3.4. Факторингове кредитування

В Україні сьогодні існує декілька легальних визначень факторингу.

Так, факторинг визначається як операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Відповідно до Господарського кодексу України, факторинг — це придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів. За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

Визначення факторингу існує також на рівні підзаконних актів. Так, факторинг визначається як різновид торговельно-комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта. В основі операцій факторингу лежить купівля факторською компанією (банком) рахунків-фактур клієнта на певних умовах. Відповідно Закону “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” факторинг є фінансовою послугою.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. У межах чинного законодавства існує можливість (за певних умов), що фактором може бути не фінансова установа. Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов’язань або відповідальності перед боржником у зв’язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред’явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу. Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо фактор пред’явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред’явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. Боржник не може пред’явити факторові вимоги до клієнта у зв’язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Зміст та послідовність здійснення факторингової операції:

1. Відвантаження постачальником покупцеві товарів (робіт, послуг).

2. Акцепт покупцем боргових вимог за товари (роботи, послуги).

3. Пред'явлення постачальником боргових вимог фактору з метою їх переуступлення.

4. Вивчення фактором кредитоспроможності постачальника і, у разі пози­тивного результату, укладення з ним договору факторингу.

5. Перерахування постачальникові коштів у розмірі 80—90 % суми борго­вих вимог, придбаних фактором.

6. Виставлення фактором боргових вимог для оплати їх покупцем.

7. Оплата покупцем виставлених на нього фактором боргових вимог.

8. Після отримання платежу від покупця фактор перераховує постачальни­ку залишок коштів (20—10 %) за мінусом плати за факторингове обслугову­вання.

За здійснення факторингових операцій фактор стя­гує з постачальника відповідну плату. Розмір плати, зокрема, зале­жить від виду факторингу, кредитоспроможності постачальника, розміру процентної ставки за кредит, рівня ризиків, які несе фактор, а також від строку перебування ресурсів фактора в розрахунках з покупцем. Плата за факторингове обслуговування включає:

• комісію за послуги у розмірі визначеного договором процента від загальної суми придбаних фактором боргових вимог;

• процент за кредит, наданий фактором постачальнику.

Факторингові операції вигідні як постачальнику, так і фактору. Використання факторингу постачальником дає йому змогу:

• прискорити одержання грошових коштів за відвантажені то­вари (роботи, послуги);

• зменшити ризик появи сумнівних боргів;

• оперативно одержати від фактора кредит;

• зменшити витрати, пов'язані з обліком та інкасацією боргів.

Недоліком факторингу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.

Здійснення факторингових операцій дає змогу фактору, зок­рема, поліпшити обслуговування клієнтів та залучити нових, збі­льшити і диверсифікувати джерела доходів. Основним недоліком факторингу для фактора є високий ризик цієї операції. Для міні­мізації ризику фактор здійснює лімітування кредитної заборгова­ності постачальника, встановлює ліміти відвантаження товарів конкретному платникові, страхує окремі угоди тощо.