Дмитро антонович українська скульптура

Початки української скульптури губляться в глибині віків разом із початками історії українського народу. З певністю можна твердити, що скульптура на Україні процвітала як у формах монументальних, так і в формах дрібних пластичних виробів ще задовго до розповсюдження на Україні християнства. Ясна річ, з оповіданнями літописів про зображення передхристиянських богів у Києві і спеціально про Перуна, що ніби мав срібну голову та золоті вуса, поважно рахуватися не можна, бо літописні оповідання про це складалися щонайменше через дві сотні літ або ще пізніше — після того, як вже тих передхристиянських богів не існувало й пам’яті про них заховатися не могло. Але монументальні кам’яні скульптури — т. зв. кам’яні баби — були широко розповсюджені по всіх теренах українських земель, і вони могли справляти враження на пізніших літописців, що могли їх приймати за зображення богів і згідно до них описувати, які в Києві були поганські боги. В дійсності ж ті кам’яні баби були останками різних культур і різних народів, що в різні часи мешкали на Україні. Дрібніші скульптурні вироби теж знаходять археологи по всій Україні; ці вироби також із різних часів і належать до пам’яток різних народів, що або жили на Україні, або мали тут свої колонії, або кочували чи переходили через Україну, або що, нарешті, були в зносинах із населенням України; в цім останнім випадку їхні скульптурні вироби потрапляли на Україну шляхом торгівлі, військового грабунку чи ще в який інший спосіб.

Археологи прагнуть ті знахідки привести до системи й багато в тому напрямі зробили, але все ж у нинішні часи говорити про розвій скульптурного мистецтва на Україні в добі з-перед початків другого тисячоліття нашої ери не маємо можливості. Найстарші пам’ятники української скульптури, мабуть, не старіші початків XI ст. і відносяться до доби християнської. Щоправда, в Києві знаходяться мармурові скульптури з давніших часів, але ці твори були не витвором київського скульптурного мистецтва, а старовинними творами, привезеними до Києва через яке півтисячоліття після свого постання. Очевидно, такі твори до української скульптури зараховувати не доводиться і про них мова може бути остільки, оскільки ці Пам’ятки чужого мистецтва були взірцями для українських майстрів і в той спосіб робили свій вплив на українське мистецтво. До таких пам’яток належать, наприклад, мармурові саркофаги чи великі мармурові труни в соборі Софії в Києві, з яких один більший без усяких підстав називають труною великого князя Ярослава. Цей саркофаг роботи, можливо, четвертого століття й, мабуть, виготовлений десь у східних грецьких провінціях; він протягом половини тисячоліття відслужив свою службу, а коли вже всяка згадка про покійника, що в тому саркофазі був похований, зникла, то самий саркофаг було, певно, продано до Києва для нового похорону. В кожному разі білий мармур — це камінь, якого на Україні немає й тому в старовину на Україні різьбити мармуру не вміли і всі старовинні скульптури з мармуру, правдоподібно, не місцевого виробу, а привезені з чужини. Зате на Україні багато інших пород каменю, особливо на Волині, — гарного рожевого шиферу, порівняно нетвердого каменю, зручного для різьблення, й найстаріші кам’яні українські скульптури різьблені з шиферу. Поруч із тим на Україні розвиваються з найдавнішого часу вироби металевих, здебільшого дрібних бронзових або мідяних речей, особливо натільних хрестів, хрестиків та ікон й іконок, але це все вже вироби не давніші, мабуть, XI ст. і відносяться до часів християнського культу, з яким здебільшого пов’язані своїм призначенням та оздобами.

Отже, найстаріші пам’ятки української скульптури — це речі, різьблені з каменю, почасти відливані з металу. Це вже саме по собі свідчить про широке розповсюдження на Україні скульптурної творчості в давнину в різних технічних засобах, бо техніка скульптури з металу є ліплення та відливання, іноді карбування; особливо складного знаряддя й великого ремісничого уміння вимагає техніка відливання скульптури з металу, — те ливарницьке ремесло, що в давнину називалося людвісарством або конвісарством. Скульптура з глини вимагає тільки ліплення та обпалювання, що, очевидно, значно простіше. Дрібні ж вироби з металу, особливо з шляхетних металів, вимагають або карбування, або детальної сніцерської (ювелірної) обробки. Всі ці різновиди скульптурної творчості на Україні напевно вже процвітали в XI ст. і пам’ятки їх дійшли до нашого часу.