
- •Список скорочень
- •Розділ 1. Загальні основи безпеки життєдіяльності
- •1.1. Термінологічно-понятійний апарат безпеки життєдіяльності
- •1.1.1. Людина і її походження
- •1.1.2. Діяльність
- •1.1.3. Сутність понять «життя» і «життєдіяльність»
- •1.2. «Безпека» і «небезпека» як ключові категорії в безпеці життєдіяльності
- •1.3. Системний аналіз — методологічна основа бжд
- •1.4. Ризик у безпеці життєдіяльності
- •1.4.1. Визначення та характеристика ризику
- •1.4.2. Оцінка ризику
- •1.4.3. Управління ризиком
- •2.1. Загальне поняття про фізіологічні системи та психіку людини
- •2.2. Фізіологічні особливості організму людини
- •2.2.1. Структура і властивості сенсорної системи людини
- •2.2.2. Характеристика основних аналізаторів, що забезпечують безпеку життєдіяльності
- •2.2.3. Значення нервової системи в життєдіяльності людини
- •2.2.4. Загальне уявлення про обмін речовин та енергії
- •2.2.5. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини
- •2.3. Психологічні особливості людини
- •2.3.1. Психіка людини і безпека життєдіяльності
- •2.3.2. Психічні процеси
- •2.3.3. Психічні стани
- •2.3.4. Психічні властивості
- •2.4. Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров'я
- •2.4.1. Основні визначення здоров'я
- •2.4.2. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
- •2.4.3. Вплив негативних чинників на здоров'я людини
- •3.1. Природне середовище
- •3.1.1. Значення природного середовища в життєдіяльності людини
- •3.1.2. Рівновага в природному середовищі
- •3.1.3. Поняття «сталого розвитку» і проблеми його реалізації в Україні
- •3.2. Техногенне середовище
- •3.2.1. Виробниче та побутове середовище
- •3.2.2. Значення людського чинника в безпеці життєдіяльності людини
- •3.2.3. Сучасне урбанізоване середовище
- •3.3. Соціально-політичне середовище
- •4.1. Фізичні чинники небезпек
- •4.1.1. Віброакустичні шкідливі чинники
- •4.1.2. Іонізуючі випромінювання, радіаційна безпека
- •4.1.2.1. Основні характеристики іонізуючих випромінювань
- •4.1.2.2. Джерела іонізуючих випромінювань
- •4.1.2.3. Одиниці виміру радіоактивних випромінювань
- •4.1.2.4. Біологічна дія іонізуючих випромінювань
- •4.1.2.5. Радіаційна безпека
- •4.1.3. Електромагнітні поля і випромінювання
- •4.1.3.1. Загальна характеристика електромагнітних полів
- •4.1.3.2. Вплив емп на організм людини
- •4.1.4. Дія електричного струму на організм людини
- •4.1.4.1. Загальна характеристика електричної енергії
- •4.1.4.2. Дія електричного струму на організм людини
- •4.2. Хімічні та біологічні чинники небезпек
- •4.2.1. Хімічні чинники небезпеки
- •4.2.1.1. Загальна характеристика хімічних речовин
- •4.2.1.2. Характеристика отруйних речовин
- •4.2.2. Біологічні фактори небезпеки
- •4.2.2.1. Загальна характеристика біологічних об'єктів
- •4.2.2.2. Отруйні рослини
- •4.2.2.3. Отруйні тварини
- •4.2.2.4. Патогенні організми
- •4.3. Психофізіологічні чинники небезпек
- •4.3.1. Загальне уявлення про психофізіологічні чинники небезпек
- •4.3.2. Фізична діяльність людини
- •4.3.3. Розумова діяльність людини
- •4.3.4. Чинники, що впливають на продуктивність праці
- •4.3.5. Втома
- •4.3.6. Енергетичні витрати людини в процесі життєдіяльності
- •4.3.7. Основні положення ергономіки
- •Розділ 5. Небезпеки глобального характеру та надзвичайні ситуації
- •5.1. Природні небезпеки
- •5.1.1. Тектонічні стихійні лиха
- •5.1.2. Топологічні стихійні лиха
- •5.1.3. Метеорологічні стихійні лиха
- •5.2. Техногенні небезпеки
- •5.2.1. Антропогенний вплив на навколишнє середовище
- •5.2.2. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин
- •5.2.3. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище
- •5.2.4. Аварії на транспорті
- •5.2.5. Пожежі та вибухи
- •5.3. Соціально-політичні небезпеки
- •5.3.2. Тероризм
- •5.3.3. Екстремальні ситуації криміногенного характеру
- •5.3.4. Безпека життєдіяльності людини в умовах натовпу
- •5.3.5. Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнопаління
- •5.4. Комбіновані небезпеки
- •5.4.1. Природно-техногенні небезпеки
- •5.4.2. Природно-соціальні небезпеки
- •5.5. Надзвичайні ситуації
- •5.5.1. Класифікація надзвичайних ситуацій
- •5.5.2. Визначення рівня надзвичайних ситуацій, регламент подання інформації про їх загрозу або виникнення
- •5.5.3. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій
- •1) У режимі повсякденної діяльності:
- •2) У режимі підвищеної готовності:
- •3) У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:
- •4) У режимі діяльності у надзвичайному стані здійснюються заходи відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан».
- •5.5.4. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях
- •6.1. Загальні принципи управління безпекою життєдіяльності
- •6.2. Управління бжд на глобальному рівні
- •6.2.1. Програма дій «Порядок денний на XXI століття»
- •6.2.2. Декларація тисячоліття Організації Об'єднаних Націй
- •6.2.3. Кіотський протокол
- •6.З. Управління бжд в Україні
- •6.3.1. Основні засади державного управління бжд
- •6.3.2. Управління системою цивільного захисту
- •6.3.3. Управління цивільною обороною
- •6.3.4. Управління охороною здоров'я та санітарно-епідемічним станом
- •6.3.5. Управління охороною навколишнього природного середовища
- •6.3.6. Управління охороною праці
- •6.3.7. Україна як суб'єкт міжнародних правовідносин у сфері бжд
6.2. Управління бжд на глобальному рівні
Управління БЖД на глобальному рівні ставить за мету збереження миру на Землі, захист планетарних екологічних систем від негативного впливу на них різних форм людської діяльності, розвиток людського потенціалу, зменшення рівня захворюваності, особливо ступеня розповсюдження інфекційних хворіб, зменшення нерівноправності та кількості людей, які проживають за межею бідності, насамперед у країнах, які зараз не мають можливості самостійно це зробити, оскільки соціальне розшарування веде до напруженості у суспільстві, що загрожує появою нових конфліктів.
Органами, які здійснюють управління на глобальному рівні, тобто суб'єктами СУБЖД, є ООН та її спеціальні організації, міждержавні об'єднання, міждержавні договори, угоди.
6.2.1. Програма дій «Порядок денний на XXI століття»
У червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку, відома як самміт «Планета Земля», оскільки в ній брали участь керівники 178 країн світу. Конференція ухвалила Програму дій «Порядок денний на XXI століття», якою засвідчила встановлення глобального партнерства країн світу задля досягнення сталого розвитку суспільства.
«Порядок денний на XXI століття» складається з чотирьох розділів, які містять 40 глав. Перший розділ (7 глав) присвячено економічним та соціальним проблемам людства. Другий розділ (14 глав) відображає глобальні екологічні проблеми планети: знищення лісів, виснаження ґрунтів, розширення площі пустель. У третьому розділі (10 глав) наведено роль і значення великих груп населення (жінки, молодь, діти, корінне населення та ін.), науковців, органів місцевої влади і недержавних організацій у досягненні цілей сталого розвитку суспільства. Четвертий розділ (8 глав) присвячено висвітленню методів реалізації Концепції сталого розвитку. Тут обговорюються фінансові ресурси і механізми, надається інформація про механізми прийняття рішень та засоби поширення екологічно обґрунтованих технологій, розглядаються проблеми міжнародної співпраці, міжнародні угоди і правові механізми.
«Сталий розвиток суспільства — це такий розвиток, який забезпечує потреби нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління забезпечити свої власні потреби» (Комісія ООН з розвитку навколишнього середовища). Головне завдання сталого розвитку — викорінення й ліквідація бідності та злиднів, зменшення розриву у рівнях життя між найбіднішими країнами та розвиненими країнами, зменшення розриву у прибутках найбагатших та найбідніших верств населення.
Щодо розвитку суспільства та забезпечення безпеки життєдіяльності сталий розвиток означає поліпшення якості життя людей з таких головних напрямів:
— соціальне та економічне забезпечення;
— екологічно сприятливе середовище для життя;
— підвищення безпеки життя;
— поліпшення стану здоров'я.
У цілях і завданнях сталого розвитку різних країн є суттєва різниця, яка передусім визначається станом економіки кожної конкретної країни.
У розвинутих країнах нераціональні структури споживання є основною причиною погіршення стану довкілля. Тому цілі і завдання сталого розвитку в цих країнах спрямовані на свідоме обмеження споживання природних багатств для того, щоб наступні покоління також мали можливість скористатися цими багатствами.
Цілі і завдання сталого розвитку суспільства в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою мають бути спрямовані передусім на перебудову нераціональної структури виробництва, на подолання бідності та підвищення рівня життя людей, задоволення потреб населення в продовольстві, охороні здоров'я, безпеці життя, доступі до освіти. Поліпшення якості життя людей надалі сприятиме ефективному та бережливому використанню природних ресурсів, впровадженню екологічно безпечних сучасних технологій.
Основні міжнародні організації та інституції, які опікуються питаннями сталого розвитку:
1. Комісія сталого розвитку ООН. Створена в 1992 р., штаб-квартира розташована в м. Нью-Йорк (США).
2. Міжвідомчий комітет з питань сталого розвитку ООН. Створений у 1992 р., штаб-квартира розташована в м. Нью-Йорк (США).
3. Програма ООН з питань захисту довкілля (ЮНЕП). Заснована у 1972 р., секретаріат знаходиться в м. Найробі (Кенія).
4. Програма розвитку ООН (ПРООН). Започаткована у 1965 р., секретаріат знаходиться в м. Нью-Йорк (США).
На саміті 1992 р. було прийнято також Декларацію Ріо «Про навколишнє середовище та економічний розвиток», в якій визначено права й обов'язки держав світу у рамках Концепції сталого розвитку.
Основні принципи сталого розвитку населених пунктів проголошено у заключних документах конференції ООН з населених пунктів (ХАБІТАТ—II), яка відбулася 1996 р. у м. Стамбул.
У червні 1997 р. на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН було розглянуто досягнення країн та їхніх урядів, міжнародних організацій, громадськості та неурядових організацій з виконання «Порядку денного на XXI століття» за 5 років, узагальнено набутий досвід і поставлено нові завдання. На цій сесії була ухвалена Програма «Ріо+5» — програма дій з подальшого впровадження «Порядку денного на XXI століття».
У 2002 р. в м. Йоганнесбург відбулася зустріч керівників країн та урядів світу на найвищому рівні — «Ріо+10». На зустрічі було розглянуто результати, досягнуті країнами з виконання зобов'язань, узятих у 1992 та 1997 рр., та оцінено успіхи на шляху просування до сталого розвитку.