Питання об’єкта і предмета дослідження … 123
ної оболонки, а за насиченістю життям, як біологічний її фокус. Разом із тим, Ф. Мільков також стверджує, що ландшафтна сфера є сукупністю аквально-територіальних комплексів.
Це визначення ландшафтної сфери в такій редакції можна зрозуміти, що виокремилася вона в межах географічної оболонки значно пізніше, внаслідок вже сформованих сфер. Але для такого розуміння немає жодних підстав. Навпаки, є підстави вважати, що взаємодія, але не між сферами, а між окремими елементами і компонентами, які вивільнялися із внутрішніх частин Землі внаслідок гравітаційних і тектонічних процесів, відбувалася з самого початку формування Землі як планети. Очевидно, серед цих елементів були й органічні, взаємодія яких з мінеральними привела до утворення живих клітин.
Унаслідок цих багатосторонніх взаємодій постійно змінюються і виокремлюються самі компоненти: породи, вода, повітря, організми, а також формуються комплексні утворення (ландшафти), які по-різному поєднують ці компоненти у собі. Але всі вони функціонують як єдине ціле.
Завдяки життєдіяльності організмів ландшафтна сфера чітко відмежувалася від інших сфер озоновим шаром, який генетично й функціонально тісно з нею пов’язаний і не може функціонувати поза нею, так само як остання не може існувати без нього. Він не тільки захищає земну поверхню від ультрафіолетового випромінювання Сонця: з його формуванням припинилися втрати води, тепла і газів у космічний простір, що сприяло нагромадженню рідкої води на земній поверхні та й формуванню тропосфери. Тому до ландшафтної сфери слід включити весь озоновий шар і верхню межу її проводити по стратопаузі, про що висловлювався і В. Вернадський.
Ландшафтна сфера, з одного боку, потрапляє під вплив гравітаційних і термодинамічних процесів, які зумовлюють її вертикальну (сферну) диференціацію; а з другого – тут відбуваються рельєфотворні (структурно-організаційні) процеси під впливом як ендогенних, так і екзогенних сил, які зумовлюють її горизонтальну диференціацію на різних розмірів і різних рівнів структурної організації географічні тіла, які, за І. Крутем [5], є натуральними тілами, що мають індивідуальну родову і видову таксономічну визначеність, специфічний склад і структуру, свої просторові і часові властивості, займаючи певне місце на тих чи інших рівнях організації природи. Як і І. Круть та Г. Гришанков ми розуміємо їх не двомірними площинними утвореннями, а тривимірними (об’ємними) і вважаємо, що, чим більше за площею географічне тіло, тим більший повітряний простір воно охоплює і тим глибше закорінюється у мантію Землі.
Так, за глибиною виокремлення і рівнем структурної організації, географічні тіла можна поділити на: планетні (материки й океанічні западини), розмежування яких пов’язано з надглибинними розломами [7], які своїм корінням входять у мантію Землі (до 700 км); регіональні (фізико-географічні країни, області), виокремлені глибинними розломами, що доходять до верхньої мантії; локальні (ландшафти, місцевості, урочища, фації) пов’язані з неглибокими розломами-тріщинами в межах земної кори та з екзогенними процесами. Тому, на нашу думку, нижню межу ландшафтної сфери доцільно пов’язувати з глибиною виокремлення тектонічних структур або географічних тіл найвищого рівня структурної організації – материків і океанічних западин, яка окреслюється глибиною глибокофокусних землетрусів (такої ж думки дотримується Д. Арманд).