Розвиток західноукраїнської преси у 80 — 90-х роках XIX ст.

В дальших десятиліттях українська преса Наддністрянщини розвивається з новою силою. Завдяки участі видатних наддністрянських літературних і наукових діячів (М. Драгоманов, І. Нечуй-Левицький та ін.) преса позбувається свого вузького провінційно-галицького характеру й набуває рис соборності. В цих же часописах наддністрянська преса розгалуджується і спеціалізується; витворюються окремі типи преси щодо періодичності й фаху — появляються Щоденні газети, часописи гумористичні, присвячені справам духовенства, торгівлі, сільському господарству, праву, педагогіці, дітям і т. д. Із 1 січня 1880 р. у Львові починає виходити щоденник «ДЂло», на півроку раніше у Станіславі появляється господарсько-промисловий часопис «Господарь и Промышленник», а з 1886 р. У Львові тричі на місяць виходить сільськогосподарський «Провідник Рільничих Кружків»; у 1888 р. в Рогозні на Буковині засновується також господарський часопис «Добри Поради»; починаючи з 1889 р. у Львові виходить «Часопись Правнича, МЂсячник для Теоріи и Практики». З педагогічних часописів у 1888 р. появляється в Чернівцях за редакцією С. Смаль-Стоцького «Руска Школа», а в 1889 р. — орган українського педагогічного товариства у Львові «Учитель»; виходять часописи для дітей, як «Приятель ДЂтей» або «Дзвінок», та часописи для духовенства — «Листок» 1885 р., «Посланник» у Бережанах і т. д. Дуже видатним явищем, що свідчило про певний рівень української преси, було заснування у Львові «Літературно-Наукового Вістника» (почав виходити за редакцією М. Грушевського в 1898 р. замість «Зорі» та «Життя і Слова»). З спеціально наукових органів особливої згадки заслуговують записки Товариства ім. Шевченка, реорганізовані в 1892 р. в «Записки Наукового Товариства Шевченка», що виходять і по цей день. Наприкінці XIX ст. на Наддністрянщині появляється й українська партійно-соціалістична преса. 1 січня 1900 р. у Львові вийшла «Воля» — двотижневик УСДРП, у 1902 — 03 рр. у Чернівцях виходить орган Революційної Української партії «Гасло», в 1903 р. — популярний орган тієї ж партії для народу «Селяни»; в тому ж таки році появляється й місячник соціалістичної молоді — «Іскра». В організації цих перших українських партійних видань видатна роль належала діячам з Наддніпрянщини.

Територіальний розподіл української преси Наддністрянщини та українських колоній в Європі й числовий зріст її в 1877 — 1904 рр. на основі бібліографічних даних В. Ігнатієнка уявляються в такому вигляді (див. табл. на с. 159).

Як видно з цієї таблиці, українська преса Наддністрянщини в 1877 — 1904 рр. дуже зросла й поширилася територіально. В усіх головних центрах Західної України (Львів, Чернівці й Ужгород) і деяких провінціальних осередках появилося по кілька нових органів. Загалом же українська преса Наддністрянщини в цей час помітно вдосконалилася, придбала собі читачів і значно окріпла.

Преса після революції 1905 р.

Указ від 18.V.1876 р. щодо української преси фактично лишився в силі аж до революції 1905 р. Тільки революційні події між іншими здобутками знесли й заборони на українське друковане слово. На основі маніфесту від 17.X.1905 р. російський уряд виробив нові правила про пресу (24.ХІ.1905), в яких не було вже нічого про обмеження українських видань. В умовах заведеного тоді в Росії «конституційно-демократичного» ладу починається розвиток й української преси. Але розвиток цей посувався в тяжких обставинах — без досвіду, в умовах боротьби, без контингенту читачів, без економічної бази й т. п. Все це треба було творити, виробляти й здобувати, поборюючи різні перешкоди. До того ж і «конституційні вольності» на практиці існували дуже недовго — незабаром на українську пресу в Росії посипалися нові удари в формі заборон, конфіскацій, штрафів, арештів діячів преси й т. ін. Треба було великої праці й жертовності окремих діячів і цілих груп, щоб і в цих умовах пощастило все ж дечого досягти.

Роки	Львів	Коломия	Чернівці	Ужгород	Станіслав	Перемишль	Відень	Будапешт	Разом
	Число назв
1877	8	2	—	1	—	—	1	—	12
1878	10	2	2	1	—	—	2	—	17
1879	11	2	3	1	1	—	2	—	20
1880	15	2	1	2	2	—	2	—	24
1881	18	2	1	1	1	—	2	—	25
1882	16	2	1	1	1	—	2	—	23
1883	16	3	—	1	1	—	2	—	23
1884	13	1	—	1	1	—	2	—	18
1885	15	2	1	2	1	—	2	—	23
1886	16	2	1	2	2	—	2	—	25
1887	17	1	1	1	2	—	2	—	24
1888	14	2	2	1	1	1	3	—	24
1889	22	1	2	1	1	1	3	—	31
1890	21	1	2	1	1	1	3	—	30
1891	26	1	3	1	1	1	3	—	36
1892	26	2	2	1	1	1	2	—	35
1893	24	2	2	1	1	1	4	—	35
1894	12	—	1	—	1	1	—	—	15
1895	14	—	2	—	1	1	—	—	1
1896	10	—	1	—	1	1	—	—	13
1897	13	—	1	—	1	1	—	—	16
1898	13	—	1	—	1	2	—	1	18
1899	14	—	1	—	1	2	—	1	19
1900	16	—	1	—	1	2	—	1	21
1901	17	—	1	—	1	2	—	1	22
1902	18	—	1	1	1	2	—	1	24
1903	20	—	1	1	1	2	—	1	26
1904	22	1	2	1	2	2	—	1	31

В листопаді 1905 р. в Лубнах на Полтавщині появилося перше число тижневої газети «Хлібороб». Цей часопис почав виходити «явочним порядком» ще до видання нових правил щодо друку (перше число — 12.ХІ. за старим стилем). Це був перший на Наддніпрянщині часопис українською мовою. Виходив він заходами місцевої української громади. Про видання його багато дбала родина Шеметів (особливо В. Шемет), яка ще перед революцією 1905 р. проектувала видання щоденної газети «Поступ», але не дістала дозволу міністра внутрішніх справ. «Хлібороб» був живо й талановито редагований у національному дусі, мав кількатисячний тираж і робив велике враження. Але життя його не було довговічне. Четверте число «Хлібороба» підпало конфіскації, а на п’ятому видання було заборонене. В. Шемет у 1906 р. заходжувався відновити «Хлібороб» під назвою «Хліборобська Справа», але видання не здійснилося. Та ще в тому ж таки 1905 р. в Полтаві починає виходити українською мовою популярний тижневик «Рідний Край». Видавався він також заходами місцевої громади. Перше число його вийшло 24.XII. за редакцією М. Дмитрієва й Г. Коваленка. «Рідному Краю» пощастило вижити. В 1908 р. він був перенесений з Полтави до Києва й згодом перетворився в місячник (під редакцією О. Пчілки). В тому ж 1908 р. при ньому почав виходити додаток для дітей під назвою «Молода Україна».

З інших задумів і проектів щодо видання українських органів на початку революції нічого не вийшло. «Временння Правила о періодической печати», видані в Петербурзі 24.ХІ.1905 р., ніби дозволяли українські видання, а в той же час не був скасований і указ 1876 р. На його основі деякі провінціальні начальники не давали дозволу на українські часописи. Адміністрація ж заборонила видавати в Києві «Вільне Слово». Так само з адміністративних причин не здійснився й намір Є. Чикаленка видавати щоденну радикально-демократичну газету «Громадське Слово», яку мав редагувати С. Єфремов і яка мала видаватися стотисячним тиражем по копійці за число. Є. Чикаленко ж оголосив у Києві видання місячника «Нове Життя» за редакцією С. Єфремова, але київська адміністрація його також заборонила. Придушена була й спроба видавати в Києві соціал-демократичну щоденну газету «Праця». І таких заборон із боку адміністрації можна було б згадати багато. Та вони все ж не в силі були знищити зовсім українську пресу. В 1906 р. провадиться завзята боротьба за їх розвиток. У цій боротьбі українська сторона. виявила багато завзяття й упертості. Коли адміністрація припиняла якесь періодичне видання, українці починали заходи, щоб відновити його під іншою назвою, з іншими видавцями й редактором. Преса українською мовою в Росії поволі розвивається — збільшується кількість органів, зростає число працівників і читачів; її впливи стають чимдалі ширшими і значнішими. В 1906 р. появляється вже кілька часописів на самій Україні, а деякі навіть у російських столицях. У Києві починає виходити перша щоденна українська газета «Громадська Думка» (перше число 1.I.1906 р.), що потім аж до війни виходила під назвою «Рада». Тоді ж у Києві почав виходити під редакцією В. Грінченка місячник «Нова Громада», а в 1907 р. його заступив перенесений сюди зі Львова «Літературно-Науковий Вістник». Останній об’єднав у Києві письменників цілої України й став всеукраїнським органом. Інші українські часописи, що почали виходити в 1906 р., не продержалися довго. Занепад їх пояснюється різними причинами, серед яких не останньою були нагінки з боку уряду й адміністрації. І все ж, незважаючи на тяжкі репресії, яких зазнавала в цей час українська преса, в 1906 р. в Росії виходило українською мовою 23 органи. З них 9 було припинено з наказу генерал-губернатора, а частина припинилася сама, не витримуючи високих штрафів (200 — 300 руб.). Крім того, багато органів і не почало виходити внаслідок адміністративних заборон. Особливо переслідував уряд соціал-демократичні часописи. Протягом 1906 р, з наказу адміністрації були заборонені такі: соціал-демократична га зета «Боротьба» в Києві на четвертому числі; місячник «Вільна Україна» в Петербурзі, якого вийшло 4 числа, а 5-е та 6-е були конфісковані; київська газета «Громадська Думка» була припинена на 21-му числі, катеринославська «Добра Порада» — на 4-му числі; в Катеринославі ж на 1-му числі припинили тижневик «Запорожжя» що його почав видавати Д. Яворницький; на першому ж числі припинили в Одесі тижневик «Народна Справа» д-ра І. Луценка, «Слобожанщину» в Харкові і т. д. Заборони мотивувалися різно (здебільшого неблагонадійністю!), але ще частіше українські періодичні видання заборонялися або припинялися без пояснення причин.

Українська преса на Наддніпрянщині розширялася й територіально. В 1905 р. пресові органи українською мовою появилися в Лубнах, Полтаві й Києві, в 1906 р. — в Катеринославі, Одесі, Харкові, Прилуках на Полтавщині *, Звенигородці ** на Київщині й Хотині на Поділлі, а в 1907 р. — ще й на Холмщині. [* Нині — Чернігівської області. — Ред. ** Нині — Черкаської області. — Ред.] Головними осередками української преси все ж залишаються Київ, Полтава й Катеринослав. В перших роках по революції (1905 — 07) особливо розвивається партійна соціал-демократична преса. В цей же час з’являються видання типу літературно-наукових місячників (як «Нова Громада») , виходять журнали-тижневики (напр., московська «Зоря») й навіть сатирично-гумористичні журнали (як київський «Шершень», що виходив у 1906 р.).

Майже водночас із розвитком преси українською мовою на Наддніпрянщині українці подбали й про видання інформаційного часопису українського в російській мові. Для ознайомлення російського громадянства з українською справою в 1906 р. в Петербурзі почав виходити «Украінскій ВЂстникъ» (під редакцією М. Славінського). Проіснував цей часопис недовго, але роль його — особливо за першої Державної Думи — була дуже велика. В 1912 р. у Москві почала виходити «Украинская Жизнь» — місячник типу товстих журналів.

Розвиток преси українською мовою в Російській Україні, почавшись із революції 1905 р., не припинявся аж до світової війни, хоч деякі пізніші роки й були для нього досить тяжкими. Перед світовою війною на Наддніпрянщині виходили одна щоденна газета («Рада» в Києві), п’ять місячників (також усі в Києві: «Літературно-Науковий Вістник», радикальніша «Українська Хата» з 1909 р., педагогічно-шкільне «Світло» з 1910 р., соціал-демократичний «Дзвін» із 1913 р., ілюстрований мистецький місячник «Сяйво» — також із 1913 р.)- Крім того, у Києві ж виходили: два наукових органи — записки Українського Наукового товариства (з 1908 р.) й того ж товариства квартальник «Україна» (з 1914 р.); тижневик «Маяк» (із 1913 р.); згадуваний уже «Рідний Край», перенесений в 1908 р. з Полтави, й додаток до нього — «Молода Україна»; два популярних економічних двотижневики — «Рілля» (з 1911 р.) — замість давнішого «Українського Бджільництва» — й «Наша Кооперація» (з 1913 р.). Київ у цей час був визнаним осередком української преси. Але й поза ним виходило дещо українською мовою. Так, ще з 1906 р. виходила в Могилеві на Поділлі (потім перенесена до Києва) тижнева «Світова Зірниця», в Катеринославі з 1909 р. двічі на місяць виходили «Дніпрові-Хвилі», в Полтаві з 1913 р. — також півмісячник «Життя й Знання», а в Петербурзі виходив неперіодичний орган українського студентства — «Український Студент». Всього українською мовою перед світовою війною виходило 17 часописів. Із них значна частина була досить добре організована — мала своїх сталих співробітників, між якими були й видатні журналісти, й придбала собі певний контингент читачів. Гірше стояла справа з матеріальним забезпеченням видавництв, особливо таких, як щоденник «Рада», що вимагали більших витрат. Десятитисячні дефіцити видань покривалися пожертвами українських меценатів (найбільше Є. Чикаленка, В. Симиренка та ін.).

З українських часописів, що виходили перед світовою війною, але припинилися раніше 1914 р., крім згаданих уже, треба назвати ще тижневик «Сніп» у Харкові (1912); «Село» (1909 — 10) і його продовження «Засів» (1911 — 12) — добре редаговані популярні часописи для селянства — спинилися через урядові переслідування. Були й інші.

У багатьох часописах, що виходили перед світовою війною на Наддніпрянщині російською мовою, містилися також і матеріали українською мовою. В деяких кооперативних та земських часописах українські матеріали складали аж до половини видання. З таких треба назвати кооперативний часопис у Києві «Муравейник — Комашня», орган сільськогосподарського товариства в Харкові «Хлібороб». «ВЂстник Золотоношскаго Сельско-Хозяйственного Общества». «Газету Гадячскаго Земства», «Полтавскую Земскую Газету», часопис «Огни» в Києві й багато інших.

У цих же роках не припинявся розвиток української преси й на Наддністрянщині, де він відбувався в умовах австрійського парламентаризму. Числовий розвиток преси українською мовою на цілій Україні в десятиліття перед світовою війною представляється такою табличкою (див. табл. на с. 163).

Роки	Число назв	Наддніпрянщина	Наддністрянщина	Поза межами України
1905	39	7	28	4
1906	81	32	37	12
1907	51	11	34	6
1908	47	9	33	6
1909	59	11	37	11
1910	84	14	49	21
1911	104	16	59	29
1912	95	16	51	28
1913	48	17	21	10
1914	42	16	16	10

Нею ілюструється великий зріст цієї преси в порівнянні з попередніми часописами. В. Ігнатієнко, який зібрав ці дані, вирахував, що темп розвитку преси українською мовою в 1905 — 14 рр. був у 105 разів швидший, ніж у перший період (до 1834 р.), і в 14 разів жвавіший, ніж у 1834 — 1905 рр. Особливо сильно зросла в цей час преса на Наддніпрянщині, хоч загальна кількість українських органів її ще далеко не дорівнюється кількості українських органів західноукраїнських земель. Дуже значно зросла в цей час також преса поза межами української етнографічної території. На чужині найбільше пресових видань (аж до 75 %) виходило в Сполучених Державах Північної Америки й Канаді.