Література: [14, 15, 16, 17, 18, 19, 21, 26, 32]

Тема 4. Статистичне вивчення зайнятості населення

Мета роботи: засвоєння, поглиблення та систематизація знань щодо класифікації населення за статусом зайнятості в СНР, аналізу зайнятості населення, визначення показників ринку праці.

План вивчення теми

1. Класифікація населення за статусом зайнятості в СНР. Поняття економічної активності населення

2. Показники чисельності і складу економічно активного населення

3. Показники рівня і динаміки зайнятих і безробітних

4. Екстенсивний та інтенсивний аналіз зайнятості населення

5. Показники ринку праці

Методичні рекомендації

Вивчаючи цю тему, необхідно зрозуміти, що невід'ємним елементом ринкової економіки виступає зайнятість населення. Міжнародна класифікація статусу в зайнятості (МКСЗ - 93) (International Classification of Status in Employment) визначає шість категорій зайнятого населення: наймані працівники (employees); роботодавці (employers); особи, що працюють за власний рахунок (own account workers); члени виробничих кооперативів (members of produser’s cooperatives); члени сім’ї, що допомагають (contributing family workers; раніше - „члени сім’ї, що працюють без оплати”; особи, що працюють, але не підлягають класифікації (workers no classified by status ).

Вказана класифікація використовується при введенні в статистичну практику в Україні категорій економічно активного населення за видами зайнятості. Усе населення країни (регіону) у віці 15 - 70 років (за класифікацією МОП) розподіляється на три взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні та економічно неактивні. Необхідно зрозуміти, що економічно активне населення (ЕАН) (labour force) – це зайняті та безробітні, тобто особи обох статей, які пропонують робочу силу для виробництва економічних благ та послуг, як вони визначені в СНР, протягом певного звітного періоду. Знати визначення категорій зайняті та безробітні за класифікацією МОП та за Законом України «Про зайнятість населення»[1]. Слід зрозуміти, чим відрізняєтья від ЕАН категорія економічно неактивне населення (ЕНАН).

За віком населення поділяється на групи: допрацездатного (доробочого) віку (підлітки до 16 років); працездатного (робочого) віку; надпрацездатного віку (післяробочого) (особи пенсійного віку 60 років і старші).

Особи працездатного віку за станом здоров’я поділяються на працездатних та непрацездатних. З урахуванням віку і працездатності вирізняють дві категорії населення, які в сумі утворюють трудові ресурси – працездатне населення у працездатному віці та працююче населення у поза працездатному віці.

Визначається абсолютна чисельність економічно активного населення, зайнятих та безробітних. Такі дані подаються в адміністративно-територіальному розрізі, за місцем проживання ( міська та сільська місцевість), статтю та віком, освітою, соціальним статусом і сферою діяльності.

Для дослідження зайнятості населення застосовуються різні статистичні методі. Основні напрямки дослідження процесу зайнятості: екстенсивний та інтенсивний (дивіться приклад 1 до даної теми), (дивіться [14] формули, наведені у табл. 4.2, 4.3, 4.4 і формули 4.1 – 4.7 ).

Характеристики зайнятості та безробіття свідчать не лише про стан трудових ресурсів та ринку праці. Вони є побічними показниками рівня добробуту, стану системи соціального забезпечення та захисту населення, загального рівня життя.

Рух та відтворення трудових ресурсів оцінюють абсолютними і відносними статистичними величинами. Визначають природне поповнення (вибуття) трудових ресурсів та механічний рух трудових ресурсів. Загальну характеристику руху трудових ресурсів дає коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів.

Прогнозну чисельність трудових ресурсів на період тривалістю n років визначають кількома методами, один із них - при незмінних значеннях К_зп по роках, інший - якщо відомі тенденції в зміні чисельності населення (дивіться [14] формули 4.8 – 4.9 ).

Становлення ринкової економіки України й ринку праці потребує раціонального, ефективного розподілу та використання трудових ресурсів. Це, у свою чергу, передбачає облік чисельності та складу працівників, а також їхній рух на кожному робочому місці.

Робочий час осіб, що працюють за наймом, регулюється трудовим законодавством. Статистика робочого часу безпосередньо пов’язана зі статистикою оплати праці та статистикою соціального страхування, тому має важливе значення в системі показників статистики ринку праці. Інформація про робочий час необхідна для аналізу використання угод між роботодавцем та найманими працівниками.

Одиницями обліку робочого часу служать людино-години, людино-дні, а в деяких випадках людино-місяці, хоча останній вимірник є еквівалентом показникові середньооблікової чисельності працюючих за місяць.

Відпрацьованою людино-годиною є години роботи працівника на своєму робочому місці; відпрацьованим людино-днем рахується явка працівника на роботу і той факт, що він приступив до роботи незалежно від тривалості робочого часу (простій не з вини працівника не впливає на відпрацьований людино-день).

Статистика визначає такі фонди робочого часу: календарний фонд робочого часу (КФРЧ); табельний фонд робочого часу (ТФРЧ); максимально можливий фонд робочого часу (ММФРЧ); фактичний відпрацьований робочий час (ФВРЧ), який включає: а) людино-години, відпрацьовані в межах нормальної тривалості робочого дня; б) людино-години, відпрацьовані понадурочно; в) час, витрачений на підготовку робочого місця, ремонт, догляд за обладнанням, заповнення облікових документів тощо; г) години, проведенні на робочому місці під час простою не з вини працівника; д) час на короткі перерви на робочому місці (перерви на чай), якщо вони передбачені трудовою угодою.

Повну інформацію про фонди робочого часу та їх використання можна отримати з балансу робочого часу. Використання фондів робочого часу характеризується відповідними показниками (дивіться [14] формули 4.10 – 4.16).

Одним з найважливіших аспектів вивчення використання трудових ресурсів є аналіз результативності праці в процесі виробництва товарів і послуг: вимірювання рівня динаміки продуктивності праці, вивчення факторів зростання продуктивності праці.

До головних завдань статистики оплати праці належать:

• обчислення розміру коштів споживання та фонду оплати праці, вивчення їх складу та динаміки;

• вивчення форм і систем заробітної плати, зокрема нових, обумовлених розвитком ринкових відносин;

• аналіз формування і використання коштів на споживання та оплату праці, впливу окремих факторів на їх зміну;

• обчислення показників середнього рівня доходів і заробітної плати та їх динаміки;

• аналіз розподілу чисельності працівників за розміром заробітної плати;

• обчислення й аналіз співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати (доходів).

Більш детально всі питання статистичного вивчення рівня зайнятості населення рохглянуто у Курсі лекцій [14, 15, 18, 32].