Євхаристичний канон в складі літургії східного обряду
Євхаристичному канону передує Великий вхід
У проміжку між першою і другою частиною Херувимської священнослужителі беруть приготовані під час проскомидії на жертовнику Святі Дари і переносять їх на престол. Це [священнодійство] іменується "Великим входом" і знаменує сходження Ісуса Христа в Єрусалим. Переносяться Дари через амвон, щоб вся Церква брала участь у цих проводах Господа на Голгофу. Вот, мы восходим во Иерусалим, — сказал Он, — и совершится все, написанное через пророков о Сыне Человеческом, ибо предадут Его язычникам и поругаются над Ним, и оскорбят Его, и оплюют Его, и будут бить, и убьют Его; и в третий день воскреснет” (Лк. 18, 31—33)
Літургія, як повторення Голгофи і Воскресіння, є зцілення світу, "Великдень нетління - миру порятунок". В одній стародавній молитві це виражено так: «Мы вкушаем Твое Святое Тело, распятое за нас, и пьем Твою животворящую Кровь, пролитую за нас. Да будет Твое Тело источником жизни для нас, а Твоя Кровь да будет нам во оставление грехов. Ради желчи, которую ты пил за нас, избави нас от горечи врага. Принятым Тобою в питии уксусом укрепи нашу немощь. И ради заплевания, которое Ты принял за нас, дай нам вкусить Твоей совершенной жизни. И за терновый венец, полученный Тобой, дай нам получить венец неувядаемый”
"(з євхаристійних молитов" Актів Фоми
Священики під час "Тобі співаємо" так само, як і під час Херувимської, моляться з піднятими руками. У давнину, аж до VI-VII століть, з піднятими руками молилися в храмі при різних молитвах не одні священики, але й усі ті, що моляться. Певний слід цієї стародавньої практики можна бачити у вказівці Типікон про молитву Великого посту "Господи і Владико життя мого". Виявляється, що ще в ті вже далекі від первохрістіанства середні віки, коли складався Типікон, належало цю молитву вчиняти з піднятими руками, і при цьому не тільки священику, але і всім мирянам
Саме про цей спосіб моління пише нам апостол Павло: «этот сильнейший способ моления образует из человека распятие, делая его всего [как бы] крестом. А это особенно нужно на литургии — и особенно в эти минуты совершения Таинства Креста. Человек сострадает Владыке своему. Это — тайна любви Творца и твари, так соединенной с Творцом, как тело соединено с головой, — может ли быть изолировано их страдание? Вместе с Господом и Церковь восходит на Голгофу»