Потреба та структура ліжкового фонду для постраждалих внаслідок землетрусу, % до санітарних втрат

Тип лікувального закладу, профіль	Інтенсивність землетрусу, бали							Пи-тома вага ліжок, %
	6	7	8	9	10	11	12
Нейрохірургіч-ний	1,2	2,5	2,6	6,5	6,9	7,7	8,0	13
Торакальний, абдомінальний та урологічний	0,9	1,9	1,9	4,8	5,2	5,6	6,0	10
Травматологіч-ний	2,4	4,7	4,9	12,4	13,3	14,3	15,2	26
Багатопрофіль-ний (хірургічний)	1,6	3,1	3,2	8,1	8,6	9,3	10,0	17
Загально- хірургічний	3,2	6,4	6,6	16,7	17,9	19,3	20,5	34
ВСЬОГО	9,3	18,6	19,2	38,5	51,9	56,2	60,4	100

У наведених показниках не враховано можливість госпіталізації частини легкоуражених. Досвід доводить, що у більшості випадків такі постраждалі не госпіталізуються, а отримують лише амбулаторну медичну допомогу.

Дані, що стосуються землетрусів у Вірменії (1988р.) та на Сахаліні (1995р.), а також власні спостереження в центральноазійському регіоні, дозволяють вважати, що проблема госпіталізації легкоуражених буде актуальною під час землетрусів інтенсивністю 9 та більше балів, коли значну частину населеного пункту повністю зруйновано.

3.3. Надання допомоги постраждалим

в епідемічних осередках

Катастрофи, які є невід’ємною частиною нашого сьогодення, особливо природні, можуть призвести до різкого погіршення санітарно-епідеміологічного стану та виникнення епідемічних осередків.

Під час природних катастроф імовірність виникнення епідемічних ускладнень значно вища, ніж під час техногенних. Це пов’язано з різким погіршенням умов проживання, порушенням діяльності територіальних лікувально-профілактичних, санітарно-протиепідемічних установ та іншими факторами.

Епідемічний осередок – це територія, на якій у певних часових і просторових межах відбулося зараження людей збудниками інфекційних захворювань та набуло масового характеру поширення інфекційних захворювань.

За пропозицією Л.В. Громашевського, епідемічним осередком прийнято вважати місцезнаходження джерела інфекції з навколишньою територією в тих межах, у яких воно здатне у конкретній обстановці при даній хворобі приводити до зараження.

Інфекційні хвороби – розлади здоров’я людей, спричинені живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Основними чинниками, що визначають можливість погіршення санітарно-епідеміологічного стану, є:

- руйнування житлового фонду та об’єктів комунально-побутового призначення;

- вихід із ладу діючих або зниження активної діяльності санітарно-протиепідемічних та лікувально-профілактичних закладів у зонах катастроф;

- суттєве погіршення СГ стану території, де сталася катастрофа;

- можливість утворення вторинних осередків ураження за рахунок руйнування підприємств атомної та хімічної промисловості;

- наявність непохованих трупів людей, тварин, гниття продуктів тваринного та рослинного походження;

- масове розмноження гризунів, виникнення серед них епізоотії та активізація природних осередків;

- інтенсивна міграція організованих та неорганізованих мас населення та його скупчення;

- зниження імунітету до ІХ внаслідок суттєвого погіршення матеріально-побутових умов життя, його рівня, можливість виникнення: захворювань та уражень неінфекційного походження, стресових станів, переохолодження організму й інших чинників;

- можлива затримка у виявленні, ізоляції та госпіталізації інфекційних хворих та носіїв, які не вимагають негайної медичної допомоги, а тому є постійним джерелом поширення інфекції.

Найбільшою є ймовірність виникнення осередків саме тих ІХ, які є ендемічними або ензоотичними для певної території. Відповідно до даних МНС найпоширенішими на території України є: дифтерія, кашлюк, кір, епідемічний паротит та гострі кишкові інфекції. У країні є багато природних осередків багатьох небезпечних інфекцій - туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), КУ-гарячки (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної гарячки з нирковим синдромом (у 10 областях), гарячки Західного Нілу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях).

Найпоширенішими на території України з інфекційних захворювань тварин є туберкульоз та лейкоз великої рогатої худоби, лептоспіроз, сальмонельоз, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо (інфекційна бурсальна хвороба курчат) та хвороба Марека (інфекційна хвороба птиці – переважно курей).

Як результат суттєвого погіршення умов побуту та життєдіяльності населення, у районах катастроф може спостерігатися різке та швидке загострення стану щодо кишкових інфекцій, черевного тифу, паратифів, вірусного гепатиту, дизентерії, сальмонельозу тощо). Механізм поширення інфекції буде зберігатися і діяти в осередку протягом терміну виживання збудника у навколишньому середовищі та за наявності інфекційних хворих серед потерпілого населення.