5.3.3. Екстремальні ситуації криміногенного характеру

Гострою соціальною проблемою сучасності є злочинність. Кількість зареєстрованих у світі злочинів зростає в середньому на 5% щороку. Особливо швидко зростає частка тих злочинів, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства, ґвалтування тощо). В умовах економічної кризи, що спостерігалася в нашій країні останнім часом, нерівномірності суспільного розвитку, різкого падіння рівня життя, значних прогалин у законодавстві та Інших негативних чинників збільшується кількість людей, які схильні до скоєння кримінальних злочинів.

Останнім часом особливо швидко зростають такі злочини:

— організована злочинність (у країнах СНД, італійська, російська мафія);

— бандитизм з метою пограбування;

— насильство та пограбування;

— захоплення заручників з метою викупу або шантажу; / — зґвалтування;

Засоби захисту від злочинних елементів:

— самозахист (бойові борцівські прийоми, аерозольні балончики, газова чи пневматична зброя, різні види сигналізації)

— державні охоронні служби (МВС, СБУ, позавідомча охорона, приватні охоронні фірми та ін.)

Під насильством, як правило, розуміють фізичну дію, але не треба забувати, що людина — це не лише тілесна істота, а ще й духовна, і тому психологічними засобами людину можна змучити не менше, ніж прямим фізичним насильством. Тому в широкому розумінні цього слова насильство — це будь-який зовнішній вплив на людину чи групу людей з метою підкорити їх волі того (чи тих), хто здійснює цей вплив.

За формою свого прояву насильство може бути фізичним (силовим, сексуальним), психологічним, моральним, економічним,

інформаційним.

Місце прояву насильства — сім'я, трудовий, навчальний чи інший колектив, соціальні, релігійні, етнічні групи, народи. у/ Різноманітними є джерела та причини, що ведуть до насильства, — це побутові конфлікти, злочинність, тероризм, війни. ООН прийняла низку декларацій, конвенцій та інших документів, які в разі прийняття їх окремими державами вимагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так, наприклад, у Декларації ООН «Про викорінення насильства щодо жінок», до якої приєдналася й Україна, вказується, що до насильства можна віднести таке:

— фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім'ї, включаючи побиття, сексуальне примушування щодо дівчат у сім'ї, насильство, що пов'язане з посагом, зґвалтування, позашлюбне насильство та насильство, пов'язане з експлуатацією;

— фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;

— фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.

Домашнє насильство — чи насильство в сім'ї, як його називають у Законі України «Про попередження насильства в сім'ї» — це такі дії одного члена сім'ї стосовно іншого, які порушують громадянські права та свободи людини або призводять до фізичного, психічного чи морального страждання. Суб'єктами та жертвами насильства в сім'ї стають:

— дружина чи чоловік;

— неповнолітні діти;

— престарілі батьки чи родичі;

— немічні родичі чи інваліди;

— усиновителі.

Насильство в сім'ї може мати форми фізичного, сексуального, психологічного, економічного впливу та примусу. Зараз виділяють насильство в сім'ї на тендерній основі. Це насильство однієї людини стосовно іншої на підставі її статевої ознаки.

Домашнє насильство має місце незалежно від соціального статусу, релігійних переконань, сексуальної орієнтації чи етнічного походження. Жертвами насильства у сім'ї можуть бути як жінки так і чоловіки, та порівняно з чоловіками жінки протягом свого життя частіше стають об'єктами віктімізації, що повторюється (поступово опановують психологію жертви, яка, крім образ і нападів, нічого не чекає).

У 75% відсотків випадків домашнього насильства страждають діти. Жорстоке поводження з дітьми, примушування їх до жебрацтва — це особливий вид насильства в сім'ї, який, на превеликий жаль, стає все більш поширеним у світі і, зокрема, в Україні.

Насильство має місце також в інших колективах — серед груп підлітків, що збираються разом для проведення дозвілля, в навчальних групах, на роботі, у військових підрозділах. Мобінг — таку назву отримало психологічне насильство групи людей, яке прямо спрямоване і систематично повторюється стосовно головним чином однієї особи, на якій таке переслідування негативно відбивається; Пікшії терміна походить від англійського mob — натовп, банда, «своя компанія», нападати групою. Жертвою мобінгу може стати і молодий спеціаліст, і професіонал зі стажем, і жінка передпенсійного віку, і новий керівник колективу, у якого вже склалися певні традиції. У людини або групи людей, на яких спрямовано мобінг, зароджується відчуття незахищеності і немічності, що при подальшому тиску переростає у відчуття глибокої депресії. Подібний пресинг часто повторюється і продовжується досить тривалий час, тобто мобінг — це не тимчасовий конфлікт. Найчастіше початком мобінгу є якась конкретна психосоціальна ситуація, яка закінчується психіатрічним або психосоматичним патологічним станом. Інакше кажучи, різниця між «конфліктом» і «мобінгом» полягає не стільки у відповіді на питання «що і як зроблено?», скільки у частоті та тривалості дії.

Причини мобінгу також можуть бути найрізноманітнішими, наприклад, новачок на робочому місці показав себе занадто грамотним, на думку колег, фахівцем; хтось намагається вирішити якісь свої меркантильні завдання за рахунок колеги по роботі; сексуальні домагання; заздрощі; будь-який конфлікт.

Встановлено, що в деяких європейських країнах, де рівень безробіття сягає критичної позначки, від мобінгу на робочому місці страждає до 17% співробітників окремих фірм. Найбільш поширений мобінг у середовищі «білих комірців», тобто служ-боїщів. Чим престижніше місце, яке займає співробітник, тим більша ймовірність того, що проти нього буде застосовано психотерор.

Мобінг шкодить не лише співробітнику-жертві, страждає і фірма, бо гальмується робочий процес. За оцінками німецьких фахівців, фінансова шкода від психотерору в середній західноєвропейській фірмі становить 25—75 тис. євро на рік.