1.2 Основні показники аналізу кредитоспроможності підприємства

Банки розвинених капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована в залежності від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також може засновуватися як на сальдових, так і оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських економістів описує систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на сальдових показниках звітності. Американські банки використовують чотири групи основних показників:

- ліквідності фірми;

- оборотності капіталу;

- залучення засобів;

- показники прибутковості.

До першої групи відносяться коефіцієнт ліквідності (Кл) і покриття (Кпокр).

Коефіцієнт ліквідності Кл - співвідношення найбільше ліквідних коштів і довгострокових боргових зобов'язань. Ліквідні кошти складаються з грошових коштів і дебіторської заборгованості короткострокового характеру. Боргові зобов'язання складаються з заборгованості за позикою короткострокового характеру, по векселях, неоплаченим вимогам і іншим короткостроковим зобов'язанням. Кл прогнозує спроможність позичальника оперативно, в термін сплатити борг банку в найближчій перспективі на основі оцінки структури оборотного капіталу. Чим вище Кл тим вище кредитоспроможність.

Коефіцієнт покриття Кпокр - співвідношення оборотного капіталу і короткострокових боргових зобов'язань. Кпокр - показує межу кредитування, достатність усіх видів коштів клієнта, щоб сплатити борг. Якщо Кпокр менше одиниці, то межі кредитування порушені, позичальнику більше не можна давати кредит: він являється некредитоспроможним. Показники оборотності капіталу, що відносять до другої групи відбивають якість оборотних активів і можуть використовуватися для оцінки росту Кпокр. Наприклад, при збільшенні значення цього коефіцієнта за рахунок росту запасів і одночасного уповільнення їхньої оборотності не можна робити висновок про підвищення кредитоспроможності позичальника.

Коефіцієнти залучення (Кзал) утворюють третю групу оцінних показників. Вони розраховуються як відношення всіх боргових зобов'язань до загальної суми активів або до основного капіталу; показують залежність фірми від позикових коштів. Чим вище коефіцієнт залучення, тим гірше кредитоспроможність позичальника. З третьою групою показників тісно пов'язані показники четвертої групи, що характеризують прибутковість фірми. До них відносять : частку прибутку в доходах, норму прибутку на активи, норму прибутку на акцію. Якщо зростає залежність фірми від позикових коштів, то зниження кредитоспроможності, оцінюваної на основі Кзал, може компенсуватися ростом прибутковості.

Банки повинні одержати відповідь на питання про платоспроможність підприємства, тобто про готовність повертати позикові кошти в термін. За рахунок чого підприємство буде повертати борги, у тому числі кредит, якщо воно одержить цей кредит у банку?

Кошти для погашення боргів - це насамперед гроші на рахунках підприємства. Потенційним способом для погашення боргів являється дебіторська заборгованість, що при нормальному кругообігу коштів повинна перетворитися в готівку.

Способом для погашення боргів можуть служити також наявні в підприємства запаси товарно-матеріальних цінностей. При їхній реалізації підприємство одержить кошти.

Іншими словами, теоретично погашення заборгованості забезпечується всіма оборотними коштами підприємства. Точно також теоретично можна було б припустити, що якщо в підприємства оборотні кошти перевищують суму заборгованості, то воно готове до погашення боргів, тобто платіжоздатне. Проте, якщо підприємство дійсно направить всі оборотні кошти на погашення боргів, то в той же момент припиняється його виробнича діяльність, тому що з засобів виробництва в нього залишаться тільки основні засоби, а грошей на придбання матеріальних оборотних коштів немає - вони цілком пішли на виплату заборгованості.

Тому платоспроможним можна вважати підприємство, у якого сума оборотних коштів значно перевищує розмір заборгованості.

Платоспроможність - це готовність підприємства погасити борги у випадку одночасного пред'явлення вимоги про платежі з боку всіх кредиторів підприємства. Ясно, що мова йде лише про короткострокові позикові кошти - по довгостроковим термін повернення відомий заздалегідь і не відноситься до даного періоду.

Платоспроможність - це наявність у підприємства коштів, достатніх для сплати боргів по всіх короткострокових зобов'язаннях і одночасно безперебійного здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Показник, що характеризує рівень платоспроможності, це відношення ліквідних оборотних коштів до суми короткострокової заборгованості. Ліквідні оборотні кошти включають дані 2 розділу активу балансу підприємства і не включають витрати майбутніх періодів і інших активів, тому що кошти по цих двох статтях не можуть бути перетворені в гроші для погашення боргів.

Вище було відзначено , що чисельник даного показника повинний значно перевищувати знаменник. Відповідно рівень показника платоспроможності повинний бути значно вище одиниці. Ця якісна оцінка рівня показника платоспроможності на кожному підприємстві повинна бути оцінена кількісно.

У фінансовій теорії існують зразкові нормативи для цього показника, що називається загальним коефіцієнтом покриття.

У 1990-91 р. вважалося, що він не повинний бути нижче 2-2,5. В даний час в умовах нестабільності в економіці його мінімальний розмір оцінюється вище - 3-4.

Проте, саме нестабільність унеможливлює якесь нормування цього показника взагалі. Він повинний оцінюватися для кожного конкретного підприємства, по його балансовим даним. Для такої оцінки треба визначити скільки оборотних коштів повинно залишитися в розпорядженні підприємства після погашення поточних боргових зобов'язань на інші потреби - безперебійне ведення виробничого процесу, погашення довгострокових зобов'язань і т.п. Крім того варто врахувати, що при визначенні загального коефіцієнта покриття приймалося в розрахунок джерела погашення короткострокових зобов'язань усю дебіторську заборгованість. Але серед дебіторів є і неплатоспроможні покупці і замовники, що по різних причинах не оплатять продукцію даного підприємства. Всі ці обставини і визначають, наскільки повинний бути вище одиниці показник загального коефіцієнта покриття.

Партнерів по договірних відношеннях, так само, як і банки цікавить платоспроможність підприємства. Але договірні відношення ширше, чим відношення з банками. Партнерам важлива не тільки спроможність підприємства повертати позикові кошти, але і його фінансова сталість, тобто фінансова незалежність підприємства, спроможність маневрувати власними коштами, достатня фінансова забезпеченість безперебійного процесу діяльності.

При виникненні договірних відношень між підприємствами в них з'являється обопільний інтерес до фінансової сталості один одного як критерію надійності партнера.

Показники фінансової сталості та платоспроможності характеризують стан і структуру активів підприємства і забезпеченість їхніми джерелами покриття (пасивними). Їх можна розділити на дві групи:

- показники, що визначають стан оборотних коштів;

- показники, що визначають стан основних коштів.

Стан оборотних коштів відбивається в таких показниках:

- забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами;

- коефіцієнт маневреності власних коштів.

Стан основних коштів вимірюється:

- індексом постійного активу;

- коефіцієнтом довгострокового залучення позикових коштів;

- коефіцієнтом накопичення зносу;

- коефіцієнтом реальної вартості майна.

Крім того ще один показник відбиває ступінь фінансової незалежності підприємства в цілому:

- коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.

Незважаючи на велику кількість вимірювачів усі вони можуть бути систематизовані.

Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами - це частка від ділення власних оборотних коштів на розмір матеріальних запасів, тобто показник того, якою мірою матеріальні запаси покриті власними оборотними коштами. Рівень показника оцінюється насамперед у залежності від стану матеріальних запасів. Якщо їхній розмір значно вище обґрунтованої потреби, то власні оборотні кошти можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності в підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення виробничої діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою гарного фінансового стана підприємства.

Коефіцієнт маневреності власних коштів показує, наскільки мобільні власні джерела коштів підприємства і розраховується діленням власних оборотних коштів на всі джерела власних коштів підприємства. Залежить від характеру діяльності підприємства: у фондоємких виробництвах його нормальний рівень повинний бути нижче, ніж у матеріалоємких.

Значення цього показника висвітлює, наскільки власні обігові кошти підприємства забезпечені власними джерелами покриття. Але при значенні цього коефіціенту набагато більше за одиницю, можна зробити висновок, що розмір власних джерел коштів підприємства недостатньо для покриття всіх обігових коштів

У чисельнику обох показників - власні оборотні кошти, тому в цілому поліпшення стана оборотних коштів залежить від росту суми, що випереджає, власних оборотних коштів у порівнянні з ростом матеріальних запасів і власних джерел коштів.

Оцінка фінансової сталості підприємства була б односторонньою, якби її єдиним критерієм була мобільність власних коштів. Не менше значення має фінансова оцінка виробничого потенціалу підприємства, тобто стану його основних коштів.

Індекс постійного активу - коефіцієнт відношення основних коштів і необоротних активів до власних коштів, або частка основних коштів і необоротних активів у джерелах власних коштів. Якщо підприємство не користується довгостроковими кредитами і позиками, то додавання коефіцієнта маневреності власних коштів і індексу постійного активу завжди дасть одиницю.

Власними джерелами покриваються або основні, або оборотні кошти підприємства, тому сума основних коштів і необоротних активів і власних оборотних коштів при відсутності в складі джерела довгострокових позикових коштів дорівнює розміру власних коштів. У цих умовах збільшення коефіцієнта маневреності можливо лише за рахунок зниження індексу постійного активу і навпаки.

Така ситуація існує практично завжди, якщо підприємство не користується довгостроковими кредитами і позиками на капітальні вкладення. Як тільки в складі джерела коштів з'являються довгострокові позикові кошти, ситуація змінюється: можна досягати збільшення обох коефіцієнтів.

Співвідношення у межах якого зростає коефіцієнт маневреності без зниження індексу постійного активу - це теж вимірювач фінансової сталості в частині оцінки основних коштів. Він називається коефіцієнтом довгострокового залучення позикових коштів. Але для розглядаємого підприємства розмір довогострокових кредитів ще не визначений, тому що основною задачею даної роботи і є визначення, чи спроможне підприємство погасити кредит.

Його значення складається не тільки в тому, що він збільшує коефіцієнт маневреності власних коштів. Крім того, він оцінює, наскільки інтенсивно підприємство використовує позикові кошти для відновлення і розширення виробництва.

Інтенсивність формування іншого джерела коштів на капітальні вкладення визначається ще одним показником фінансової сталості - коефіцієнтом накопичення зносу .

Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення нарахованої суми зносу до початкової балансової вартості основних фондів. Він вимірює, у якому ступені профінансовані за рахунок зносу заміна і відновлення основних коштів.

Дуже важливим показником фінансової сталості являється коефіцієнт реальної вартості майна. Він визначає, яку частку у вартості майна складають засоби виробництва. Найбільше цікавий цей коефіцієнт для підприємств, що виробляють продукцію. Коефіцієнт розраховується діленням сумарного розміру основних коштів, виробничих запасів, незавершеного виробництва і малоцінних і предметів, що швидко зношуються, на вартість активів підприємства. По суті, цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, як випливає з назви - результат ділення розміру позикових коштів на розмір власних. Коефіцієнт відбиває ступінь залежності підприємства від позикових коштів. Він показує, яких коштів у підприємства більше - позикових або власних. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю, тим більше залежність підприємства від позикових коштів. Припустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного підприємства і, у першу чергу, швидкістю обороту оборотних коштів. Розрахунок його на якусь дату недостатній для оцінки фінансового стана підприємства. Треба додатково до розрахунку коефіцієнта визначити швидкість обороту матеріальних оборотних коштів і дебіторської заборгованості за аналізований період. Якщо дебіторська заборгованість обертається швидше матеріальних оборотних коштів, це означає досить високу інтенсивність надходження коштів на рахунки підприємства, тобто в результаті - збільшення власних коштів підприємства. Тому при високій швидкості оборотності матеріальних оборотних коштів і ще більш високої швидкості оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів може значно перевищувати одиницю.

Крім того, при оцінці нормального для підприємства рівня цього коефіцієнта треба зіставити його з розглянутим вище коефіцієнтом забезпеченості запасів власними оборотними коштами. Якщо останній високий, тобто матеріальні запаси покриті в основному власними джерелами, то позикові кошти покривають головним способом дебіторську заборгованість. Умовою зменшення позикових коштів у цьому випадку являється повернення підприємству дебіторської заборгованості.