Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
miy3.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1.1 Mб
Скачать

Розділ III. Шляхи підвищення кредитоспроможності підприємства

3.1 Методи покращення кредитоспроможності

Заходи по покращенню кредитоспроможності підприємства пов’язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

Все це в значній мірі пов’язано з реформуванням підприємств, під яким розуміється їх структуризація в процесі переходу на прийнятні в ринковій економіці принципи функціонування при державній підтримці і стимулюванні. Це передбачає покращення управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності праці, покращення фінансово-економічних результатів діяльності. Таким чином, успіх реформування підприємств буде визначатись двома групами факторів:

ефективністю створених державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових явищ в економіці;

ефективністю заходів, що приймаються підприємством по залученню і використанню ринкових механізмів та інструментів.

Вибір стратегії попередження некредитоспроможності підприємства, ефективність її заходів залежить від системи управління фінансами на підприємстві. Основою цієї системи є фінансовий аналіз, за результатами якого підприємство має можливість робити регулярну оцінку фінансового стану. Головні напрямки цього аналізу наступні:

  1. оцінка стану майна підприємства та джерел його формування, а також показників структури капіталу;

  2. оцінка стану оборотних засобів, визначення їх достатності і на цій основі типу фінансового стану;

  3. виявлення тенденцій, пов’язаних з оборотністю засобів підприємства;

  4. визначення ступеня ліквідності і платоспроможності підприємства;

  5. виявлення тенденцій рентабельності на основі системи показників;

У вирішенні проблем ліквідності і платоспроможності приділяється професійному управлінню оборотними засобами. З одного боку, це передбачає оптимізацію джерел оборотних засобів на підставі виробленої стратегії, а з другого – розміщення цих засобів між матеріальними активами, а також у сфері виробництва й обігу. Велику роль у цьому відіграє правильний вибір кредитної політики, пов’язаний з використанням кредиту в якості фінансового важеля. Частиною управління оборотними засобами є управління дебіторською і кредиторською заборгованістю. Важливим механізмом такого управління є активне використання товарних векселів, але не завжди можливо у сучасних умовах.

Однією з цілей фінансової стратегії підприємств є отримання прибутку і забезпечення рентабельності праці. В основі цього лежить аналіз і управління взаємозв’язком «витрати-обсяг-прибуток», що пропонує широке використання на підприємстві управлінського обліку. [1.]

Так, у другому розділі ми визначили, що на підприємстві ВАТ «Сарненський хлібзавод» не можна однозначно сказати про загрозу банкрутству. Але все ж досить важливо сформувати ряд заходів для запобігання неплатоспроможності. Провівши в другому розділі аналіз показників фінансового стану на підприємстві, і розглянувши основні напрямки запобігання банкрутству, ми зробили висновок, що потрібно підвищувати рентабельність, в основному рентабельність продажів, яка у 2011 році дещо зменшилася, і збільшувати прибуток на основі збільшення продажів, зменшення собівартості, незважаючи на те, що прибуток зріс у 2011 році, в порівнянні з 2010 роком. Основними джерелами резервів збільшення суми прибутку є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізації її на більш вигідних ринках збуту і т.д. (Рис.3.1).

Рис.3.1 Резерви збільшення прибутку

Також збільшення прибутку можна досягти наступними методами:

  1. нарощувати обсяги опалювальної техніки, супутньої продукції;

  2. здійснювати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

  3. зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто знижувати її собівартість;

  4. з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є в розпорядженні підприємства, в тому числі і фінансові ресурси;

  5. кваліфіковано, зі знанням справи здійснювати цінову політику, оскільки на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

  6. грамотно будувати договірні відносини з постачальниками, посередниками, покупцями;

  7. вміти найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

При укладанні угод з покупцями дуже важливо домовитись про оптимальні ціни на товари, роботи, послуги, строки їх перегляду у зв’язку з інфляційними процесами, змінами на ринку.

Щоб уникнути впливу інфляції на розрахунок фінансових коефіцієнтів прибутковості підприємства, які є одними з найзначущіщих показників при проведенні фінансового аналізу, і для визначення їх реального значення необхідно виконати:

  • коригування бухгалтерської звітності за поточним рівнем цін;

  • розрахунок реальних фінансових коефіцієнтів на основі скоригованої за рівнем інфляції бухгалтерської звітності;

  • порівняння фінансових коефіцієнтів, розрахованих до і після коригування.

Ці кроки є дуже важливими при визначенні показників рентабельності, адже здійснюючи їх аналіз в період високих темпів інфляції одержують завищені значення цих показників, що не дає змогу об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства. Тому підприємству потрібно проводити коригування бухгалтерської звітності підприємства відповідно до рівня цін за період часу, що досліджуються; використовувати об’єктивні й відповідні щодо коригованої статті індекси цін [10].

Одним з найважливіших шляхів підвищення рентабельності даного підприємства є наступні:

1) підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Це можна досягнути за рахунок зниження собівартості, покращення якості, зовнішнього вигляду продукції;

2) усунення каналів втрати прибутку (виплата різних штрафів, пені, неустойок);

3) чітке і своєчасне виконання угод з поставок сировини з різними підприємствами;

4) підвищення оптових або інших відпускних цін на продукцію, але так, щоб ці ціни відповідали якості продукції.

Так, припустимо, що ми збільшимо об’єм продажі та знизимо собівартість продукції на 10%. Визначаючи рентабельність продажів Рп=24038,1/129365,5=0,14, тобто рентабельність продажів уже становить 14%.

Так, хоча цей показник так і залишився в межах від 1,8 до 2,67, де не можна однозначно визначити рівень банкрутства, але він уже поступово наближається до показника низького рівня банкрутства. І це ми провели розрахунки лише на основі збільшення реалізації продукції та зменшення собівартості продукції, а на рівень банкрутства, як ми зазначали вище впливає ряд показників, кожен з яких необхідно аналізувати і вживати заходи щодо їх покращення.

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін “санація” походить від латинського “sпаre” - оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничотехнічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо.

У цьому контексті розрізняють два види санації:

  • cанація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника;

  • cанація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:

  • відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності;

  • формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

  1. зменшення номінального капіталу підприємства;

  2. конверсія власності в борг;

  3. конверсія боргу у власність;

  4. пролонгація строків сплати заборгованості;

  5. добровільне зменшення заборгованості;

  6. самофінансування.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених

у балансі збитків.

У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та

розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання,

уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

  • реструктуризація активів;

  • зменшення (заморожування) витрат;

  • збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

- через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

- в результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний з реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»);

б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає

продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах,

які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються

у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За

рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

є) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні

форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо).

Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для її погашення.

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють зміни в окремих статтях активу балансу.

Одним з важливих напрямків санації боржника є реструктуризація підприємства. Це здійснення організаційно господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів спрямованих шляхом його поділу, зміни форми власності, управління, організаційно-правового статусу тощо.

Виділяють дві форми реструктуризації:

  • фінансова передбачає заходи щодо зміни суми або терміну сплати боргу, а також реорганізацію інших статей балансу, щоб дати підприємству час відновити платоспроможність;

  • операційна передбачає заходи щодо поліпшення показників підприємства для відновлення його платоспроможності завдяки скороченню витрат, продажу активів, розширення каналів збуту, покращення якостей продукції і тд.

Приватизація є необхідною складовою реструктуризації в країнах з перехідною економікою. Щоб досягти мети реструктуризації – забезпечити фінансове оздоровлення підприємства, збільшити виробництво ним конкурентної продукції – приватизація державних і комунальних підприємств має спрямовуватися насамперед на пошук ефективного власника для них.

Відповіднот до законодавства України реорганізація підприємств може здійснюватися одним із нижчезазначених методів: злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення. Реорганізація може супроводжуватися зміною організаційно-правової форми господарювання. Остання є формою існування господарювання суб’єкта, яка визначає порядок його заснування, функціонування і припинення діяльності, а також права й обов’язки його засновників і учасників.

Оголошення підприємства банкрутом є одним із механізмів його фінансової реструктуризації. Наслідком банкрутства може стати ліквідація підприємства або продовження його існування завдяки санації чи можливості функціонування після задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом. Одним із проявів фінансової реструктуризації є створення дочірніх підприємств.

Сьогодні, в умовах стабілізації економічного стану підприємств, більш ефективного є наступальна тактика, для якої характерне застосування не стільки оперативних, скільки стратегічних зоходів. У цьому випадку поряд з економними, ресурсозберігаючими заходами проводяться активний маркетинг, вивчення і зовоювання нових ринків збуту, політика більш високих цін, збільшення видатків на вдосконалення виробництва за рахунок його модернізації, оновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій.

Відповідно до нової стратегії переглядаються виробничі програми, маркетингова концепція все більшою мірою націлюється на закріплення позицій підприємства на існуючих і завоювання нових сегментів ринку, оновлюється номенклатура продукції. Все це знаходить своє відображення в розроблюваній концепції фінансового, виробничого і кадрового оздоровлення, і відповідно до неї розробляються фінансова, маркетингова, технічна та інвестиційна програми, які дозволять знайти шлях до фінансового благополуччя підприємства.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]