§ 5. Відносна самостійність держави.

Розглядаючи тісний взаємозв'язок і взаємозалежність суспільства і держави, громадських об'єднань і держави, комерційних корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має відносну самостійність.

Відомо, що „абсолютної самостійності” ні в природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок процесів і явищ. Не може бути й „абсолютної залежності”. Коли ми говоримо про державу як про „слугу суспільства”, це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною, мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття „відносна самостійність” держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.

Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає.

Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загальносоціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.

Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.

Глава 6. Форма держави.

1. Поняття та елементи форми держави

Державний лад характеризує державу з погляду форм: правління, територіального устрою та політичного режиму. Держаний лад, як правило, закріплюється у конституції держави. Невипадково конституцію іноді називають паспортом держави. Привертає увагу і те, що тема про державний лад у підручниках з теорії держави і права та основ правознавства називається „форма держави”, що із урахуванням позицій деяких винних є не цілком правильним. Адже загально відомо, що форма – це зовнішній прояв об'єкта, при чому один і той же об'єкт не може мати декілька форм одночасно. А з позицій „форм держави” виходить, що може. Крім того, вести мову про форму політичного режиму проблематично взагалі. Адже можна сказати, що політичний режим – це фактично характер держави. А якщо згадати, що характер є у кожного з нас та спробувати визначити його форму, то виникне багато незрозумілих проблем. Не випадково при розгляді цих проблем іноді використовуються і поняття „державний устрій”.

Категорія „форми держави” містить сукупність загальних ознак і взаємозв'язків, які характеризують державу як суспільний феномен. З позиції А.М. Колодія – доктора юридичних наук, професора, який вважає, що ознаки які характеризують порядок організації і взаємодії вищих органів державної вали і управління. Сукупність цих ознак називається формую державного правління.

Цікаво, що дослідники часів царської Росії і перших років післяжовтневого періоду визначали форму держави виключно за ознакою форми правління, на основі чого вони визначають декілька форм держави: деспотія, самодержавство, дуалістична монархія, парламентська республіка, президентська республіка. Ознаки, що характеризують територіальний устрій держави або інакше кажучи співвідношення держави як цілого з її складовими частинами та організацією державних органів. Сукупність цих ознак розкриває форму державного устрою.

Ознаки, що характеризують форми і методи здійснення державної влади, рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. В сукупності вони дають характеристику державно-правового режиму.

Отже, форма держави – поняття складне. Воно характеризує державу з погляду існуючих у ній форм правління, державного устрою та державно – правового режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Усі її елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) мають правову основу – вони фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру наявних відносин.

Таким чином, форма держави – це взяти в єдності способи організації державної влади, її устрою і методів її здійснення. Це вироблена юридичною і політичною науками категорія, що відбиває сукупність і взаємообумовленість трьох найважливіших сторін організації державної влади.