18. Полiтичнi вчення у Нiмеччинi: м.Вебер та г.Гегель

Держава, за Гегелем, - це ідея розуму, свободи і права. Таким чином, Гегель підносить державу як ідею, дійсність права, як правову державу - таку організацію свободи, в якій механізм насильства та апарат політичного панування опосередковані й обмежені правом. Гегель заперечує договірну теорію походження держави. Свобода особи, на його думку, знаходить свою реалізацію передусім у праві приватної власності.

Максу Веберу належить розробка теорії демократії, центральною ланкою якої стало вчення про механізм соціального контролю над відособленим від суспільства бюрократичним апаратом. Головна увага приділяється техніці відбору політичної еліти, яка має підкоряти собі бюрократію.

19. Німецький ідеалізм

Німецький ідеалізм або Німецька класична філософія - етап розвитку німецької філософії XVIII - XIX століть, представлений навчаннями Канта, Фіхте, Шеллінга і Гегеля 

Німецький ідеалізм вперше поставив питання про сутність знання: "Що є знання?". Для Канта це питання зводиться до питання про можливості чистої математики і чистого природознавства . У його формулюванні це питання про знання зводиться до питання про можливість синтетичних суджень апріорі. Для Фіхте питання про знання стає також питанням про сутність людини. Якщо суб'єкт є необхідною умовою існування світу, то знання стає способом його конституювання. Шеллінг повертає питанню про знання його об'єктивну складову, розглядаючи знання як результат розвитку самої природи. Гегель синтезує питання про знання в положенні: "Справжньою формою істини є система знання". Для Фейєрбаха питання про сутність знання на тлі грандіозного успіху науки і техніки стає вже неістотним, що свідчить про те, що можливість знання перестала бути проблемою.

20.Класична лiберальна теорiя

Класичні ліберальні ідеї набули різноманих форм, але мають ряд спільних ознак. По-перше, класичні ліберали звертаються до егоїстичного індивідуалізму. Вони розглядають людей як самозакоханих істот, що мають чітко виражену здатність бути впе­вненими в собі. По-друге, класичні ліберали вірять у не­гативну свободу. Індивід вільний, доки він залишається наодинці, доки не стикається з іншими або не примушується ними. По-третє, держава розглядається, за словами Томаса Кейна, як «необхідне зло». Вона необхідна тому, що, принаймні, забезпечує умови для існування; а зло її в тому, що вона нав'язує колективну волю суспільству, і таким чи­ном обмежує свободу та обов'язки індивіда. Класичні ліберали, таким чином вірять у мінімальну державу. З цієї точки зору, істинна роль держави зведена до підтримки внутрішнього порядку, стеження за вико­нанням угод та захисту суспільства від зовнішніх нападів. Нарешті, класичні ліберали мають цілком позитивне ставлення до громадянського суспільства. Громадянське сус­пільство вважається не тільки «царством волі» (порівняно з державою, яка є «царством насилля»), а й таким, що має відображати принцип балансу та рівноваги.

21. Критично-утопічний соціалізм

найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є та Р. Оуен. Заслугою французького соціолога Клода Анрі де Рувруа (Сен- Сімона) (1760-1825) вважаються насамперед визнання ним закономі­рностей суспільного розвитку і віра в неперервний прогрес людства. Вирішальним рушієм суспільного розвитку А. Сен-Сімон вважав прогрес знань, науки і техніки, а на їхній основі — виробництва.А. Сен-Сімон заперечував революційний шлях перетворення сус­пільства, яке він пропонував розпочинати із часткових реформ, до яких відносив усунення спадкової знаті, викуп землі в тих власників, які її не обробляли, полегшення становища селян тощо. Після цього потрібно здійснити політичні перетворення: усунути від влади «не­продуктивні класи» й передати керівництво державою в руки талано­витих представників «промислового класу». У своїх працях Франсуа Марі Шарля Фур'є він викривав прита­манні цьому суспільству анархію виробництва, безробіття, нестримну конкуренцію, дух наживи, ницість інтересів, гноблення й виродження бідноти, паразитизм рантьє і торговців. Ш. Фур'є показував, що успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слу­гою і захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних.. Він, як і А. Сен-Сімон, заперечував революційні методи боротьби за встановлення нового суспільного ладу. Перетворення суспільства, на його думку, відбудеться шляхом реформ. Мислитель вірив, що великі державні діячі, до яких він звертався зі своїми проектами, ознайомившись із ними і переконавшись у перевагах його системи, використають силу державної влади для негайного втілення цієї сис­теми в життя.

22.МарксизмМарксизм — філософське, економічне і політичне учення, засновниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Суспільство в марксизмі розглядається як організм, у структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Єдність і взаємодія цих сфер утворюють певну суспільно-економічну формацію; їх розвиток і зміна складають процес поступального руху суспільства.