5.3. Методи економічного обгрунтування територіально-комплексного розміщення виробництва

Економічне обгрунтування територіально-комплек­сного розвитку та розміщення продуктивних сил країни, економічних районів здійснюється методом територіальних схем (програм).

Територіальні програми  це передпланові (про­гнозні) наукові схеми економічного розвитку регіонів, які розробляються науковими й науково-дослідними інститутами, проектними організаціями на 15 і більше років. У них визначаються за­вдання й основні показники економічного та соціального розвитку регіонів, забезпечення комплексного використання природних ресурсів, розв'язання соціальних, економічних та екологічних проблем. Програми мають переважно рекомендаційний характер і є базою для вироблення способів регулювання економічного розвитку країни; податкової системи, економічних та правових нормативів тощо.

Територіальні схеми складаються з 5 розділів.

1. Аналіз сучасного стану економічного й соціального розвитку та розміщення продуктивних сил регіону. Аналізують рівень соціального та економічного розвитку за попе­редні 15 років, встановлюють відповідність досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, їх розміщення економічним і природним умовам та ресурсам, раціональному поділу праці; виявляють диспропорції, негати­вні процеси та явища, проблемні питання розвитку.

Виявляюся тенденції до зміни пропорцій між галузя­ми спеціалізації та обслуговуючими галузями, зміни у співвідношенні виробництва і споживання в самому районі, транспортно-економічних зв'язках.

Крім техніко-економічних і екологічних показників, аналізують соціальний розвиток регіону, особливо рівень життя населення. Для цього використовують показники реальних його доходів, зміни в структурі споживання продовольчих та непродо­вольчих товарів, забезпечення житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами тощо.

Одночасно оцінюють територіальну структуру господарства: еко­номічне районування, формування ТВК, промислових вузлів та інших форм територіальної організації господарства. Визначають на­уковий потенціал, розміщення наукових закладів, відповідність їх виробничій спеціалізації регіону, чисельність і характеристику наукових кадрів тощо. Виявляють диспропорції та недоліки в розміщенні продук­тивних сил, резерви й можливості вдосконалення перспективного розвитку регіону.

2. Оцінка природних, економічних і соціальних передумов подаль­шого розвитку продуктивних сил та їх розміщення. Вивчають природні умови розвитку господарства  стан земель­них, водних, лісових, мінеральних і енергетичних ресурсів. Земельні угіддя оцінюють і класифікують за якістю з урахуванням форм власності й типів угідь. Встановлюють структуру земельного фонду регіону, його сучасний стан і можливості змін на перспективу.

Водні ресурси оцінюють з урахуванням потреб у воді населення і господарства району. Обгрунтовують заходи комплексного використання й охорони водних ресурсів. Економіч­ну оцінку водних ресурсів здійснюють за приведеними витратами (на 1 м³ води) на постачання води споживачеві.

Лісовий фонд  оцінюють його розміщення, якісну структуру (хвойні, твердо- і м'яколистяні, спілі ліси тощо). Визначають ліси захисного й заповідного фонду. Встановлюють можливу площу вирубок деревини, перспективи використання, охорону лісів.

Мінеральні й паливні ресурси оцінюють за балансовими даними про запаси корисних копалин за категоріями А+В+С. Дають геолого-економічну оцінку родовищ, аналізують техніко-економічні показники видобутку й комплексного використання сировини.

Трудові ресурси оцінюють за даними аналізу демографічних показ­ників у розрізі адміністративно-територіальних одиниць району. Потребу в трудових ресурсах виробничої сфери визначають за обсягом перспекти­вного зростання виробничих та інших підприємств регіону з урахуванням змін у продуктивності праці, а невиробничої сфери – за чисельністю населення і нормативами його обслуговування. Визначають витрати на підготовку й перепідготовку кадрів, можливу кількість безробітних і напрями забезпечення їх роботою.

Обсяг усіх ресурсів визначають балансовим методом.

3. Обгрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації та комплексного розвитку господарства. Розробляють концепцію подальшого розвитку району, передбачаючи загальні тенденції розвитку й розміщення господарства, вирішення соціальних та економічних проблем. Визначають структуру й спеціалізацію господарства регіону. Структуру визначають за показниками частки окремих галузей у загальному виробництві (чистої продукції, кількості зайнятих, основних виробничих фондів).

4. Обгрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону (економічного району). Розглядають питання взаємопов'язаного розміщення підприємств різних галузей господарства на території району з перспективою форму­вання й розвитку ТВК.

Детально обгрунтовують економічне районування: визначають ТВК, промислові зони й вузли, інші територіальні угрупування. Виділя­ють території, на яких неможливе розміщення деяких підприємств (наприклад, у зв'язку з великим забрудненням природного середовища) або, на яких є умови для нового будівництва великих підпри­ємств, населених пунктів. Для кожного ТВК розробляють схеми його формування та розвитку.

У результаті поетапних досліджень обгрунтовують приоритетність формування галузей, виробництв, територіальних угрупувань.

5. Головні висновки, оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку й розміщення продуктивних сил. Визначають основні показники розвитку й РПС району: населення, трудові ресурси, сукупний суспільний продукт, національний дохід, структуру господарс­тва, капітальні вкладення, основні виробничі фонди, темпи зростання, товарна, чиста продукція та основні показники розвитку промисловості, сільського господарства (основних галузей), будівництва, транспорту, невиробничої сфери; важливі об'єкти нового будівництва, зрушення в РПС в регіоні. Дають головні висновки щодо розвитку господарства регіону. Оцінюють економічний ефект від удосконалення територіальної організації продуктивних сил. Відносний показник загальної ефективності господарства району (індекс змінного складу) визначають за формулою

К_е.р = І_р / І_к ,

де І_р  сумарний обсяг виробництва на одиницю витрат у районі; І_к  аналогічний показник по країні в цілому. Показник К_е.р характеризує своєрідну “рентабельність” господар­ства району.

Окремо вивчають проблеми охорони навколишнього середовища:

• оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище (ОВНС);

• прогнозування стану навколишнього середовища;

• територіальні комплексні програми охорони навколишньо­го середовища.

Розглянутий метод розробки територіальних схем дає змогу раціанально й комплексно обгрунтувати розвиток і розміщення продуктивних сил в окремих регіонах.

Нині перспективний розвиток господарства обгрунтовується на основі адміністративно-тери­торіального принципу, а не економічного районування.

На основі прогнозів розробляються програми соціаль­но-економічного розвитку України в регіональному розрізі, де конкретизуються напрями й заходи, джерела фінансування, терміни та від­повідальність за виконання прогнозних розробок.

5.4. Територіальні баланси

Комплексний характер розвитку господарства ре­гіону передбачає збалансованість розвитку економіки. Для цього треба узгодити вироб­ничі, соціальні, науково-технічні завдання з усіма ­видами ресурсів, вибирати ефективні шляхи досягнен­ня високих кінцевих результатів, раціонально поєднати територіальний та галузевий принципи планування, удоско­налити між- та внутрішньогалузеві пропорції. Це реалізується через розробку й використання балансів у плануванні й прогнозуванні розвитку господарст­ва регіону.

Баланси – це система взаємопов'я­заних показників, які характеризують наявність і використання матеріаль­них, трудових, фінансових та інших ре­сурсів. Вони дають можливість, з одного боку, охопити всі джерела формування ресурсів, а з іншого – усі напрями їхнього використання. Інакше, збалансованість – це відповідність ресурсів потребам виробництва, забезпечення умови нормального функціонування економіки.

Інструментом її реалізації є розробка системи регіо­нальних балансів. Регіональні органи управління укла­дають окремі матеріальні баланси, баланси тру­дових ресурсів, грошових доходів, витрат населення. Але цього недостатньо для всебічного обгрунтування напрямів комплексного розвитку господарства регіону. Нині існує структурна незбалансованість виробництва, не забезпечується відповідність доходів і витрат населення, робочих місць і трудових ресурсів, запасів природних ре­сурсів і потреби у них. Типовими є територіальні диспро­порції між основними, допоміжними й суміжними вироб­ництвами, між виробництвом та інфраструктурою тощо. Слабко розвинута територіальна кооперація, підприємства функціонують ізольовано, самостійно забезпечуючи себе всім необхідним.

Збалансованість регіонального виробництва за умов активації товарно-грошових відносин передбачає наявність тісного взаємозв'язку внутрішньо- і міжрегіональних матеріально-речових, фінансово-вартісних, товарно-грошових потоків. Саме за допомогою балансів забезпечується узгодження системи кількісних і якісних показників розвитку народного господарства ре­гіону та його ланок.

Звітні й планові баланси національної економіки по­трібні для створення комплексної системи показників, які оцінюватимуть економічний потенціал України, її окремих регіонів, підвищуватимуть обгрунтованість прогнозів со­ціально-економічного розвитку, ефективність управління економікою.

Основні види балансів: міжгалузевий, основних фондів, фінансових ресурсів, грошових доходів і витрат населення, платіжний, торговий, розрахунковий для над­ходжень і платежів у ВКВ, розрахунку чисельності населен­ня, яке працює у народному господарстві, виробничих потужностей, виробництва й споживання основних видів продукції.

Розробка комплексної системи регіональних балансів є основним методом відображення дійсних та формування прогнозованих територіальних пропорцій. Їх формування повинно враховувати регіональні осо­бливості природних, соціально-економічних умов, націо­нальних традицій. Залежно від наявності та використання трудових ресурсів, накопиченого виробничого й науково-технічного потенціалу регіону формується специфіка вироб­ництва на рівні регіонів різного масштабу.

Під впливом НТП по­глиблюється суспільний поділ праці, посилюється спеціалізація окремих регіонів і виокремлення нових, вужчих галузей та виробництв як спеціалізованих. З'являються нові галузі й виробництва з глибокої переробки сировини та матеріалів. Починається вивільнення деяких природних ма­теріалів з галузей їх застосування.

Ці процеси змінюють структуру матеріального виробництва, галузеву структуру промисловості за рахунок підвищення ролі “верхніх поверхів” виробництва. Відомо, що чим вища частка обробної промисловості у виробництві регіону, тим більший обсяг валового суспільного продукту й національного доходу, а також питома вага регіону в загальнодержавному виробництві.

Територіальні пропорції поділя­ються на загальноекономічні, міжре­гіональні та регіональні. Загальноекономічні територіальні пропорції відображують внесок окремих регіонів до виробництва валового національного кінцевого продук­ту, національного доходу. Важливе значення у пла­нуванні має співвідношення між націо­нальним доходом і фондом повернення сукупного суспіль­ного продукту, фондами споживання й накопичення. Від обсягу й структури фонду виробничого накопичення за регіонами країни і залежить прискорення темпів економічного розвитку, зміни між- та внутрішньогалузевих пропорцій.

Міжрегіональні пропорції відбива­ють економічні зв'язки між окреми­ми регіонами у процесі суспільного виробництва, поділу, обміну й спожи­вання продукції промисловості, сіль­ського господарства та певного виду послуг.

Вивчаючи міжрегіональні пропорції, необхідно врахову­вати:

• потенційні запаси і забезпеченості регіонів природними, мінерально-сировинними, паливно-енергетичними ресурсами;

• наявність і використання трудо­вого потенціалу;

• розвиток галузей спеціалізації у ре­гіонах з виробництва окремих видів продукції;

• поділ капіталовкладень за пріоритетами розвитку регіонів та галузей;

• розвиток виробничих зв'язків щодо поставок важливої для господарства продукції;

• раціональність перевезень між видами транспорту за найменших сукупних витрат.

Регіональні пропорції враховують особливості відтворення, рівень комплексності господарського розвитку регіонів. Особливістю планування пропорцій є найповніший вияв можливостей ефективного використання природних, трудових, виробничих і фінан­сових ресурсів кожного регіону задля комплексного роз­витку даної території. Так, розвиток базових галузей потребує відповідного розвитку машинобудування, будівельної бази тощо.

Не вся продукція підприємств регіону, споживається усередині нього. Тому регіон потребує певну кількість сировини, напівфабрикатів і продукції, що надходить з інших регіонів. Розвиток базових галузей визначає потребу в трудових ресурсах і, якщо це галузі важкої промисловості, – переважно у чоловіках. Як наслідок постають взаємопов'язані проблеми: роз­виток галузей, що обслуговують населення, і проблема балансу чоловічих і жіночих трудових ресурсів.

Розвиток галузей, які обслуговують населення, потребує розвитку будівельної бази, що впливає на збільшення кількості працюючих, зростання невиробничої сфери. Особлива сфера – забезпечення на­селення різними видами товарів і послуг, житлом. У зв'язку з цим постає проблема збалансованості платоспроможності й товарного забезпечення.

Фінансова система не тільки забезпечує концентрацію коштів у бюджеті, але й сприяє не бюджетній участі під­приємств у розвитку невиробни­чої сфери регіону.

Комплексний розвиток регіонів за­безпечується й укладенням мате­ріальних територіальних балансів. Вони розробляються на державному й локальному рівнях. За їхньою допомогою у масштабі народного господарст­ва встановлюється відповідність між ресурсами продукції та потребами у ній; визначається раціональна спеціалізація районів з виробництва різних видів про­дукції, оптимізації РПС на тери­торії країни, налагодження раціональних міжрегіональних економічних зв'язків тощо.

На локальному рівні ці баланси забезпечують оптимізацію регіональних міжгалузевих пропорцій, раціональне кооперування підприємств відомчого підпорядку­вання, залучення до господарського обігу місцевих ресурсів. Розподільна частина територіальних балансів матеріальних ресурсів містить такі статті, як: “споживання”, “інші потреби”, “вивезення”, а ресурсна – “виробництво”, “інші ресурси”, “ввезення”.

На додачу до цього розробляються вартісні баланси ввезення та вивезення продукції матеріального виробниц­тва. Дані вартісного балансу ввезення й вивезення за регіонами дозволяють докладно визначити обсяги міжрайонного обміну, а й розрахувати його структуру. Завдяки цьому можна розрахувати величину залежності господарства регіону від міжрайонного обміну, ступінь внутрішньорайонного кооперування й рівень комплексності народного гос­подарства.

Велику роль у визначенні внутрішньорегіональних про­порцій відіграє розробка балансів природних ресурсів, ви­робничих потужностей. До них зараховуються баланси водних, земельних, лісових, мінерально-си­ровинних, паливно-енергетичних ресурсів.

Особливість балансу виробничих потужностей у регіоні полягає у необхідності враховувати всі потужності, які має регіон, незалежно від підпорядкування підприємств та їх­ньої належності до державного чи недержавного сектора. Ці баланси, зокрема, дають змогу узгодити завдання розвитку добувних і переробних галузей, одержати інформацію про можливості кооперування.

Визначальним у збалансованості економіки регіонів є метод міжгалузевих балансів. Зрозуміло, треба розрізняти національні й регіональні міжгалузеві баланси, що добре видно на прикладі відмінностей показників кінцевого про­дукту й національного доходу за їхньою величиною. При­чина у тому, що предмети споживання, елементи капі­тальних вкладень, які є частиною національного доходу, можуть або вивозитися за межі району, або ввозитися. Крім того, вироблена у даному районі й вивезена з нього про­дукція відноситься до кінцевої продукції регіону, а у народному господарстві вона використовується як про­міжний продукт.

Міжгалузевий баланс дає змогу ретельно обгрунтувати напрями розвитку будь-якої ланки регіональної економіки. Цей ефективний інструмент оптимального поєднання розкриває комплексний процес виробництва й поділу про­дукції у тому чи іншому регіоні, відображуючи матеріальні витрати на продукцію конкретних галузей у кожній іншій галузі.

Інформація міжгалузевого балансу дозволяє визначити загальноекономічні пропорції господарства регіону, а саме:

• співвідношення виготовленої, поділеної та вико­ристаної чистої продукції;

• пропорції поділу чистої продукції за галузями на засоби виробництва й предмети споживання тощо.

Принципова схема міжгалузевого балансу економічного регіону являє собою економічну таблицю, де відбивається виробництво й поділ виробленої продукції, а також врахо­вується продукція, що завозиться та вивозиться.

Регіональні міжгалузеві моделі поділяються на районні й міжрайонні. До районних належать моделі, що описують систему міжгалузевих виробничих зв'язків у межах певного регіону, а до міжрегіональних – моделі у рамках певної групи економічних регіонів. Здебільшого практично використовуються районні мо­делі.

У сучасних районних балансах номенклатура продукції містить конкретні види споживних вартостей. В основу класифікації галузей або продуктів, поданих у районному балансі, можна покладено принцип міжобласної товарності. Він передба­чає, що усі галузі району за рівнем товарності можна поділити на дві групи: товарні галузі (значна частина продукції яких вивозиться з району) та районні (продукція яких споживається у районі).

Крім того, в районі треба враховувати інтенсивність розвитку галузі, що характеризується середньодушовим роз­міром виробництва.

Базою для порівняння є загальнодержавні рівні виробництва продукції на душу населення.

У балансі спочатку подаються галузі спеціалізації, які характеризують специфіку даного району, далі – високото­варні обслуговуючі галузі, потім високотоварні галузі, які недостатньо розвинені у даному регіоні, але важливі для народного господарства (наприклад, видобуток сировинних енергетичних ресурсів, котрі переробляються в іншому ра­йоні), районні галузі.

Таким чином, дані міжгалузевих регіональних балансів харак­теризують спеціалізацію регіону, виявляють потенційні зв'язки між регіонами, виражають їх кількісно через показники ввезення й вивезення.

4 БЛОК ЗАВДАНЬ для самостійної роботи

&2? Теми рефератів (доповідей)

1. Спеціальні методи аналізу й економічного обгрунтування територіальної організації господарства.

2. Значення територіальні балансів для економічного обгрунтування територіально-комплексного розміщення виробництва

! Завдання для самоконтролю знань

1. До спеціальних методів обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (3):

а) системний аналіз;

б) історико-порівняльний;

в) економіко-математичного моделювання;

г) оптимізаційні;

д) карто­графічний;

е) факторний аналіз.

2. До методів економіко-математичного моделювання обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (1):

а) балансові;

б) матричні;

в) кореляційні;

г) графоаналітичні.

3. До методів економіко-статистичного моделювання обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (2):

а) балансові;

б) кореляційні;

в) системний аналіз;

г) матричні;

д) графоаналітичні.

4. До оптимізаційних методів моделювання обгрунтування розвитку й розмі­щення виробництва належать (2):

а) графоаналітичні;

б) матричні;

в) системний аналіз;

г) сітьові;

д) індексів.

5. Даний метод дає можливість не лише наочно подати локалізацію окремих об'єктів, але й розрахувати ефективність їх розміщення (1):

а) економіко-статистичного моделювання;

б) економіко-математичного моделювання;

в) економіко-карто­графічний;

г) історико-порівняльний.

6. Даний метод застосовують у моделюванні розміщення виробництва на перспективу (1):

а) економіко-статистичний;

б) системного аналізу;

в) економіко-карто­графічний;

г) нормативний.

7. Дана модель є вищою формою техніко-економічних розрахунків, її основне призначення  вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплек­сів (1):

а) оптимізаційна;

б) балансова;

в) графоаналітична.

8. Цей комплексний метод за­стосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства (1):

а) економіко-картографічний;

б) районного планування;

в) територіальних програм.

9. На якому з трьох етапів економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва здійснюється вибір варіантів і визначення оптимального варіанта розміщення галузі (1):

а) на першому;

б) на другому;

в) на третьому.

10. На якому з трьох етапів економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва здійснюється визначення основних умов і факторів розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу (1):

а) на першому ;

б) на другому;

в) на третьому.

11. На якому з трьох етапів економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва здійснюється аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі (1):

а) на першому;

б) на другому;

в) на третьому.

s Питання для самоконтролю знань

1. Який метод обгрунтування розміщення виробництва є конкретним інструментом дослідження території, аналізу особливостей розміщення виробництва?

2. На якому етапі дослідження й прогнозування територіаль­ної організації господарства визначають можливий економічний ефект від нового розміщення продуктивних сил?

3. Який найпоширеніший спосіб визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил? Що при цьому визначають і яким чином?

4. З якою метою здійснюють техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) розвитку й розміщення окремих об'єктів народного господарства?

5. Обгрунтувати доцільність концентрації підприємств легкої промисловості на Донбасі.

6. Доведіть правильність розміщення підприємств з виробництва соди у Криму.

7. Поясніть, який фактор став визначальним при розміщення підприємств, що виробляють фосфорні добрива та азотні добрива з природного газу.

8. Чому відповідно до вибраних місць розміщення підприємств та обсягів виробництва розробляють кілька можливих варіантів розвитку галузі. Яким методом визначають варіанти нового розміщення?

9. З якою метою розробляють міжгалузеві баланси як у межах країни, так й по регіонах?

10. Якими методами визначають структуру і спеціалізацію господарства регіону.

11. Що і чому визначають для детального обгрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону (економічного району)?

& Література

1. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. – К.: Вища шк., 1996.

2. Розміщення продуктивних сил / За ред. Є.П. Качана  К.: Вища школа, 2001.  с.36-54.

3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / За ред. В.В. Ковалевського  К.: Либідь, 2004.  с. 126-156.

4. Шаблій О.І. Математичні методи в соціально-економічній географії. – Львів: Світ, 1994.

Тема 6

ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

І ЙОГО ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА

1. Природно-ресурсний потенціал території