4.3.6. Енергетичні витрати людини в процесі життєдіяльності

Відомо, що життєдіяльність людини постійно супроводжується витратами енергетичних запасів, які й визначають важкість праці. Енергетичні втрати поновлюються харчуванням. Це необхідно для забезпечення постійного обміну енергії, що є умовою функціонування організму. Навіть коли людина знаходиться у стані спокою, енерговитрати теж є — на роботу серця, інших органів та систем. Ці енерговитрати називають енергією основного обміну. Витрати енергії на основний обмін залежать від статі, віку, стану центральної нервової системи, інтенсивності функцій ендокринної та ферментної систем і багатьох інших чинників.

Фізичні зусилля, що витрачає людина в трудовій діяльності, оцінюють у формі енергетичних витрат (вимірюють у кДж/хв., кДж/год або кКал/хв. чи кКал/год). їхня величина залежить від інтенсивності навантаження. Так, наприклад, при фізичній роботі добові енерговитрати перевищують 115 кКал/год. Витрата енергії в багатьох випадках залежить від рівня механізації виробництва. Якщо воно повністю автоматизоване, то енергетичні витрати робітників наближаються до енергозатрат осіб, що займаються розумовою працею.

Розглянемо таблицю енерговитрат людини на різних етапах діяльності (з розрахунку на масу тіла в 70 кг).

Отже, величина добових енерговитрат залежить від характеру роботи та фізичного навантаження:

— при розумовому виді діяльності — не більше 2,5 тис. кКал на добу;

— при середній фізичній праці — 3200 кКал на добу;

— при тяжкій фізичній праці та активному способі життя вони досягають 4 тис. кКал на добу та більше.

Добові енерговитрати залежать також і від віку людини. Так, наприклад, у похилому віці (коли людина на пенсії і веде малорухливий спосіб життя) добові витрати енергії можуть досягати 2300 кКал на добу; для людей молодих та середнього віку добові енергозатрати досягають 6 тис. кКал на добу.

У наш час дуже велика кількість людей займається розумовим видом діяльності та веде малорухливий спосіб життя. Розглянемо приблизний хронометраж енерговитрат цих людей.

Залежно від виду праці необхідно враховувати і харчовий раціон. Як правило, він не повинен перевищувати 2212 кКал (харчовий раціон не повинен перевищувати більше, ніж на 5% добових енерговитрат).

4.3.7. Основні положення ергономіки

Ергономіка (від грец. ergon — робота і nomos — закон) — наукова дисципліна, що вивчає трудову діяльність людини в системі «людина—машина—середовище» з метою підвищення її ефективності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, істотними змінами характеру трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при керуванні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації наявної техніки вкрай важливо враховувати можливості й особливості фізіології і психології людей, що будуть її використовувати. При вирішенні такого типу завдань необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та об'єднати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини. Термін «ергономіка» запропонував у 1857 році польський природодослідник В. Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалася після 1949 року.

Ергономіка займається вивченням:

— характеристик людини, машини, виробничого середовища і їхніх взаємозв'язків;

— методів врахування цих чинників при модернізації діючої і створенні нової техніки і технології;

— проблем доцільного розподілу функцій між людиною та машиною;

— критеріїв оптимізації системи «людина—машина—середовище» (СЛМС) з урахуванням можливостей і особливостей людини, які працює, специфіки експлуатації технічних систем і чинників навколишнього середовища.

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дає змогу здобути всебічне і ґрунтовне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних чинників і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина— машина».

Людину, яка працює за допомогою машини, називають оператором. Характерною особливістю оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об'єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього каналами зв'язку. Таку діяльність називають діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Найбільш суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність взаємозв'язку даних, отриманих за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними керованими об'єктами. ^Основні етапи діяльності оператора:

— перший етап — сприйняття інформації;

— другий етап — оцінка, аналіз та узагальнення інформації. Проблемами взаємодії людини та машини займається також

інженерна психологія, яка з'явилась як розділ у психології й ергономіці.

її завдання такі:

— вивчення впливу психологічних чинників на ефективність системи ЛМС;

— аналіз функцій людини у системі ЛМС, вивчення структури та класифікації діяльності оператора;

— вивчення процесів сприйняття, переробки інформації оператором;

— розробка принципів і методів професійного добору і підготовки операторів у системі