122 Д. Ковалишин

що вони взаємно доповнюються. На цьому шляху вона відкриває загальні закони, яким підлягає Земля як цілісність, її поверхня і все, що на ній перебуває. Тому специфікою географії С. Рудницький вважає розглядання нею всіх предметів і проявів земних просторів не тільки самих по собі, а, переважно, в їхніх взаєминах, всебічних загально земних взаєминах. Нам здається, що С. Рудницький мав на увазі взаємини (тобто взаємозв’язки) земної поверхні з навколоземним простором. Не випадково він розглядає водночас три поверхні Землі: математичну поверхню земної кори, поверхню літосфери із поверхнею гідросфери, та зовнішню поверхню атмосфери. Можна припустити, що С. Рудницький об’єктом вивчення географії вважав Землю зі всією її зовнішньою сферою, але найбільш питомою областю географії – поверхню Землі.

Ідея виділення як об’єкта географії Землі в цілому, тобто разом із усією повітряною оболонкою, визріває і зараз. Так, М. Єрмолаєв (1975) запропонував вважати об’єктом фізичної географії всю зовнішню оболонку Землі – геосферу, верхню межу якої проводив по магнітопаузі.

Потребу інтегрального вивчення всієї Землі, як системи найвищого планетного рівня організації, відзначає І. Круть (1978). Але, на його переконання, це вивчення має відбуватися на найвищих (синтетичному й теоретичному) рівнях, у рамках нової географічної наднауки – геономії, стержнем якої була б загальна теорія Землі.

Ідея про виокремлення такої науки виникла в Європі давно (Е. Геккель, Н. Грот), працю під такою назвою написав С. Рудницький, випередивши І. Крутя більш як на 50 років, але, на жаль, зміст її, через трагічні обставини, нам до цього часу не відомий.

Можливо, виокремлення такої науки має сенс, але поки що і, незважаючи на те, що об’єктом загальної географії або землезнавства вважається тільки географічна оболонка, нею так чи інакше узагальнюються знання про Землю в цілому і всі її сфери.

З огляду на це і, враховуючи системний підхід, до вивчення природи Землі та сьогоднішніх знань про всі сфери Землі, ми вважаємо, що об’єктом вивчення загальної фізичної географії (землезнавства) доцільно вважати Землю загалом з її всією повітряною оболонкою, яку слід називати геосферою. Верхньою межею її можна вважати зовнішню межу екзосфери, або т.зв. “корону Землі”.

В такому випадку предмет загальної фізичної географії буде полягати в узагальненні й теоретичному осмисленні знань про будову Землі, закономірності її сферної диференціації, структуру і властивості окремих сфер, взаємозв’язки між ними, між ними і поверхнею Землі, з одного боку, та космічним простором – з другого.

А “географічну оболонку” в сучасному розумінні слід виділяти як ландшафтну сферу і вважати об’єктом вивчення як загальної, так і регіональної фізичної географії. Треба відзначити, що сам термін “географічна оболонка” не дуже вдалий, бо не є сутнісним.

Щодо останньої, то Л. Берг (1947–1952) стверджував, що об’єктом фізичної географії необхідно вважати ландшафтну сферу, яку він розумів як сукупність природно-територіальних комплексів – зональних та азональних. Називати географічну оболонку ландшафтною сферою пропонував і Ю. Єфремов .

Ф. Мільков (1990) вважає, що ландшафтна сфера виокремилася в межах географічної оболонки як активне ядро географічної оболонки, як шар прямого зіткнення, контакту й енергійної взаємодії земної кори, повітряної тропосфери і вод -