6.2. Економічна оцінка природних ресурсів

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів  це вартісний вираз довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісну оцінку природних ресурсів здійснюють для економічного обгрунтування вкладень у відтворення, охорону й раціоналізацію використання природних багатств і вибору ефективних засобів їх утилізації.

Визначення якості ресурсів і умов використання називають оцінюванням.

Існує дві групи економічних оцінок природних факторів:

• перша (відносно оцінки ресурсів) характеризує економічні результати використання природних ресурсів;

• друга (відносно оцінки середовища) відображує економічні на­слідки впливу на природне середовище. Найчастіше це показники економічних утрат від забруднення та руйнування природного середовища.

Економічна оцінка природних ресурсів здійснюють двома основними методичними підходами: затратним і рентним.

Затратний підход – грошова оцінка природних ресур­сів здійснюється на підставі суспільних затрат на їх госпо­дарське освоєння й експлуатацію  пошуки, розвідка, підготовлення до експлуатації корисних копалин, меліорація, рекультивація тощо. Величина цих затрат може стати базою визначення вартості тих чи інших видів ресурсів. Ці оцінки застосовують­ся до таких природних ресурсів: мінеральна сировина й паливо (затрати на розвідку та освоєння), грунтові й лісові ресурси (затрати на відтворення), атмосферне повітря й вода (затрати на очищення від забруднення) та ін.

Рента є результатною характеристикою (перевищення результатів експлуатації будь-якого об'єкта над за­тратами) і виражає затрати, які є суспільно необхідними, що виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці.

При рентному підході природний ресурс може оціню­ватися двома способами:

1. за ефектом в народному господарстві від використання ресурсу;

2. за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку в разі вилучення певного ресурсу з природокористу­вання. Наприклад, для сільськогосподарського підприємства економічна оцінка обробленої землі виявиться в затратах на можливу рекультивацію, меліорацію, внесення добрив, про­ведення інших робіт, спрямованих на підтримання або під­вищення родючості. В разі вилучення цих земель із сільськогосподарського обороту їхня оцінка має спиратися на рентний підхід, тобто чисту продукцію, яку втрачають, поз­бувшись землі, або (компенсаційний підхід) затрати, до яких треба вдатися, щоб замістити втрати продукції освоєнням нових земель (як правило, гіршої якості) або підвищенням родючості вже експлуатованих. Вилучення земель може вва­жатися виправданим лише тоді, коли економічний результат від нового альтернативного використання площ перевершить ефект (додаткові затрати на компенсацію втрат) від їх попе­редньої експлуатації.

Рентна методика базується на обчисленні диференціальної ренти, тобто різної величини прибутку, який отримується під час експлуатації природних ресурсів різної якості та місцезнаходження (землі, розташовані далеко або близько від транспортних магістралей, корисні копалини знаходяться біля поверхні або глибоко).

Щоб задовольнити зростаючі потреби промисловості у природних ресурсах, необхідно залучати до обробітку не тільки кращі й середні родовища, а й відносно гірші. Це стосується і ділянок, що є носіями природних ресурсів і розташовані на різній відстані від місця їх споживання. Але для цього виробництво й реалізація продукції, отриманої з використанням гірших природних ресурсів, повинні бути економічно вигідними, тобто ціна на продукцію з цих ділянок повинна забезпечувати нормальні умови для розширеного відтворення. Саме ця ціна стане регулюючою на ринку товарів. За цих умов на територіях, що є носіями кращих і середніх природних ресурсів (при однаковій ціні на них) виникає фіксований додатковий чистий прибуток, який перетворюється в диференційну ренту.

На основі оцінок окремих компонентів ПРП встановлюють сукупну продуктивність усіх природних ресурсів, або інтегральний природноресурсний потенціал.

Інтегральний ПРП  це сукупна продуктивність усіх природних ресурсів, яка обчислюється підсумовуванням економічних оцінок потенціалів окремих видів природ­них багатств областей та економічних районів. Основу ПРП формують земельні та мінеральні ресурси (3/4), водні та рекреаційні ресурси. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70% припадає на паливно-енергетичні, 17%  на руди металів, 7%  на будівельні матері­али та 4,5%  на нерудну сировину для чорної металургії і гірничо-хімічної.

За обсягом загального ПРП виділяють­ся Донецький (21,1%), Причорноморський (15,5%) та Придніпровський (14,8%) економічні райони. Їх частка становить 51,4% усьо­го ПРП України. Найбіднішими є Волинський та Центрально-Український економічні райони (відповідно 3,5% та 6,0%). На Донбасі й Придніпров'ї переважають мінеральні ресурси (73,3% та 44,65%)), на решті території України  земельні.

Економічна оцінка земельних ресурсів. Головним елементом економічного механізму землекористування є ринок землі, коли земля є предметом купівлі-продажу. Грошова оцінка земельних ділянок пов'язана з економічним регулюванням земельних відносин  від передачі зем­лі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.

У різних галузях економіки земля має різне значення. У промисловості  це просторова основа для розміщення виробництва, а в сільському господарстві  предмет праці і засіб праці, тобто головний засіб виробництва. Як засіб виробництва зем­ля має специфічні особливості:

• вона не створена працею людини;

• для неї характерна матеріальна сталість та обмеженість, її не стає більше або менше, можна лише розши­рити сферу застосування землі, підвищити ефективність її використання. Тому однакові за якістю земельні ділянки, але розміщені на різних відстанях від спожи­вача продукції потребують різних затрат праці.

Відомості про природний, господарський і правовий режими земель для обгрунтування розмірів плати за землю міс­тяться в Державному земельному кадастрі. Він включає дані про реєстрацію права власності, користування землею та догово­рів на оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.

Показником якості грунтів є їхній бонітет (від лат. bonitas  доброякісність). Бонітування грунтів  це по­рівняльна оцінка родючості грунтів за їхніми природними особливостями та продуктивністю виражена в балах. Бонітування  дає змогу здійснити відносну оцінку якості земель і визначити найсприятли­віші площі для вирощування окремих видів сільськогосподарських культур. Бонітування проводять за 100-бальною шкалою.

Найякіснішими й найродючішими грунтами є чорноземи, які найбільш поширені у Тернопільській, Він­ницькій та Черкаській областях, і мають бонітет земель 140145 балів. Зі зменшенням частки чорноземів бонітет земель знижується і дорівнює 100130 балам у Полтавській, Хмельницькій, Київській областях. У Поліссі та в сухих степах на сході України, де порушено природну родючість грунтів, бонітет земель зменшується до 80 (Волинська, За­порізька області) й до 60 балів у Луганській області.

Найважливішою складовою земельного кадастру є економічна оці­нка землі за продуктивністю, окупністю витрат та диференціальним доходом, її визначають за формулою О = R : Е_н ,

де О  економічна оцінка землі, R  рентний дохід, Е_н  норматив­ний коефіцієнт, обернено пропорційний терміну окупності капіталовкладень.

Державний земельний кадастр – джерело даних для грошової оці­нки земель сільськогосподарського призначення. Грошова оцінка землі є підставою для оподаткування земель. Її використову­ють для здійснення майнових операцій із земельними ділянками як об'єктами. Ринкова ціна земельних ділянок формується відповідно до по­питу і пропозиції.

Грошову оцінку земель визначають за капіталізованим рентним доходом, або середньорічним економічним ефектом від використання земельних ділянок. Оскільки земельні ділянки різні за продуктивністю, то за однакових затрат праці й капіталу вихід продукції з одиниці площі на них різниться.

Земе-льна ділян-ка, №	Витрати капіталу, у.о.	Норма при-бутку, %	Індиві-дуальна ціна продук-ції, у.о.	Уро-жай пше-ниці, т	Індиві-дуальна вартість 1 т пше-ниці, у.о.	Суспіль-на ціна вирощу-вання 1 т пшениці, у.о.	Виручка від продажу всієї продук-ції, у.о	Над-прибу-ток, у.о.
1	100	30	130	10,0	13,0	20	200	+70
2	100	30	130	8,0	16,3	20	160	+30
3	100	30	130	6,5	20,0	20	130	0

З таблиці видно, найдорожча пшениця з 3-ї, найгіршої ділянки  20 у.о. за 1 т. У промисловості за подібної ситуації, конкуренція призводить до усереднення ринкової ціни. В сільському господарстві, обсяги виробництва лише на найкращих і середніх ділянках є недостатніми, тому суспільні ціни на продукцію формуються на основі виробництва на гірших землях.

Оскільки в основу ціни на землю покладено її здатність утворювати ренту, а самою ціною є капіталізована рента, то її намагаються зберегти під час продажу земельної ділянки. Продаючи землю, власник по суті продає право на отримання з неї рентного доходу. Продаж ділянки відбудеться лише за умови, коли вилучені кош­ти, надані в кредит, забезпечать певний процент, не нижчий за ренту. Тому суму ренти порівнюють із процентом, а ціна землі прямо пропорційна утворюваній ренті та обернено пропорційна позичковому проценту.

Нормативна ціна землі є елементом регулювання земельних відносин і визначається з урахуванням еталонної прибутковості одиниці земель та встановленого Кабіне­том Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі. У ринкових умовах ціна землі становить

Z = (R : Р)100,

де R  рента, Р  банківський процент.

Основою розрахунків є економічна оцінка земель за виробництвом зернових культур на всіх типах грунтів. Грошову оцінку земельної діля­нки визначають як добуток від множення річного рентного доходу на термін його капіталізації, який встановлюють на рівні 33 років. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу R_а, що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (по Україні R_а встановлено в розмірі 16 ц/га) та диференціального рентного доходу R_д за формулою:

R_рд = R_а+ R_д.

Диференціальний річний дохід з орних земель за економічною оці­нкою виробництва зернових культур (у центнерах) визначають за формулою:

R_д = (УЦ-З -ЗК_нр):Ц ,

де У  урожайність зернових з гектара; Ц  ціна реалізації 1 ц зерна, грн.; З  виробничі затрати на 1 га; К_нр  коефіцієнт норми рентабель­ності (0,35).

Для розрахунку використовують середні дані за 5 років.

Грошову оцінку земельної ділянки визначають використовуючи середні дані за 5 років за формулою: О = R_д  Т_к ,

де О  грошова оцінка землі, грн., R_д  річний рентний дохід, грн; Т_к  термін капіталізації (33 роки).

В основу грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення покладено рентний дохід від цільового використання земельних ділянок та здійсненого їх облаштування. Уніфікованої формули для розрахунку не існує.

Закон України «Про плату за землю» передбачає використання даних про грошову оцінку земель для розрахунків, пов'язаних з визначенням розмірів їх оподаткуван­ня.