НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра адміністративного та

інформаційного права

ЛЕКЦІЯ З КУРСУ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ТЕМА № 2. Фінансово-правові норми та відносини

2012

Фінансово-правові норми та відносини

ПЛАН

1.Фінансово-правові норми.

2.Фінансові правовідносини :поняття, зміст, особливості, види.

3.Суб»єкти фінансових правовідносин.

1. Фінансово-правові норми

Правова норма, як і право в цілому, розрахована на регулювання поведінки осіб за посередництвом відносин, зв’язок учасників яких полягає у взаємних правах (забезпечена державою можливість певної поведінки) і обов’язків (необхідність певної поведінки, порушення якої тягне застосування заходів державного примусу).

Оскільки норми права – це обов’язкові правила поведінки загального характеру, то приписи, що містяться в них і вводяться в дію, повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опи­няється в умовах, передбачених цим правилом. Кожна правова норма формулюється державою і містить чітко визначені права й обов’язки. Якщо правило, приписане нормою, не виконується доб­ровільно, держава примушує до виконання цього правила, засто­совуючи заходи, передбачені санкцією. Таким чином, норми пра­ва мають імперативний характер (тобто обов’язковий), забезпе­чений примусовою силою держави. Як різновиду правових норм фінансово-правовим нормам притаманні усі ознаки правових норм, а самі вони містяться в нормативно-правових актах та інших джерелах права, що приймаються компетентними органами дер­жави, органами місцевого самоврядування або посадовими особа­ми і є загальнообов’язковими. Всі ці ознаки властиві і фінансо­во-правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі публічної фінансової діяльності та містять приписи і заборони, що встанов­люються державою з приводу порядку утворення, розподілу і ви­користання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Вони мають імперативний характер, оскільки вміщують держав­не веління, яке постає у формі категоричного припису, що виклю­чає зміну умов норм за волевиявленням суб’єктів фінансових правовідносин. Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов’язок сплачувати податок при наявності само­стійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Одночасно фінансово-правова норма виступає відносно само­стійним, цілісним явищем, яке має свій, тільки йому властивий зміст; специфічні ознаки та сукупність елементів, що його створює. Отже, основоположним елементом системи фінансового пра­ва є фінансово-правові норми. Фінансово-правова норма – це вста­новлене чи санкціоноване державою і забезпечене засобами дер­жавного примусу визначене правило поведінки в фінан­сових відносинах, що виникає у процесі планомірного утворен­ня, розподілу й використання публічних фондів коштів, якими закріплюються юридичні права та обов’язки їх учасників. У нормі фінансового права повністю відображаються загальні риси та специфічні особливості фінансів і фінансових правовідносин, їх статика та динаміка.

Фінансово-правові норми визначають права та обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов’язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу й використання публічних грошових фондів.

У свою чергу правовідносини є результатом дії правової норми. Правовідносини виникають внаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Реальні, життєві відносини здійснюються відповідно до приписів правової норми. Здійснюючи правовідносини, норма набуває свого реального буття, втілюється у певному акті поведінки. Це – особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується та набуває життєвої сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.

Залежно від способу впливу на учасників фінансових відносин, який визначає характер їх юридичних прав і обов’язків, фінансово-правові норми поділяються на три види: зобов’язуючі, забороняючі, уповноважуючі.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, спрямовані на мобілізацію або витрачання публічних фондів коштів. Вони регулюють відносини в галузі бюджетного планування, встановлюють обов’язковий порядок дотримання лімітів фінансової діяльності тощо. Зобов’язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дії, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов’язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансово-правових відносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб’єкти фінансових правовідносин в межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, наприклад, законодавство дозволяє місцевим органам самоврядування надавати пільги тільки окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень в їх бюджети. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення імперативності і повноважності передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів, від юридичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків щодо внесення коштів і витрачанню їх з боку іншої сторони фінансово-правових відносин – юридичних та фізичних осіб.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи) не відрізняються від структури норм інших галузей права, але їх складові частини відображають особливості фінансово-правових відносин. Норма складається з гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у фізичних, юридичних осіб, органів публічної влади передбачені нормою права й обов’язки у сфері фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких фізичні особи сплачують податок на доходи: наявність джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб’єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За недотримання фінансового законодавства можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб фінансові санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ – призупинення бюджетних асигнувань, зупинення операцій з бюджетними коштами тощо. Крім того, за порушення фінансового законодавства застосовуються заходи дисциплінарної, цивільної, адміністративної і кримінальної відповідальності.

Оскільки санкції є одним з видів державного примусу, вони об’єктивно виражаються у нормах фінансового законодавства; застосовуються спеціально уповноваженими органами; їм притаманна імперативність та організаційно-майновий характер. Метою їх є забезпечення публічних фінансових інтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом та позабюджетними фондами грошових надходжень, додержання фінансової дисципліни тощо.

Санкції фінансово-правових норм за своєю сутністю є економічно-юридичними (майновими), бо невигідність, небажаність передбачуваних ними заходів полягає у зменшенні майнової сфери правопорушника через його грошові фонди й засоби. Ці заходи покликані впливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпорядженні, скорочують відрахування до фонду економічного розвитку тощо.

Розглядаючи санкції фінансово-правових норм у повному обсязі, в аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання правовідновлювального і штрафного (карального) елементів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна, у тому числі порядок нарахування та сплати податків. Отже, санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням та відновити становище, що існувало до вчинення правопорушення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються санкції, що водночас виконують функції компенсаційного та штрафного характеру.