Активна трудова і суспільно-корисна діяльність - важливі складові у формуванні наукового світорозуміння особистості

Великий вплив на формування світорозуміння особистості мають життєві обставини, та соціально-побутова атмосфера, в якій вона щоденно перебуває, її власна практична діяльність. Усе це вимагає планомірного і систематичного включення кожної особистості у трудову, суспільно-корисну та суспільно-політичну діяльність.

Щоб оволодіти національним науковим світоглядом, кожній особистості насамперед необхідно включатися в активну творчу діяльність. Це – основний шлях, єдиний ефективний спосіб стати особистістю. Бо саме своєю діяльністю людина продовжує себе в інших людях. Потреба ж бути особистістю забезпечує активне включення людини в систему соціальних зв’язків. Прагнучи включити своє “Я” у свідомість, почуття та волю інших, якби приєднуючи їх до своїх інтересів та бажань, людина задовольняє тим самим потребу персоналізації. Однак задоволення потреби завжди породжує нову потребу більш високого порядку. Цей процес постійно продовжується й розширюється. Перетворення предмета діяльності відповідно змінює й того, хто його перетворює.

Велику роль у процесі становлення особистості, у формуванні національного наукового світогляду відіграє приклад. Справа у тому, що кожна людина хоче на когось бути схожою. Однак біографії видатних людей, їхні нерідко героїчні справи впливають на процес становлення особистості не самі по собі, а як матеріал для роздумів у процесі відповіді на запитання, що ми самі собі ставимо: яким треба бути, щоб поважати себе, як необхідно діяти в складних обставинах, як долати труднощі, взагалі, як проявити себе справді особистістю? Фактором розвитку особистості різного роду героїчні приклади стають тільки тоді, коли вони сприймаються в якості відповіді на запитання, що мучить людину: як діяти їй самій у складній, безвихідній ситуації, як жити далі? Тому запитання про те, який шлях обрати для того, щоб відчувати себе особистістю, насправді нею стати, залишається для кожного з нас його особистою проблемою. Певна річ, вирішувати її доведеться кожному своїм шляхом.

Людина, яка формує в собі національний науковий світогляд, повинна виробляти такі якості як принциповість, особиста порядність, інтелігентність. Бути інтелігентною людиною - це означає хоча б в якійсь мірі бути причетним до надбань світової культури й, насамперед, бути зорієнтованим на загальнолюдські цінності, бути готовим завжди при необхідності здійснити свій моральний вибір і не зрадити своїм ідеалам. До цього вибору належать, насамперед, доброта, милосердя, готовність допомогти людині, яка потрапила в біду, скромність, мужність, справедливість, гідність. Правий В.О.Сухомлинський, який писав: "Гуманність неможлива без чуйності до людини. Любити все людство простіше, аніж одну людину". Допомогти одній людині важче, аніж заявити: "Я люблю свій народ". Кожен, хто вступає в життя, повинен бути не тільки прекрасним умільцем, майстром, виробником матеріальних цінностей, а й душевною, небайдужою людиною.

Визначені В.О. Сухомлинським найважливіші норми моральності не втратили своєї актуальності і в наші дні. Кожен з наших вихованців завжди повинен пам'ятати (й, певна річ, у першу чергу повинні пам'ятати це ми самі), що існує межа між тим, що нам хочеться, і тим, що ми можемо. Наші бажання - це радощі або ж сльози наших близьких. Перевіряйте свої вчинки свідомістю: чи не завдаєте ви людям зла, неприємностей своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре. За добро платіть добром.

Пам'ятайте, що всі блага й радощі життя створюються працею і тільки працею. Без праці не можна чесно жити. Народ учить: хто не працює, той не їсть. Ледар, дармоїд - це трутні, що пожирають мед працьовитих бджіл. Навчання- наша перша праця. Йдучи до школи, ви йдете на роботу.

Не будьте байдужими до людей, які прагнуть жити за рахунок батька, матері. Проявляйте нетерпимість до тих, хто не дбає про суспільні інтереси. Зневажайте того, хто обкрадає суспільство, людей, кривдить їх.

Світогляд людини майже завжди веде її до вчинків, викликаних її переконаннями в правильності тієї або іншої ідеї. Так, коли Архімед, один з найвидатніших людей в історії людства, один із небагатьох, кому випало щастя реально реалізувати ту внутрішню велетенську енергію, яка практично не пробуджена, дрімає в кожній людині, коли Архімед побачив тінь занесеного над ним меча, він гнівно закричав: "Не чіпай моїх креслень!" Й римський воїн - самовдоволений невіглас, тварина в образі людини, отетерівши спочатку від цієї сміливості, зарубав Людину своїм мечем. Як бачимо, в несподіваній ситуації людина проявляє те, що становить її звичайно приховану сутність. Помітивши поряд із собою тінь погрожуючої смертю зброї, великий житель Сіракуз кинувся захищати насамперед не своє життя, а справу свого життя, свої ідеї.

Чому Архімед так вчинив перед своєю смертю? Чому у всі часи люди цінували мужність, завзятість, благородство, пріоритет справи над ситим достатком, навіть над власним життям?

Щоб відповісти на це запитання, щоб зрозуміти, чому з потопаючого корабля сильні чоловіки рятують у першу чергу дітей і жінок, а не самих себе, необхідно ще і ще раз повернутися до того, що життя людини і щастя людини - це людське життя і людське щастя. Ці категорії виділили людину з тваринного світу з його рівнем власне-біологічного благополуччя.

Тому, коли ми говоримо про світоглядну необхідність визначення і реалізації себе як суспільної особистості, ми маємо на увазі насамперед необхідність реалізувати в собі суспільно значущу особину.

У формули "щастя - в повноті людського життя", вивіреній багатьма гуманістами минулих епох, пріоритетом, першістю володіє категорія "людського", тобто суспільно значимого.

Якщо вийти за суворі канони формулювань, то можна сказати, що істинно по-людськи може бути щасливим лише той, хто здатний віддавати більше, ніж брати. І тут, уявіть собі, не порушується всесвітній закон збереження енергії, тому що мова йде про розкриття внутрішніх потенцій людини та людства в цілому. Віддавати більше, ніж брати, гадаємо, становить основний закон людської еволюції. Саме завдяки йому людство і рухається вперед у моральному відношенні.

Людина, яка володіє певними світоглядними поглядами та переконаннями (маємо на увазі гуманістичні погляди та переконання) завжди досягає вершини своїх істинно людських можливостей не у сподіванні на подяку, а тому, що вона понад усе цінує честь, совість, почуття людського обов'язку.

Хіба не про такі почуття можна говорити, наприклад, аналізуючи вчинок багаторазового рекордсмена світу з підводного плавання Шаварша Карапетяна? З десяток років тому переповнений тролейбус з людьми впав у Єреванське озеро. Волею випадку на місці трагічної події опинився, можливо, єдиний свідок цієї біди, який був готовий допомогти потрапившим у аварію людям. Він швидко зняв з себе тренувальний костюм та кинувся у воду за тролейбусом. Тут йому довелося пірнути на десятка півтора метрів, видавити скло, потрапити у потонувшу машину, витягти на поверхню води одного за іншим десятки людей. Та ось на воді розпливлися п'ятна крові - його крові. Справа у тому, що пробиваючись скрізь розбите скло, він порізав собі живота, ноги, плечі. Врятував тоді Ш.Карапетян двадцять одне життя. А коли його сили вже вичерпувались, він, щоб пірнути в озеро знов і знов, змушений був брати у руки важку каменюку. Ось врешті-решт він ще раз пірнув, щоб прив'язати до тролейбуса трос підйомного крана... Після цього Шаварш надовго захворів на запалення легенів і зараження крові і не зміг продовжити свою спортивну кар'єру.

До речі, коли журналісти широко сповістили світ про цей дивовижний подвиг, на жаль, виявилася і його зворотня сторона - також "дивовижна": ніхто з врятованих так і не поцікавився, хто ж був його спасителем?

Життя Шаварша Карапетяна - легенда. Справа в тому, що згодом, після одужання, він, також несподівано, став свідком іншої аварійної ситуації й узявся швидко та самовіддано рятувати людей, що гинули від страшної стихії - від вогню, що охопив багатоповерховий будинок. І знову багато врятованих людей, і знову травми, опіки. Оце і є світоглядна зрілість, почуття гуманізму, доброзичливості, милосердя, що дозволяють людині піднятись до справжнього героїзму.

Важливо у роботі по формуванню у своїх вихованців наукового світорозуміння дбати й про вироблення у них свого власного ставлення до життя, щоб кожний вихованець насамперед збуджував у себе інтерес до самого себе, до своїх задумів, вчинків, творчих досягнень. Бо якщо людина не може сама себе зрозуміти, усвідомити, для чого вона живе, важко чекати, що смисл її існування буде зрозумілим іншим людям.

Не вміючи так організувати своє життя, щоб воно було цікавим їй самій та оточуючим, людина, як правило, посилається на обставини - життєві негаразди, нерозуміння близьких, відсутність необхідних умов для самореалізації. Та якими б не були зовнішні умови, вирішальне слово в організації життя належить розуму. "Неможна жити приємно, не живучи розумно", - стверджував давньогрецький філософ Епікур. Непримиренну позицію до тих, хто не здатний діяти за голосом розуму, займав Діоген Сінопський: "Для того, щоб жити, як потрібно, необхідно мати або розум або петлю".

Певна річ, не слід буквально розуміти давніх мислителів. Кожен з них мав своє уявлення про розум та міру його участі в організації людського життя. Питання це відноситься до категорії вічних. Над ним розмірковували і в минулому, дискутують і сьогодні. Незаперечною залишається тільки необхідність визначення тих життєвих принципів і оцінок, без яких існування людини втрачає особистий сенс та соціальне значення.

При всій багатогранності індивідуальних уявлень про життя, в них завжди можна віднайти загальні риси, які пов’язані з найбільш типовими життєвими позиціями при сприйманні, осмисленні та освоєнні дійсності.

Оцінюючи своє життя, людина повинна насамперед подумати про те, що нею створено для блага інших людей. Бо саме результати життєдіяльності окремої особистості знаходять заслужений відгук, високо цінуються оточуючими, піднімають авторитет людини, викликають повагу до неї. Людина повинна бути задоволеною своїм життям, щоб при підведенні його підсумків вона могла сказати:

Мне есть, что спеть, представ перед всевышним,

Мне есть чем оправдаться перед ним…(В.Висоцький)