Самостійна робота №6

Тема: Аудиторський ризик, помилки і шахрайство в аудиторській практиці

Мета: ознайомитися з основними видами викривлень інформації та засвоїти порядок дій аудитора при виявленні помилок і шахрайства.

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Поняття помилок і шахрайства.

2 Процедури виявлення помилок і шахрайства.

3 Дії аудиторів у разі виявлення помилок та шахрайства.

Індивідуальна робота:

1 Визначити ризик не виявлення виходячи з того, що аудитор обчислив внутрішній ризик – 0,75, ризик контролю – 0,3 та планує скористатися максимальним рівнем загального аудиторського ризику.

Література:

1 Давидов Г.М. Аудит: Навчальний посібник – 2-ге видання, перероблене і доповнене – К.: Тов. «Знання», КОО, 2001. – 363 с. – (Вища освіта ХХІ століття), с. 46-50.

2 Гончарук Я.А., Рудницький В.С. Аудит: Видання 2-ге, перероблене та доповнене. – Львів: Оріяна-Нова, 2004.

3 Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – Львів: Піча Ю.В.; К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ – 2000», 2002. – с. 135-140.

4 Мултанівська Т., Горєва М. Аудит у схемах і таблицях/Ред.. Я. Кавторєва. – Х.: Фактор, 2009. –

5 Пшенична А.Ж. Аудит. Навчальний посібник. 2-ге вид. перероб. та допов. – К: Центр учбової літератури, 2011. – с.82-97

6 В.В. Рядська, Я.В. Петраков Аудит. Навчальний посібник. – К: Центр учбової літератури, 2008. – с. 67-90

Питання для самоконтролю:

1. Що являє собою шахрайство?

2. Охарактеризуйте класифікацію відхилень у фінансовій звітності.

3. Що являє собою помилка?

4. Наведіть класифікацію помилок.

5. Назвіть процедури з виявлення помилок і шахрайства?

6. Охарактеризуйте процедуру контролю повноти даних.

7. Що має робити аудитор у разі виявлення помилки чи шахрайства?

Поняття помилок і шахрайства

Фінансова звітність та інша обліково-економічна інформація, як відомо, має схильність до перекручень, які можуть бути резуль­татом помилок та шахрайства. Перекручення, які можуть мати місце у фінансовій звітності, класифікуються за двома ознаками:

— ненавмисне перекручення;

— навмисне перекручення.

Класифікація перекручень є юридичною проблемою, тому вона не може вирішуватись аудитором.

Згідно з Міжнародними стандартами аудиту термін “помилка” оз­начає ненавмисні перекручення (похибки) фінансової звітності, такі як:

• арифметичні помилки або описки в первинних документах, облікових регістрах та фінансовій звітності;

• пропущення фактів та їх неправильна інтерпретація;

• неправильне використання облікової політики.

Згідно з Національними нормативами аудиту “помилка — ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті ариф­метич­них або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогля­ду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в об­ліку фактів господарської діяльності, наявності складу майна, вимог і зобов’язань, невідповідне відображення записів в обліку”.

Згідно з Міжнародними стандартами аудиту “термін “шахрайство” означає навмисні дії однієї або кількох осіб з числа керівників або співробітників суб’єкта або третіх осіб, які призвели до неправильного подання фінансової звітності”. Аналогіч­не визначення наведено і в Національних нормативах аудиту в Україні, а саме: “шахрайство — навмисне неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства”.

Згідно з Міжнародними стандартами аудиту ознаки шахрайства мають такі дії навмисного характеру:

• маніпуляція, фальсифікація, змінення облікових записів і до­кументів;

• незаконне привласнення активів;

• приховування або пропущення інформації про операції в документах, облікових записах;

• відображення в обліку неіснуючих операцій;

• неправильне використання облікової політики;

• неправильна оцінка активів та неправильне їх списання;

• невідповідне відображення записів в обліку.

Помилки та шахрайство можуть мати місце в обліково-еко­номічній інформації з різних причин, які поділяють на зовнішні та внутрішньогосподарські.

Відхилення в бухгалтерській звітності клієнта присутні май­же завжди. Аудитори в ході перевірки зобов'язані виявити ту їх частину, в результаті якої суттєво перекручена звітність в цілому. Відхилення в бухгалтерській звітності можуть бути суттєвими і несуттєвими, допущені навмисно і ненавмисно.

Суттєві відхилення - це відхилення, які можуть вплинути на рішення користувача фінансової звітності.

Будь-яка підозра щодо можливих неточностей або невідпо­відності записів в інформації, що розглядається аудитором, примушує аудитора розширити процедури дослідження, щоб розвіяти свої сумніви чи підтвердити підозру. Неточності або не­відповідність інформації можуть виникати в результаті протиза­конних дій з боку посадових осіб.

Протизаконні дії - це дії посадових осіб, які суперечать зако­нодавству і здійснюються навмисно або ненавмисно. У зв'язку з цим одні протизаконні дії посадових осіб можуть розцінюватись як шахрайство (обман), інші — як помилка.

В результаті допущених відхилень у звітності не тільки пере­кручуються показники роботи підприємства, але й може завда­ватися шкода власникам (засновникам), персоналу підприємства, кредиторам, Держбюджету та іншим зацікавленим сторонам. Пев­ним чином сконструйовані облікові записи можуть бути засобом реалізації протизаконних дій, наприклад, присвоєння матеріаль­них цінностей або грошових коштів певними особами.

Отже, всі правопорушення в облікових записах можна поділи­ти на дві групи: помилки і шахрайство.

Помилка - ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних чи логічних помилок в облікових запи­сах і групуваннях, недогляду у повноті обліку чи неправильного подання фактів господарської діяльності, наявності та стану май­на, розрахунків тощо.

Помилки, які можуть бути встановлені в результаті аудиторської перевірки можуть бути виправленими керівництвом підприємства до дати формування аудиторського висновку. Порядок виправлення помилок визначається П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».

Виправлення помилок залежить від того, до якого періоду відноситься конкретна помилка. Отже, якщо помилка відноситься до періоду, за який складається фінансова звітність, то вона виправляється методом «сторно». Виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх роках, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку).

Виправлення помилок, які відносяться до попередніх періодів, вимагає повторного відображення відповідної порівняльної інформації у фінансовій звітності.

Термін «шахрайство» означає навмисні дії однієї особи або декількох осіб серед управлінського та найвищого управлінського персоналу, найманих працівників або третьої сторони, при яких застосовується омана для отримання нечесної або незаконної переваги. Неправдива фінансова звітність базується на навмисних викривленнях, включаючи пропуск сум або розкриття у фінансових звітах, з метою введення в оману користувачів.

Аудитори не визначають юридично, чи шахрайство дійсно було.

Для аудитора важливі два типи навмисних викривлень:

- викривлення, що є результатом неправдивої фінансової звітності,

- викривлення, що є результатом незаконного привласнення активів.

Складання неправдивих фінансових звітів може досягатися за допомогою:

• Маніпуляції, фальсифікації (включаючи підробки) або внесення змін до облікових записів чи первинних документів, на основі яких готуються фінансові звіти.

• Неправильного подання або навмисного пропуску у фінансових звітах подій, операцій або іншої важливої інформації.

• Навмисного неправильного застосування облікових принципів щодо сум, класифікації, способу подання або розкриття.

Шахрайство може бути результатом того, що управлінський персонал підприємства приділяє незначну увагу контролю (або контроль взагалі відсутній) за можливістю виникнення таких фактів, як:

• Здійснення фіктивних записів у журналах реєстрації операцій чи документів, особливо в кінці облікового періоду, для маніпулювання фінансовими результатами;

• Невідповідна корекція припущень та зміна суджень, які було використано під час оцінки залишків на рахунках (наприклад, змінено терміни корисного використання основних засобів чи критерії визнання придатності залишків певних груп запасів);

• Пропуск, дострокове або запізніле визнання у фінансових звітах подій та операцій, що відбулись у звітному періоді;

• Приховування або нерозкриття фактів, що можуть впливати на суми, відображені у фінансових звітах;

• Участь у складних операціях, структура яких дає неправильне відображення фінансового стану або фінансових показників суб'єкта господарювання;

• Внесення змін в записи та умови, що відносяться до важливих та незвичних операцій.

Неправдивість фінансової звітності може спричинюватися спробами управлінського персоналу приховати доходи, або навпаки, завищувати їх, щоби ввести в оману користувачів фінансової звітності через зміну сприйняття ними фінансових результатів та прибутковості підприємства.

Наприклад, коли оплата праці найвищого управлінського персоналу знаходиться у залежності від сум отриманого прибутку, то потенційно можна передбачати, що таке керівництво буде зацікавлене у «штучному» завищенні прибутку звітного року. Або навпаки, коли один із засновників буде здійснювати безпосереднє керівництво підприємством, то він буде потенційно зацікавлений в тому, щоб занижувати суми отриманого прибутку і не робити виплати дивідендів іншим власникам.

Незаконне привласнення активів включає крадіжку активів підприємства, що часто здійснюється найманими працівниками у відносно невеликих та несуттєвих розмірах. Проте, в незаконному привласненні активів може брати участь і управлінський персонал, для якого, як правило легше замаскувати або сховати незаконне привласнення активів так, що це буде важко виявити.

Незаконне привласнення активів може здійснюватися багатьма способами, наприклад:

• Привласнення грошових надходжень (наприклад, незаконне привласнення надходжень дебіторської заборгованості або надсилання надходжень по раніше списаних заборгованостях на особисті банківські рахунки);

• Фізичне викрадення матеріальних активів або інтелектуальної власності (наприклад, викрадення матеріально-виробничих запасів для власного використання або продажу, викрадення брухту для перепродажу, змова з конкурентом та розголошення за винагороду технологічних даних);

• Примушення підприємства до оплати фактично непоставлених товарів та послуг (наприклад, сплата фіктивним постачальникам; хабарі від постачальників особам, що відповідають за закупівлі, за завищення цін; виплати фіктивним найманим працівникам);

• Використання активів підприємства у власних цілях (наприклад, використання активів підприємства в якості застави для отримання персонального кредиту або кредиту пов'язаній стороні).

Незаконне привласнення активів часто супроводжується неправильними або викривленими записами чи документами для приховування факту відсутності активів або використання їх як застави без відповідного дозволу.

Шахрайство включає мотив або тиск для скоєння шахрайства, винайдену можливість цього та пошук пояснення його необхідності. Мотивом для незаконного привласнення активів для деяких осіб може стати, наприклад, спосіб життя понад міру своїх фінансових можливостей.

Свідоме викривлення фінансової звітності може здійснюватися через зовнішній та внутрішній тиск на управлінський персонал для досягнення очікуваних (і, можливо, нереальних) доходів, зокрема, коли неспроможність досягти фінансових цілей може мати значні наслідки для управлінського персоналу. Усвідомлена можливість викривлення фінансової звітності або незаконного привласнення активів існує, коли відповідальний працівник підприємства вважає, що внутрішній контроль можна обійти тому, що, наприклад, він користується довірою або знає про конкретні недоліки внутрішнього контролю. Працівники підприємства, як правило, можуть знайти раціональне виправдання для скоєння шахрайства.

Основна відповідальність за запобігання та виявлення шахрайства покладається на найвищий управлінський та управлінський персонал підприємства.

Ця відповідальність включає розробку та впровадження контролю, що стосується мети підприємства щодо підготовки фінансових звітів, які справедливо й достовірно відображають (або подають достовірно в усіх суттєвих аспектах) фінансовий стан згідно з прийнятою концептуальною основою фінансової звітності, та управління ризиками, що можуть викликати суттєві викривлення у фінансових звітах.

Ризик невиявлення суттєвого викривлення внаслідок шахрайства є вищим за ризик невиявлення суттєвого викривлення внаслідок помилки, оскільки для шахрайства можуть використовуватися досить складні та ретельно організовані схеми приховування, наприклад, підробка, навмисний пропуск операцій або навмисне неправильне подання інформації аудитору. Виявити такі спроби приховування може бути ще складніше, якщо вони супроводжуються змовою. Змова може змусити аудитора повірити, що докази є переконливими, тоді як насправді вони є хибними.

Спроможність аудитора виявити шахрайство залежить від таких чинників, як вмілість шахрая, частота та обсяг маніпуляцій, ступінь змови, відносний розмір окремих рахунків, з якими проводяться маніпуляції, посадовий рівень причетних осіб.

Більше того, ризик невиявлення аудитором суттєвих викривлень внаслідок шахрайства управлінського персоналу є вищим, ніж внаслідок шахрайства працівників, оскільки управлінський персонал часто має змогу прямо чи опосередковано маніпулювати обліковими записами та надавати фальсифіковану фінансову інформацію. Працівники деяких рівнів управління можуть обходити процедури контролю, впроваджені для запобігання аналогічному шахрайству інших працівників, наприклад, змушуванням підлеглих до неправильної реєстрації операцій або їх приховування. Враховуючи керівну позицію на підприємстві, управлінський персонал має можливість або змусити працівників робити якісь дії або отримати їх допомогу в організації шахрайства, про що працівники можуть і не здогадуватись.

У відповідності до Концептуальної основи завдань з надання впевненості аудитор, що проводить аудиторську перевірку, отримує достатню впевненість, що фінансові звіти в цілому не містять суттєвих викривлень внаслідок шахрайства або помилок. При отриманні достатньої впевненості аудитор діє під час проведення аудиторської перевірки у відповідності до принципу професійного скептицизму, розглядає можливість уникнення управлінським персоналом заходів контролю та визнає той факт, що аудиторські процедури, які є ефективними для виявлення помилок, можуть виявитися неефективними в контексті ідентифікованого ризику суттєвого викривлення внаслідок шахрайства.

Під час проведення перевірки аудитором не проводиться оцінка автентичності документів, які представлені підприємством, оскільки аудитор не має відповідної підготовки та не є експертом з визначення автентичності. Більше того, аудитор може не виявити наявності змін в умовах документів, коли, наприклад, існує додаткова угода, про яку управлінський персонал або третя сторона не повідомили аудитора. Отже, завжди буде існувати вірогідність невиявлення перекручення інформації у фінансових звітах внаслідок шахрайства. Проте якщо обставини, виявлені під час проведення аудиту, змушують аудитора повірити, що документ не є оригіналом або умови в документах було змінено, аудитор продовжує свої дослідження, наприклад, шляхом отримання прямого підтвердження від третьої сторони або розгляду необхідності залучення експерта для оцінки оригінальності такого документа.

Професійний обов'язок аудитора дотримуватися конфіденційності інформації про клієнта може перешкодити наданню інформації щодо шахрайства стороні, що перебуває за межами суб'єкта господарювання замовника. Аудитор повинен розглянути питання отримання юридичної поради для визначення відповідних дій за подібних обставин. Юридична відповідальність аудитора варіюється в різних країнах, і в деяких обставинах обов'язок конфіденційності може відмінятися законодавчими актами, законом або судовим рішенням. Так, наприклад, у деяких країнах аудитор фінансової установи має закріплений законом обов'язок повідомляти контролюючим органам про наявність шахрайства, Крім того, в деяких країнах аудитор зобов'язаний повідомити відповідним органам влади про

викривлення у випадках, коли управлінський та найвищий управлінський персонал не вживають відповідних коригувальних дій.

Таким чином, принципові відмінності між шахрайством і по­милкою з точки зору права - наявність або відсутність заміру. І особливо важкими серед них є такі зловживання, які мають у своїй основі мотиви незаконного особистого збагачення персо­налу або окремих представників адміністрації.

Процедури виявлення помилок і шахрайства

Помилки, шахрайство, зловживання виявляють у процесі виконання аудиторських процедур. На склад процедур аудиту впливають такі фактори:

• особливості бізнесу клієнта, оцінка системи внутрішнього контролю з боку аудитора, чинна система державних законодавчих і нормативних актів, державних законодавчих і нормативних актів, регулярність і плановість перевірок.

Кожна процедура контролю реалізується за окремими операціями. Процедури контролю можна розділити на кілька категорій.

У процесі аудиту аудитор повинен провести діагностику помилок та шахрайства.

Дослідження суб’єкта аудиту проводиться за ознаками (умовами та подіями), які можна поділити на такі групи:

• незвичайні умови функціонування суб’єкта;

• стан системи управління персоналом;

• незвичайні операції;

• умови одержання аудиторських доказів.

У зв’язку з тим що помилки та шахрайство стають не тільки причиною викривлень показників фінансової звітності, а й призводять до порушення права власності учасників господарської діяльності (власників, кредиторів, персоналу, держави, третіх осіб), у процесі проведення аудиту використовуються різноманіт­ні прийоми і способи контрольно-ревізійної роботи, які відомі студентам у результаті вивчення інших навчальних дисциплін, а також прийоми і способи, притаманні безпосередньо аудиту.

Процедури контролю повноти даних розроблені для того, щоб переконатися в тому, що всі первинні документи відображені в обліку або виявити документи, які в ньому не відображені. Можуть бути два варіанти реалізації цієї процедури:

— у системі комп'ютерної обробки даних;

— у системі паперової обробки даних.

У комп'ютерному середовищі процедури контролю повноти даних розроблені задля впевненості у тому, що або всі первинні документи з господарських операцій прийняті для комп'ютерної обробки або для виявлення докуменів, які не пройшли обробки. Початкова реєстрація первинних документів з господарських операцій часто передбачає ручне введення даних до комп'ютера.

У системі паперової обробки даних процедури контролю розробляються для впевненості в тому, що всі первинні документи з усіх господарських операцій внесені у контрольний документ і зареєстровані або що документи загублено чи їх неправильно зареєстровано.

Незалежно від засобів обробки інформації можна навести операції щодо виявлення помилок, фальсифікації пов'язаних із процедурою контролю повноти даних:

— нумерація усіх господарських операцій і їх облік після нумерації.

Нумерація документів — це бухгалтерська процедура; операція перевірки полягає в тому, щоб дані за всіма пронумерованими документами були відображені повністю;

— перевірка обробки всіх даних методом "перевірочних сум". У комп'ютерному середовищі така операція може бути проведена шляхом групування документів-джерел і перевірки кількості документів у кожній групі. У системі паперової обробки така операція відбувається шляхом сумування критичних документів, що належать кожній групі перед початком і після обробки даних за операціями. Вважається, що обробка даних проведена правильно, якщо обидві суми однакові. Якщо ж суми неоднакові, треба відшукати помилки, які стали причиною розбіжностей;

— узгодження даних з різних джерел. Прикладом може бути узгодження за даними кількості отриманих довіреностей і проведених операцій з реалізації товарів;

— визначення достовірності, що інформація з усіх господарських операцій була внесена в документи;

— порівняння вхідних даних з показниками, вказаними в інших документах.

Процедури контролю точності необхідні для виявлення помилок, пов'язаних з тим, що дані з кожної господарської операції можуть бути внесені не в повному обсязі, не на відповідний рахунок, несвоєчасно. В системах, де розрахунки ведуться ручним способом, ризик помилки при обробці даних з ділових операцій невеликий, іноді слід проводити операції подвійної перевірки із залученням осіб, які повторюють розрахунки. В комп'ютерній системі обліку перевірка точності внесення даних проводиться для впевненості у тому, що дані точно зареєстровані і введені в комп'ютер, або щоб виявити дані, які були не внесені в комп'ютер.

У разі перевірок на точність велике значення мають операції контролю, перевірок на точність велике значення мають операції контролю, спрямовані на одержання достовірних даних про те, що господарські операції зафіксовані своєчасно. Для цих перевірок використовують методи визначення термінів проведення операцій.

Деякі методи, що використовуються для процедури забезпечення повноти даних, також можуть застосовуватись для процедури контролю точності.

Процедура контролю на дозволеність дає можливість встановити той факт (або встановити його відсутність), що зареєстровані дані з господарських операцій дійсно відображають реальні економічні дії. Таких процедур контролю може бути кілька. Найбільш проста з них полягає в тому, що виконання господарських операцій дозволяється окремим посадовим особам підприємства у межах їх повноважень, передбачених нормативними актами підприємства. У більш досконалих системах процедури контролю за наданням дозволів інтегровані в систему таким чином, ідо перевірка на наявність очікуваних наслідків здійснюється автоматично.

Процедури надання дозволів передбачають:

— затвердження господарських операцій посадовою особою, що має повноваження;

— складання звітів за видатками;

— комп'ютерне порівняння даних за фінансовим звітом і господарськими операціями;

— обмеження доступу до інформації.

Процедури контролю, що спрямовані на виявлення фіктивних операцій, повинні включати розподіл повноважень за обробки даних.

Процедури контролю групуються за принципом обмеження доступу до активів підприємства персоналу, що не має відповідних повноважень. Ефективність контролю залежить від правильного розподілу обов'язків між посадовими особами. Для попередження шахрайства, крадіжок та інших зловживань необхідно обмежити доступність інформації, що може бути використана для укладення угоди. Передусім це стосується операцііі і угод з грошима, страховими та іншими високоліквідними активами.

Процедури контролю повинні забезпечити захист активів і облікових записів від фізичного пошкодження.

У комп'ютерній системі обліку доступ до файлів повинне мати вузьке коло посадових осіб. Це особливо важливо в умовах використання електронної системи "Клієнт — Банк". У цін системі можливе переміщення грошей за допомогою комп'ютера, що має також велике значення для гарантування безпеки підприємства.

Зокрема:

— маніпуляція обліковими записами, зумисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або сторнованих записів;

— перекручення даних обліку і звітності;

— фальсифікація бухгалтерських документів і записів — оформлення завідомо неправильних або фальсифікованих документів бухгалтерського обліку;

— невідповідне відображення записів у реєстрах обліку — ненавмисне або навмисне неповне відображення фінансової інформації у системах рахунків, за оцінкою, що відрізняється від прийнятих норм, тощо;

— "незвичайні операції" і господарські операції, платежі, котрі, на розсуд аудитора, є зайвими або недоречними.

Система внутрішнього контролю підприємства має на меті:

— здійснення ефективної і цілеспрямованої діяльності; ефективної і цілеспрямованої діяльності;

— збереження майна;

— якісне документування операцій;

— виявлення можливих помилок і обману.

Дії аудиторів у разі виявлення помилок і шахрайства

У разі виявлення помилок і шахрайства аудитор повинен відоб­разити їх сутність, а саме: зміст помилки, посилання на норму закону або іншого нормативного документа, навести перелік та додати необхідні документи, які підтверджують наявність перекручень, пояснення посадових осіб з цього приводу, перелік посад та прізвищ посадових осіб, які припустилися помилок та шахрайства, а також осіб, які санкціонували такі перекручення, назви підрозділів, розмір заподіяної шкоди та інші відомості.

Незважаючи на те що аудитор враховує при формуванні своєї думки лише суттєві перекручення фінансової звітності, у процесі аудиту він повинен зафіксувати всі виявлені ним помилки і факти шахрайства, довести їх до відома замовників аудиту. Подальші дії аудитора залежать від характеру помилок і шахрайства, тому в таких випадках він обов’язково повинен отримати консультацію юристів.

Подальші дії аудитора залежать від конкретних обставин, але отримана аудитором інформація стосовно помилок і шахрайства впливає на його думку стосовно перевіреної фінансової звітності і від аудиторського висновку.

У разі встановлення наявності шахрайства, помилок і їх суттєвості у фінансових звітах підприємства аудитору слід звертати увагу на наявність умов, які збільшують ризик виникнення обману та помилок. Основні з них визначені МСА 240. Це такі умови:

Склад та компетентність управлінського персоналу:

— вище керівництво підприємством складається з однієїтрьох осіб, тобто немає розмежування владних повноважень та взаємного контролю;

— не усуваються недоліки системи внутрішнього контролю;

— плинність кадрового складу;

— недостатня кількість обліковців;

— часті зміни менеджерів, юристів, внутрішніх аудиторів.

Особливі фактори роботи підприємства:

— занепад економічної діяльності, можливість банкрутства;

— непорівнянність оборотного капіталу, прибутку і темпів розвитку підприємства;

— погіршення якості виручки (збільшення обсягу продажу в кредит);

— зниження темпів зростання прибутку;

— значні вкладення в інші галузі;

— залежність від одного замовника;

— складання звітності в досить короткі строки.

Незвичайні операції:

— незвичайні господарські операції, особливо в період, ближчий до кінця року, які суттєво впливають на величину виручки;

— операції з пов’язаними сторонами;

— платежі за послуги (консультантам, юристам, агентам, експертам та іншим), які виглядають надмірними відносно обсягу наданих послуг.

Проблеми одержання необхідних аудиторських доказів:

— неадекватні записи одних і тих самих операцій у різних книгах, журналах, рахунках, звітах;

— не відображення (пропуск) господарських операцій;

— відсутність документів;

— розбіжності під час зустрічної перевірки;

— зміни в показниках фінансово-господарської діяльності без пояснень;

— нечіткі і необґрунтовані пояснення керівництва на аудиторські опитування.

Слід зазначити, що за допущені помилки та шахрайство відповідальність несе керівництво підприємства-клієнта, а аудитор відповідає за висновок, зроблений за результатами перевірки звітності.