Симон наріжний українська преса вступні зауваження

Під пресою в теперішні часи розуміють майже виключно газети й періодичні часописи. Але історично з цим поняттям треба зв’язувати також і різні збірники, альманахи й деякі інші публікації, що виходили ще в часи, коли справжньої преси в сьогоднішньому розумінні не було, а її заступали різні «сурогати» — оці самі альманахи й подібні видання. Це особливо важливо для історії української преси, початки якої датуються значно пізнішими роками, ніж у Західній Європі, й навіть пізнішими, ніж у деяких сусідніх країнах. Зародки часописів у Західній Європі маємо вже в XVI ст., а в XVII ст. виходять уже часописи в сучасному розумінні; в Польщі починають виходити в другій половині XVII ст., в Росії й Угорщині — на початку XVIII ст., а на українських землях — лише в другій половині XVIII ст. Таке припізнення має свої історичні пояснення. Об’єктом історії української преси є насамперед ціла преса українською мовою (без огляду на правильність цієї мови, на мовні й правописні розходження), а також — ціла чужомовна преса, що виходить на українських землях, і нарешті та чужомовна, що виходить поза Україною, але присвячена українським справам чи якось інакше зв’язана з українським рухом або українською участю (інтелектуальною й матеріальною).

Початки української преси

Перші пресові видання в Галичині

Історію українською преси починають тепер із 70-х років XVIII ст. Умови історичного розвитку спричинилися до того, що перші пресові видання на Україні появилися не в українській мові. Перша газета на Україні, що про неї маємо відомості, видавалася у Львові. Це була «Gazette de Léopol», що почала виходити з січня 1776 р. Є вказівки, що вже й перед тим, скоро після прилучення Галичини до Австрії (1772), львівський друкар А. Піллер ніби видавав якісь «Повідомлення» чи «Вісті» й що видання їх ніби влада заборонила в 1774 р., але про це не маємо певніших відомостей, та й самі публікації не збереглися.

«Gazette de Leopol» виходила як тижневик французькою мовою й була подібна до старіших від неї «Gazette de Varsovie» (з 1758 p.) і «Gazette de Vienne» (з 1759 p.). Зміст львівської газети, скільки можна судити з першого річника, що лише й зберігся (переховується в бібліотеці Оссолінських у Львові), був виключно інформаційний., її інформації — політичні й побутові — були дуже різноманітні й торкалися всіх найвизначніших міст Європи. Своїм обсягом вони відповідають телеграмам і хронікерським новинам у теперішніх газетах. «Gazette de Leopol» мала ще окремі додатки, які містили почасти звичайні вісті, що були і в самій газеті, а почасти — оповістки. Між останніми були й книгарсько-бібліографічні, — з них видно, щó саме в ті часи читали в Галичині. В першому річнику газети зберігся один цілий додаток в італійській мові. «Gazette de Leopol» друкувалася в друкарні згаданого вже Піллера у Львові. Власником і видавцем її був якийсь Осуді (chevalier Ossoudi). Видавалася ця газета для верхів галицького суспільства й проіснувала, як здогадуються, лише один рік.

Після появи львівської газети преса на Україні існує постійно, хоч і з деякими перервами. Причому аж до 1812 р. пресові публікації маємо виключно на Західній Україні, а саме у Львові. Щодо преси, то Львів випереджає інші міста України на кілька десятиліть. Другим після «Gazette de Leopol» був львівський тижневик польською мовою «Pismo Uwiadamiające Galiciji». Виходив він усього півроку (в другій половині 1783 p), видавав його львівський німець Й. Ф. Шюц (Schütz). У січні 1784 р. цей часопис перемінює назву на «Lwowske Pismo Uwiadamiające» й виходив ще цілий 1784 р. Видавцем цього другого «Pisma» була дружина згадуваного вже львівського друкаря А. Піллера.

Після року перерви (1785), коли у Львові не виходив ані один часопис, та сама пані Піллерова почала в 1786 р. видавати у Львові аж два півтижневики: німецькою мовою — «Lemberger Wöchenfliche Anzeigen» і польською — «Lwowskie Tygodniowe Wiadomoscie». «Anzeigen» виходив цілих десять років (до 1795 p.), a «Wiadomoscie» вже в 1787 р. занепали, бо не оплачувалися. Із 1795 р. замість «Anzeigen» починає виходити «Lemberger k. k. priviligirtes Intelligenz-Blatt», що протримався аж до квітня 1811 р. Всі ці часописи, крім хіба одного («Lwowskie Tygodniowe Wiadomoscie»), редагувалися досить примітивно й під оглядом національним були цілком індеферентними. Пояснюється це тим, що їх видавали чужі, мало зв’язані з краєм люди.

Першим денником у Львові був «Dziennik patryotycznych polityków», що виходив у 1792 — 98 рр. із перервою від червня 1793 до квітня 1794 р. Цей часопис не тільки своєю назвою, а також і своїм змістом та духом був польським, хоч його видавцем і першим редактором (у 1792 — 97 рр.) був український діяч і патріот отець Михайло Гарасевич.

З початку 1795 р. у Львові почав виходити й перший ілюстрований літературно-науковий місячник «Zbiór Pism Ciekawych, służący do poznania rożnych Narodów i Krajów, Wyjęty z Dzienników i innych Dziel Peryodycznych». Містив він майже виключно переклади французьких творів на теми з історії, географії, фізики, виховання й інше. Вийшло цього місячника лише шість чисел (січень — червень 1795 р.).

На початку XIX ст. у Львові з’являються й перші на Україні фахові часописи: в 1803 p. — «Militärische Zeitschrift», а в 1810 — 11 р. — «Annales Jurisprudentiae». B 1811 р. починає виходити й найстарша тепер на цілу Україну «Gazeta Lwowska», а ще за рік появляються пресові видання й на Україні Наддніпрянській.

Перші пресові видання на Наддніпрянщині

На Наддніпрянщині вся преса спочатку виходить російською мовою. Починається вона в Харкові, де ще в 1807 р. мали виходити «Харьковскіе Патріотическіе Листы». На це видання був уже дозвіл і від цензури, але воно все ж не здійснилося. Харків на початку XIX ст. був культурним українським середовищем. Тут був тоді заснований один на цілу Російську Україну університет (1805). З Харківським університетом фактично був зв’язаний і перший на Наддніпрянщині часопис-тижневик «Харьковскій Еженедельник». Появився він у 1812 р. Видавцем його був харківський книгар Лянгнер, а головна роль у ньому належала професорові Харківського університету К. Нельдехенові. «Харьковского Еженедельника» вийшло всього 12 чисел. Був це орган місцевого життя — орган Слобожанщини, в якому дуже цікавим представляється інформаційний матеріал. Але в ті часи на Наддніпрянщині не було ще сприятливих умов для розвитку преси, й «Харьковскій Еженедельник» занепав після першого року. Сталося це ніби з тої причини, що було «в здєшнем крає весьма мало людей, интересующихся такими сочиненіями». Але вже в 1816 р. в Харкові появляються два нових часописи: «Украинскій Вестник» і «Харьковскій Демокрит». Перші українські журнали на Наддніпрянщині видавалися силами й коштами тодішніх найвидатнішик українських діячів і письменників. У виданні «Украинского Вестника» брали участь такі сили, як проф. С. Філомафітський, поет і перекладач проф. Ф. Гонорський, Григорій Квітка. «Украинскій Вестник» виявляв завдання розвивати в своїх читачів любов до рідного краю й допомогти його пізнати. Головний зміст цього часопису складали матеріали з історії, географії й етнографії України. В цьому ж органі появлялися й віршовані твори П. Гулака-Артемовського (напр., байка «Пан і Собака» й поема «Солопій та Хивря»); містив тут свої писання й Григорій Квітка-Основ’яненко. П. Гулак-Артемовський, тоді ще студент Харківського університету, друкував дещо також і в «Харьковском Демокрите» — сатиричному місячнику, що його видавав В. Маслович. «Украинскій Вестник» існував від 1816 до 1819 р.; життя «Харьковского Демокрита» було значно коротшим — він виходив лише в 1816 р.

Під впливом харківської групи молодих громадських діячів були й «Харьковскія ИзвЂстія» та деякі інші тодішні періодичні видання, що містили також і матеріали українською мовою. «Харьковскія ИзвЂстія» почали виходити в 1817 р. як тижневик. Було це видання Харківського університету; редагував їх Вербицький. Проіснували вони до 1822 р. В тих же роках виходили в Харкові ще «Украинскій Дрмовод» (1817) і «Труды Общества Наук». Від 1824 р. в Харкові почав виходити «Украинскій Журнал». Редактором його за призначенням університету був проф. Склабовський, а одним із найближчих співробітників — П. Гулак-Артемовський. Цей журнал проіснував до 1826 р. й здобув репутацію найкращого часопису. Але всі ці перші періодичні видання в Харкові не мали довгого віку. Після припинення «Украинского журнала» на п’ять років заходить перерва, коли в Харкові не виходить жоден часопис, а 3.1831 р. появляються — замість органів періодичної преси — альманахи та збірники. Біля цих дальших видань найбільше попрацював І. Срезневський, який у 1831 р. разом із Розковашенком видав «Украинскій Альманах», а з 1833 р. видає знамениту «Запорожскую Старину» (вийшло 6 частин).

Крім Харкова, в цей час появляється дещо і в інших осередках Наддніпрянщини, насамперед в Одесі, де преса почалася також досить рано. Тут ще в 1809 р. почав виходити тижневий «Прейскурант приходящим в Одесу иностранным товарам и исходящим россійским товарам» (виходив до 1849 р.), але ці купецькі бюлетені за пресові видання не вважаються. Тільки з 1820 р. в Одесі починає виходити французькою мовою «Messager de la Russie Méridional», a в 1821 p. — російською мовою «ВЂстник Южной Россіи». В 1822 р. в Одесі появляється музичний місячник «Troubadour d’Odessa», a в 1824 p. «Journal d’Odessa». В Одесі ж постав і перший на Наддніпрянщині щоденник. Був це «Одесскій ВЂстник», що почав виходити в 1828 р. й проіснував аж до 1892 р. В 1828 — 29 рр. виходив в Одесі літературно-науковий часопис «Ареопаг»; у 1832 — 40 рр. «Общество Сельского Хозяйства Южной Россіи» видавало там свої «Листки», а в 1833 — 34 рр. в Одесі виходили «Литературные Листки». В 1840-х роках там же почали виходити й наукові органи: «Записки Имп. Общества Сельского Хозяйства Южной Россіи» (з 1841 р.) і «Записки Одесского Общества Исторіи и Древностей Россійских» (з 1844 р.). Обидва ці одеські часописи виходили аж до XX ст.

На третьому місці в історії наддніпрянської преси хронологічно стоїть Київ. Тут ще в 1834 р. був проект видавати «Киевскую Газету», але на неї не дав дозволу уряд. Усе ж Київ не залишився без свого видання, бо вже в 1835 р. в ньому почали виходити т. зв. «Кіевскія Объявленія». Це видання було зв’язане з київськими контрактами, виходило в 1835 — 38 і 1850 — 57 рр. «Киевскія Объявления» з’являлися щоденно, але не цілий рік, а лише протягом одного місяця — січня, так що були, власне, якимось сурогатом часопису. В 1837 р. в Києві ж почало виходити «Воскресное Чтеніе», що проіснувало аж до XX ст.

В 1838 р. з розпорядження російського центрального уряду в губерніях було засноване видання т. зв. «Губернських Відомостей». Ці урядові органи почали виходити в Києві, Катеринославі, Кам’янці-Подільському (Подільські), Житомирі (Волинські), Полтаві, Сімферополі (Таврійські), Харкові, Одесі (Херсонські), Чернігові, а з 1850 р. — у Ставрополі. «Губернскія ВЂдомости» виходили на Україні цілий час аж до революції 1917 р. В своїх «неофіційних частинах» деякі з них ще з середини 50-х років містили українські твори та багато різного етнографічно-статистичного матеріалу на місцеві теми. В цьому відношенні особливо визначалися Чернігівські губерніальні відомості за редагування Н. Білозерського, А. Шишацького-Ілліча й Г. Паливоди, коли цей орган був фактично напівукраїнським.

Західноукраїнська преса в першій половині XIX ст.

Повертаючись до Західної України, зазначимо, що «Львівська Газета» у Львові, заснована в 1811 р., виходила двома мовами: польською («Gazeta Lwowska») й німецькою («Lemberger Zeitung»). Заснована як приватне підприємство Краттером, «Львівська Газета» була в 1847 р. відкуплена урядом. Виходила спочатку тричі на тиждень, а з 1848 р. — як щоденник. В числі її редакторів були й українці (М. Михалевич). Мала ця газета додаток — «Rozmaitości», в якому містилися й українські твори, але в латинській транскрипції. Крім «Gazet’и Lwowsk’oї», у Львові в першій половині XIX ст. виходило ще кілька часописів — майже виключно літературного або наукового характеру, Літературно-науковими були «Pamiętnik Lwowski» (з 1816 p.) i «Pamiętnik Galicyjski», «Mnemosyne» й інші. При бібліотеці Оссолінських у Львові з 1828 р. почав виходити науковий історично- літературний місячник «Czasopism Naukowy Księgozbiorn publicznego im. Ossolinshien» (до 1834 p.). B 1836 p. Д. Зєлінський почав видавати «Lwowianin’a». Оскільки в цьому органі містилися виводи гербових родоводів, він мав підтримку заможніших елементів. Із 1840 р. у Львові постає тижневик «Dziennik mód patyskich», перемінений потім у літературно-політичний «Tygodnik Polski».

З інших західноукраїнських земель до 1848 р. свою пресу мало лише Закарпаття, й то найраніше в найзахіднішому місті — Пряшеві. Перший пряшівський часопис виходив у Кошицях і був спільний для обох цих міст. Друкувався він німецькою та мадярською мовами й мав назву «Kassa-Eperjesi Ertesito Koschau-Epar jeser Kundschaftsblatt». Цей часопис почав виходити в 1841 р. й існував аж до 1914 р. В 1844 р. в Пряшеві заснували й своє періодичне видання німецькою мовою — «Dramatisches Unterhaltungsblatt». Але цей часопис виходив лише рік. Надалі на Закарпатті з’являються нові часописи, а саме: в 1845 р. в Ужгороді мадярською мовою «Ungvári Értesitö» (виходив до 1849 р.), а в 1846 р. в Ужгороді почав виходити — так само мадярською мовою — спільний для Ужгорода й Кошиць часопис під назвою «Kassa Ungvári Hirdetményi Lap».

Із революцією 1848 р. в Галичині зноситься цензура й завдяки цьому кількість часописів там значно збільшується. Причому львівська преса з аполітичної, якою вона з огляду на цензуру до цього часу мусила бути, стає тепер політичною. Першою такою політичною газетою у Львові був «Dziennik Narodowy» (з 24. III. 1848 р.), одним із редакторів якого був і українець Лев Корецький. Політичним же органом була й львівська «Rada Narodowa» (перейменована ще того ж таки 1848 р. в «Gazet’y Narodow’y»), керманичем якої був українець з роду й обряду І. Дворянський. Політичним антагоністом демократичної «Gazet’и Narodow’oї» була консервативна «Polska» — орган товариства земельних власників. Усі ці львівські часописи, що почали виходити в 1848 р., були ворожими до української справи; особливо демагогічною в цьому була «Gazeta Narodowa». B 1848 р. почав виходити у Львові й радикально-ліберальний «Poster», між редакторами якого був і українець з походження Іван Захарієсевич. Ще в першому році видання «Poster» перемінився в слов’янофільську «Gazet’у Powszechn’y». B 1848 ж році почали виходити у Львові й часопис для молоді «Przyjaciel Dzieci», для ширших верств — «Przyjaciel Ludu», а також орган приватних урядовців «Urzędnik Przywatny», «Tygodnik Polniczy» i бруковий «Kurier Lwowski».

Події 1848 p. мали в історії галицької преси ще й ті поважні наслідки, що з цього часу появляються видання провінціальні. Першим провінціальним часописом у Галичині був станіславський «Dziennik Stanisławowski» (з 1848 р.). А ще важливішим наслідком революції 1848 р. була поява в Галичині преси українською мовою. До 1848 р. галицька преса виходила чужими мовами — французькою, італійською, німецькою й польською (за Карпатами ще й мадярською). Заходи біля видавання часописів українською мовою датуються раніше. Ще Маркіян Шашкевич у 1830 р. старався про видання у Львові українського часопису, але дозволу на це не дістав. Не був реалізований і другий проект видання українського літературного органу. «Руська Трійця» виготовила до видання альманах «Зоря», але через цензурні заборони не могла його видати й тільки в 1837 р. випустила цей збірник переробленим у Будапешті під назвою «Русалка Дністровая». Видано 1000 примірників. «Русалка Дністровая», що містила етнографічний матеріал, наукові статті й поезії видавців, була конфіскована в Галичині. Розвиток української преси на Західній Україні дуже гальмувався цензурними умовами.

В 1842 р. віденський уряд проектував видання українського літературного органу латинкою. Цим виданням, що мало виходити в українській народній мові під редакцією І. Головацького, малося на увазі паралізувати галицькі стремління в бік Росії. Так само нічого не вийшло й з інших тогочасних проектів — наприклад, у 1843 р. робив заходи до видання українського часопису під заголовком «Бібліотека Бесід Духовних» о. Й. Левицький; були спроби 1845, 1846, 1847 й початку 1848 р., але з них теж нічого не вийшло. Видавництво українського часопису 1846 р. розбилося на дискусії про мову видання (одні були за мову Біблії, другі обстоювали чисту старослов’янську мову, а інші — мову М. Шашкевича й «Марусі» Квітки-Основ’яненка).

ПОЧАТОК ПРЕСИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Перший часопис українською мовою в Галичині почав виходити аж 15 травня 1848 р. Була це «Зоря Галицька» — орган «Головної Руської Ради», що правила тоді за провідну організацію для всіх українських земель Австрії. Серед співробітників «Зорі Галицької» були найвизначніші політичні й культурні діячі Австрійської України — Я. Головацький, І. Гушалевич, В. Дідицький, С. Качала, К. Климкович, А. Могильницький, І. Наумович, А. Петрушевич, М. Устиянович і багато інших. В цьому часопису містилися також деякі твори М. Шашкевича та Є. Гребінки. «Зоря Галицька» виходила протягом 10 років (останнє число появилося 9.IV.1857 р.). Перші роки (1848 — 52) вона мала переважно політичний характер, пізніше була присвячена «літературі, забаві й господарству». Першим видавцем і редактором «Зорі Галицької» був А. Швецький, а з 64-го числа (1850) видання часопису перебрав Львівський Ставропігійський інститут. У 1856 р. воно знову опинилося в приватних руках. За весь час свого існування «Зоря Галицька» перемінила шість., редакторів, причому дехто з них обіймав редагування по кілька разів. Така часта зміна редакторів відбивалася не тільки на напрямі, а навіть і на мові часопису. Спочатку «Зоря Галицька» виходила українською народною мовою і в народницькому дусі, з середини 1851 р. (за редагування І. Гушалевича) стає виразно москвофільською. Потім ще кілька разів міняє напрям (з народницького на москвофільський і навпаки); це дуже зле відбивалося як на розвитку видання, так і на відношенні до нього громадянства: кількість передплатників зменшувалася. В 1857 р. вона зменшилася до 100, і внаслідок цього занепав і сам часопис.

«Зоря Галицька» не була одиноким часописом українською мовою. В тому ж 1848 р. у Львові почав виходити й «Дневник Рускій», що друкувався одночасно кирилицею й латинкою («Dnewnyk Ruskij»). Це був тижневик, що його видавали спольщені українці, організовані в «Соборі Руському», для поборювання «Головної Руської Ради». Редактором його був І. Вагилевич. «Дневника Руского» вийшло всього 9 чисел. У 1849 р. у Львові під редакцією М. Устияновича почав виходити «Галичо-Рускій ВЂстник». Був це урядовий часопис; появлявся тричі на тиждень (усього вийшло 78 чисел). Містилися в ньому офіційні розпорядження й різні політичні матеріали. Крім редактора Устияновича, в «Галичо-Рускому ВЂстнике» співробітничали І. Головацький, В. Дідицький та ін. Так само політичним часописом були й «Новини», що видавалися кирилицею під редакцією І. Гушалевича двічі на тиждень. «Новини» припинилися на 26 числі; замість них той же Гушалевич почав видавати літературно-науковий тижневик під заголовком «Пчела». В цьому часописі не тільки співробітничали найвидатніші сили Галичини (Я. Головацький, А. Могильницький, І. Наумович, А. Петрушевич та інші), а й друкувалося дещо з наддніпрянських авторів (напр., І. Котляревського). «Пчелы» вийшло всього 19 чисел, видавалася вона гражданкою. В тому ж 1849 р. появилося ще два офіційних часописи, які друкувалися кирилицею. Це були: «Общій законов державних и правительства ВЂстник для цЂсарства Австріи — Allgemeines Reichs-Gesetz und Regierungsblatt für das Kaiserthum Oesterreich», що виходив у Відні, і другий львівський — «Всеобщій дневник земских законов и правительства для коронной области Галиціи и Володимеріи c княжеством ОсвЂцимским и Заторским и Великим княжеством Краковским — Allgemeines Landes-Gesetz und Regierungs-Blatt für das Kronland Galizien und Lodomerien mit dem Herzogthümern Auchwitz und Zator und dem Crossherzogthume Krakau».

B 1850 p. появилися у Львові, а також і в українській провінції, Ще декілька нових часописів. Цього року почав виходити у Львові тижневик польською мовою під заголовком «Pamiętnik Literacki», У Відні появився «ВЂстник, повременные письмо посвященно политическому и нравственному образованію Русинов Австрійской державы». Цей «ВЂстник» виходив тричі на тиждень замість припиненого «Галичо-Руского ВЂстника». Редагував його І. Головацький. У Львові ж почали виходити «Сельская рада — Wiejska Rada», яку видавало церковне братство в мові українській і польській; вийшло цього часопису всього 5 чисел.

У 1848 р. здобувається на свій часопис і Буковина. Перша газета на Буковині почала виходити в Чернівцях 4/16.Х.1848 р... і проіснувала до 1850 р. Була це румунсько-німецькою мовою друкована «Bukowina, gazeta româneaskâ pentru politiĉa religie şi literaturâ»; ставлення цього часопису до українців було ворожим. У 1860 р. в Чернівцях почав виходити й перший на Буковині часопис у мові українській. Був це урядовий «Общій законов краевых и правительства ВЂстник для корунного краю Буковины — Allgemeiner LandesGezetz und Regierungsblatt für das Kronland Bukowina».

Як видно з цього, революція 1848 р. в Австро-Угорщині принесла для розвитку преси українською мовою значні полегшення. Уряд уже не тільки що не перешкоджає видавати часописи для українського читача, але навіть і сам видає дещо українською мовою. З восьми часописів українською мовою, що виходили в Австрії, в 1848 — 50 рр., шість було урядових. Але так продовжувалося недовго: вже після перших років заходить реакція, внаслідок якої зменшується кількість часописів українською мовою. Реакція протягається до 1859 р. Кількість українських органів із 10 в 1853 р. зменшується до 6 в 1859 р. В цей же час розвивається й боротьба поміж народовцями та москвофілами, яка також зле відбивається на розвитку української преси західноукраїнських земель.

ПРЕСОВІ ПУБЛІКАЦІЇ НА НАДДНІПРЯНЩИНІ У 40 — 50-х РОКАХ XIX ст.

На Наддніпрянщині в 40-х роках починається оживлення українського видавничого руху. Між іншими публікаціями виходять і альманахи та різні збірники. Появляються нові видатні сили (П. Куліш, Т. Шевченко, М. Костомаров). Оживлення й розвиток видавництва продовжується до викриття Кирило-Мефодіївського братства, після чого на ціле десятиліття заходить доба утисків і гніту. В 1847 p. M. Максимович хотів видавати в Києві науково-літературний місячник «Кіевскій СобесЂдник», але не дістав на це дозволу, бо «Государь Император изволит признавать, что число существующих у нас журналов уже слишком велико». В 1858 р. брати Лебединцеви так само безрезультатно заходжувалися в Києві біля видання духовного українського часопису. Нове оживлення настає знову наприкінці 50-х років, а за кілька літ (1863) було проголошено, що ніякої української мови не було, немає й бути не може, — отже, не може бути й ніякої української преси.

Ще починаючи з 10-х років XIX ст. в деяких чисто російських журналах, що виходили поза Україною, містилися українські вірші, драматичні сцени й навіть статті українською мовою. Робилося це почасти з огляду на інтереси видавництва, щоб притягти більше передплатників з України, але були й інші причини. Українські матеріали містив, наприклад, петербурзький часопис 1840 — 45 рр. «Маяк», що його видавав українець С. Бурачок. У другій половині 30-х років Гребінка намагався видавати — як додаток до «Отечественных Записок» Краєвського — український (мовою) журнал. У 1841 р. вийшли «Сніп» і «Ластовка», в 1843 — 44 рр. — «Молодик». У 1859 р. виходить «Українець», в 1860 р. — «Хата». Полегшення режиму в Росії, що зайшло внаслідок програної Кримської війни, приносить деякі можливості й для української преси. На початку 1861 р. в Петербурзі починає виходити «Основа» (в 1861 р. — 12, у 1862 р. — 10 книжок). Це видання, редактором якого був В. Білозерський, дуже прислужилося для розвитку української історіографії (праці Куліша, Костомарова, О. Лазаревського, П. Єфименка та ін.). Українські вірші та фейлетони траплялися в «Кіевском ТелеграфЂ», «Кіевском КурьерЂ», «Черниговском ЛисткЂ» та інших часописах 60-х років. У Києві ж та Полтаві виходили в цей час і рукописні українські органи. Як виявляється тепер з архівів Особливої канцелярії Міністерства народної освіти та Головного управління цензури, в 60-х роках багато осіб просили дозволу видавати на Україні часописи мішаною мовою, але всі такі проекти й наміри уряд відхиляв. У 1860 p. K. Шейковський і П. Левицький проектували видавати в Києві тижневик «Голос»; у 1862 р. чернігівці (між ними й О. Лазаревський) просили дозволу на видання тижневої газети «Десна»; в Харкові хотіли видавати тижневий «Украинский ВЬстник»; у Полтаві в 1861 р. проектували газету «Нива» (К. Злигостєва та О. Кониський) і т. д.

У 1863 р. — в році польського повстання на Україні — український рух був проголошений «польською інтригою» й виданий був циркуляр про заборону друкувати українські книжки й пресу. Ця заборона дуже тяжко відбилася на дальшому існуванні й розвитку української преси. Валуєвський циркуляр 1863 р. був доповнений новим таємним указом від 18 травня 1876 р., яким заборонялося:

І) довозити в Росію «малоруські» книжки й брошури з-за кордону;

2) друкувати й видавати в Російській імперії «малоруські» твори й переклади, крім — я) історичних документів і пам’яток, але правописом оригіналу, й б) творів красного письменства, конче з додержанням загальноприйнятого російського правопису;

3) впоряджати «малоруські» вистави й виклади, а також давати слова при українських нотах.

При таких заборонах ніяка преса українською мовою, як і взагалі ніякі публікації, просто не були мислимі. Правда, в жовтні 1881 p. був скасований 3-й пункт заборон та було дозволено друкувати словнику, але українські пресові видання дозволені не були. Заходи біля видання українських часописів через заборони уряду не мали успіхів. Наприклад, 1881 р. Олена Пчілка просила дозволу; видавати в Києві літературно-етнографічний журнал українською мовою «Україна», але дозволу не одержала. Такий стан у Російській Україні фактично тривав аж до революції 1905 р. За цих кілька десятиліть появилося лише кілька альманахів та збірників («Громада» 1878 р.; київська «Луна» 1881 р.; «Рада» 1883 — 84 рр., друкована в Петербурзі; херсонський белетристичний збірник «Степ» 1886 р.; харківська «Складка» 1887 р.; «Ватра» 1888 р. й одеська «Нива»). Цими публікаціями українці надолужували брак української преси. В цих же роках українцям часом щастило придбати в свої руки якийсь провінційний російський орган, який вони, прагнули перетворити на український. Так було у 1874 — 75 рр. із «Кіевским Телеграфом», у 1881 — 82 рр. — із київською газетою «Труд», а в 1895 р. одеські українці здобули собі тижневик «По СушЂ і по Морю». Та їхні заміри в цьому напрямку нищила цензура, яка на Україні була значно суворішою, ніж у російських столицях.

Поза названими виданнями поважним періодичним видавництвом українським — але російською мовою — був часопис «Кіевская Старина», заснований у 1882 р. Цей науковий місячник виходив аж до 1907 р., коли був перетворений на чисто український часопис «Україна». До 1906 р. «Кіевская Старина» була єдиним за змістом українським органом на цілій Російській Україні; крім неї, українським справам приділяли ще деяку увагу одеські «Южныя Записки».

Заборона українського друкованого слова в Росії спричинилася до того, що наддніпрянські діячі перенесли видавничу діяльність на Наддністрянщину. Підсилення українського табору в Галичині прийшло саме в той час, коли там відбувалася боротьба між течіями народницькою, рутенською та москвофільською. Молода народницька течія за допомогою Наддніпрянщини перемагає рутенство й розвивається. З Наддніпрянщини вона дістає як матеріальні ресурси, так і допомогу літературно-мистецькою та науковою працею. Почасти наслідком цієї наддніпрянської участі треба пояснювати й зріст наддністрянської преси з п’яти назв у 1862 р. до дев’яти в 1863 й до 15 українських органів у 1876 р. Такому зростові української преси, як і українській культурній праці на Наддністрянщині, дуже сприяли заборони російського уряду в 1863 й 1876 рр.

Розподіл української преси на території Наддністрянської України та її числовий зріст у 1849 — 76 рр. сучасний бібліограф української преси В. Ігнатієнко унагляднює такими даними:

Роки	Львів	Коломия	Чернівці	Ужгород	Відень	Будапешт	Разом	У тому числі
	Число назв							газет	журналів
1849	4	—	—	—	—	—	4	4	—
1850	1	—	1	—	2	1	5	5	—
1851	2	—	1	—	2	1	6	6	—
1852	2	—	1	—	2	1	6	6	—
1853	5	—	1	—	3	1	10	6	4
1854	4	—	—	—	4	1	9	5	4
1855	3	—	—	—	4	1	8	5	3
1856	3	—	—	—	4	1	8	5	3
1857	2	—	—	—	3	1	6	5	1
1858	1	—	—	—	4	2	7	4	3
1859	—	—	—	—	4	1	5	3	2
1860	2	—	—	—	1	—	3	2	1
1861	2	—	—	—	2	—	4	3	1
1862	3	—	—	—	2	—	5	4	1
1863	7	—	—	—	2	—	9	4	5
1864	6	—	—	—	3	—	9	6	3
1865	8	1	—	—	3	—	12	5	7
1866	5	1	—	—	4	—	10	6	4
1867	10	1	—	2	3	—	16	6	10
1868	7	1	—	1	2	1	12	6	6
1869	10	1	—	1	—	1	13	4	9
1870	9	—	1	1	—	1	12	5	7
1871	7	2	—	3	1	1	14	5	9
1872	9	2	—	1	2	1	15	5	10
1873	6	2	—	1	3	1	13	6	7
1874	8	2	—	1	2	—	13	6	7
1875	9	4	—	1	2	—	16	6	10
1876	9	2	1	1	2	—	15	7	8