною, оскільки він знає кон’юнктуру ринку, реагує на зміни попиту і пропонування, враховує можливості клієнтів (агентів) ринку, він же може бути і замовником об’єкта нематеріальних активів, точно знаючи адресата і спосіб використання. Посередник може виступати також у ролі агента, що діє за дорученням клієнта. Зауважимо, що й у цих операціях нематеріальні активи виявляють свої особливості — вони не можуть довго бути поза виробничим або господарським процесом через швидке техніко-економічне старіння. Ось чому і продавець, і посередник прагнуть якнайшвидше реалізувати нематеріальний актив.

З позиції загального впливу об’єктів нематеріальних активів на діяльність підприємства в комплексі застосовується поняття «гудвіл» — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайною вартістю як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, що виникає внаслідок реалізації оптимальних управлінських рішень, позиції на ринку, нових технологій тощо. Вплив нематеріальних активів у даному контексті ще недостатньо вивчено, оскільки важко виділити частку участі нематеріальних активів у загальному прибутку. Гудвіл є ніби прибутком, очищеним від усіх інших чинників.