2.4. Охарактеризувати етапи самовиховання.

Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:

• з'ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домага­ються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної ро­боти над собою. Він також повинен збагнути, що самовихо­вання є його особистою справою і справою суспільства;

• поява в учня прагнення до самовдосконалення. Пе­дагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і сво­їм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Ос­кільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йо­му скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб;

• початок систематичної роботи учня над собою у про­цесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійс­нюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, пра­ці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.

Зважаючи на особливості етапів самовиховання, клас­ний керівник повинен кваліфіковано планувати свою ви­ховну роботу з учнями.

2.5. Які ступені аутогенного тренування виділяють по Шульцу.

Виділяють два ступені аутогенного тренування (по Шульцу): 1) нижчий ступінь – навчання релаксації за допомогою вправ, спрямованих на викликання відчуття тяжкості, тепла, на оволодіння ритмом серцевої діяльності і дихання; 2) найвищий ступінь – аутогенна медитація – створення трансових станів різного рівня.

Нижчий щабель, аутогенного тренування складають шість стандартних вправ, які виконуються пацієнтами в одній із трьох поз: 1) положення сидячи, «поза кучера» – пацієнт сидить на стільці зі злегка опущеною вперед головою, кисті і передпліччя лежать вільно на передній поверхні стегон, ноги вільно розставлені; 2) положення лежачи – пацієнт лежить на спині, голова спочиває на низькій подушці, руки трохи зігнуті в ліктьовому суглобі, вільно лежать уздовж тулуба долонями вниз; 3) положення напівлежачи – пацієнт вільно сидить у кріслі, спершись на спинку, руки на передній поверхні стегон або на підлокітниках, ноги вільно розставлені.

Перша вправа. Викликання відчуття тяжкості в руках і ногах, що супроводжується розслабленням поперечно – смугастої мускулатури. Формули: «Права рука зовсім важка», потім «Ліва рука зовсім важка» і «Обидві руки зовсім важкі». Такі ж формули для ніг. Остаточна формула: «Руки й ноги зовсім важкі».

Друга вправа. Викликання відчуття тепла в руках і ногах з метою оволодіння регуляцією судинної іннервації кінцівок. Формули: «Права (ліва) рука зовсім тепла», потім «Руки зовсім теплі», ті ж формули для ніг. Остаточна формула: «Руки й ноги зовсім важкі й теплі».

Третя вправа. Регуляція ритму серцевих скорочень. Формула: «Серце б'ється сильно і рівно».

Четверта вправа. Нормалізація й регуляція дихального ритму. Формула: «Дихаю абсолютно спокійно».

П'ята вправа. Викликання відчуття тепла в області черевної порожнини. Формула: «Моє сонячне сплетіння випромінює тепло».

Шоста вправа. Викликання відчуття прохолоди в області чола з метою запобігання і ослаблення головних болів судинного генезу. Формула: «Мій лоб приємно прохолодний».

Аутогенна медитація по Шульцу. Перш ніж приступити до аутогенної медитації, пацієнт повинен навчитися утримувати себе в стані аутогенного занурення тривалий час – по годині і більше. Під частковою «пасивною концентрацією» виникають різні візуальні феномени («тіні», «найпростіші форми», колірні плями і т. п.). Подальша підготовка складається в навчанні викликати й утримувати «пасивну концентрацію» при наявності дратівливих перешкод – яскравого світла, шуму і т. п.

Перша вправа. Фіксація спонтанно виникаючих колірних уявлень.

Друга вправа. Викликання певних колірних уявлень, «бачення» заданих кольорів.

Третя вправа. Візуалізація конкретних предметів.

Четверта вправа. Зосередження на зоровому поданні абстрактних понять, таких як «справедливість», «щастя», «істина» і т. п.

П'ята вправа. Концентрація «пасивної уваги» на довільно викликаних, емоційно значимих ситуаціях. Під час виконання вправи пацієнт нерідко «бачить» себе в центрі уявлюваної ситуації.

Шоста вправа. Викликання образів інших людей. Спочатку слід навчитися викликати образи «нейтральних» осіб, потім – емоційно забарвлені образи приємних і неприємних пацієнтові людей.

Сьома вправа. Автор назвав його «відповіддю несвідомого». Пацієнт запитує себе: «Чого я хочу?», «Хто я такий?», «У чому моя проблема?» і т. п. У відповідь він підсвідомо відповідає потоком образів, що допомагають побачити себе «з боку» в різноманітних, в тому числі і тривожних ситуаціях.