Лекція
Тема: Саморегуляція особистості у психології здоров’я
Мета: розглянути значення та види психічної саморегуляції у психології здоров’я; дати визначення базовим поняттям психології здоров’я; Охарактеризувати особливі стани свідомості та методи саморозслаблення та самонавіювання.
План
Концепції та види психічної саморегуляції.
Самовиховання, самоаналіз та самооцінка.
Аутогенне тренування.
Релаксація.
Медитація.
Особливі стани свідомості.
Список використаної літератури:
Вербина Г. Г. Психология эмоций: учеб. Пособие. / Г. Г. Вербина. – Чебоксары: изд – во Чувашского университета, 2008. – С. 174 – 180.
Гримак Л. П. Моделирование состояний человека в гипнозе. / Л. П. Гримак. – М.: Наука, 1978. – С. 33 – 45.
Дмитриева Н. Б. Психология здоровья личности: Учебное пособие для студентов. / Н. Б. Дмитриева. – Казань: ТГГПУ, 2010. – С. 19 – 30.
Карен Хорни. Самоанализ. / Перевод А. Боковикова и В. Старовойтова. – М.: Изд – во ЭКСМО – Пресс, 2002. – С. 56 – 91.
Клейнзорге X., Клюмбиес Г. Техника релаксации. / Х. Клейнзорге, Г. Клюмбиес — М.: Просвещение, 1965. – С. 74 – 82.
Лазарєв М.О. Основи педагогiчної творчостi: Навчальний посiбник./ О. М. Лазарев. – Суми: ВВП "Мрiя", 1995. – С. 207
Линдеман X. Аутогенная тренировка. Путь к восстановлению здоровья и работоспособности. — М.: Наука, 1985. – С. 13 – 47.
Никифоров Г. С. Практикум по психологи здоров’я. / Г. С. Никифоров. – СПб.: Питер, 2005. – С. 218 – 231.
Никифоров Г. С. Психология здоровья: Учебник для вузов. / Г. С. Никифоров. — СПб.: Питер, 2006. — С. 386 – 409.
Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н. Г. Лебедєва, О. Т. Джурелюк, Д. О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2009. – 174 с.
Панкратов В. Н. Саморегуляция психического здоровья. – М.: Просвещение, 2001. – 307 с.
Шулътц И. Г. Аутогенная тренировка. / И. Г. Шультц. – М.: изд – во МГУ, 1985. – С. 127 – 153.
Концепції та види психічної саморегуляції.
Психічна саморегуляція (від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати) — це функціонування живих систем різних рівнів організації та складності.
Психічна саморегуляція є одним з рівнів регуляції активності живих систем, який виражає специфіку психічних ресурсів відображення та моделювання дійсності, що її реалізують в тому числі і рефлексії суб'єкта. Психічна саморегуляція здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних та змістовно – сенсових аспектів.
Психічна саморегуляція станів може бути трьох видів: емоційна, вольова, довільна. Емоційна саморегуляція, будучи одним із основних видів психічної саморегуляції, забезпечує загальну мобілізацію всіх систем організму, і ця мобілізація не завжди буває оптимальною, бо підвищення емоційного збудження вище певного рівня викликає протилежний ефект, дезорганізацію.
Вольова регуляція – це механізм тонкого регулювання активності людини, об'єктом її є організація психічних функції в екстремальних умовах з метою зберегти або відновити необхідну організацію фізіологічних і психологічних функцій.
Психічна саморегуляція стає найбільш розвиненою формою саморегуляції стану особистості, коли включає різноманітні засоби дії і оволодіває системою різних способів довільної саморегуляції стану.
При всій різноманітності видів проявів саморегуляція має таку структуру: прийнята суб'єктом мета його довільної діяльності, модель значимих умов діяльності, програма виконавчих дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху, рішення про необхідність і характер корекції діяльності. Саморегуляція являє собою замкнений контур регулювання і є інформаційним процесом, носіями якого виступають різноманітні психічні форми відображення дійсності. В залежності від виду діяльності й умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними психічними засобами (конкретні чуттєві образи, уявлення, поняття та ін.). Прийнята суб'єктом мета однозначно не визначає умов, необхідних при побудові програми виконавчих дій; при подібних моделях значущих умов діяльності можливі різноманітні способи досягнення одного й того ж результату і т. д.
Прийнято вважати, що людина здатна впливати на самого себе, використовуючи три шляхи, які в тій чи іншій мірі використовуються в психічної саморегуляції: зміна тонусу скелетних м'язів і дихання; активне включення уявлень і чуттєвих образів; використання програмуючої і регулюючої ролі слова.
Існує кілька концепцій психічної саморегуляції. А. С. Ромен визначає психічну саморегуляцію як регуляцію різних процесів і дій організму, здійснювану ним самим за допомогою своєї психічної активності (самовплив). При цьому за основу психічної саморегуляції приймається самонавіювання як складний вольовий процес, що забезпечує цільове формування готовності організму до певної дії і при необхідності – його реалізації.
Очевидно, що ефективна саморегуляція, що охоплює всі рівні людської психіки, може відбуватися за умови поєднання всіх цих типів культурних приписів – світогляду, ритуалів і психотренінгів. Д. Ізард відзначає три способи саморегуляції, що усувають небажаний емоційний стан:
1) за допомогою інших емоцій;
2) когнітивне регулювання;
3) моторна регуляція.
Перший спосіб регулювання передбачає свідомі зусилля, спрямовані на активацію іншої емоції, протилежною тій, яку людина переживає і хоче усунути.
Другий спосіб пов'язаний з використанням уваги і мислення для придушення небажаної емоції і встановлення контролю над нею. Це перемикання свідомості на події і діяльність, що викликають у людини інтерес, позитивні емоційні переживання.
Третій спосіб передбачає використання фізичної активності як каналу розрядки емоційного напруження, що виникає.
Загальні закономірності саморегуляції реалізуються в індивідуальній формі, яка залежить від конкретних умов, а також від характеристик нервової діяльності, від особистісних якостей суб'єкта та його звичок у організації своїх дій, що формується в процесі виховання. Також психічна саморегуляція розуміється як здатність зрілої особистості визначати мету своєї діяльності та знаходити шляхи для її досягнення.