4.3.4. Чинники, що впливають на продуктивність праці

На продуктивність праці впливає багато чинників:

1) стать і вік;

2) стан здоров'я;

3) емоційно-психологічний стан;

4) кваліфікація і професіоналізм;

5) організація трудового процесу;

6) мотивація (психологи розрізняють за силою впливу на ефективність роботи такі мотиви: вигода, здоров'я (його збереження), зручності, задоволення, нівелювання в колективі).

7) мікроклімат у колективі;

8) параметри виробничого середовища.

Для пояснення динаміки ефективності праці варто розглянути криву продуктивності праці (рис. 4.1.)

Період втягування в роботу, який може тривати до однієї години й більше, виражається у поступовому підвищенні працездатності з певними коливаннями продуктивності праці.

Цей період нерідко характеризується функціональними змінами, що полягають у підвищенні частоти пульсу, артеріального тиску, дихання тощо. Подібні зміни спостерігаються при виконанні робіт зі значним нервово-емоційним компонентом. З огляду на це необхідно скорочувати тривалість періоду втягування в роботу і якомога швидше перевести організм у стан оптимальної працездатності. За періодом втягування в роботу настає період стійкої працездатності. У цей час усі зміни в організмі людини адекватні робочому навантаженню і перебувають у межах фізіологічних норм. Після 4-годинної роботи працездатність знижується. Спочатку — не завжди помітно, тому що може компенсуватися вольовими зусиллями. Тривалість цього періоду найбільша порівняно з іншими періодами і визначається гігієнічними умовами праці, інтенсивністю, нервово-психічними напруженнями, індивідуальними особливостями працівника, тренованістю, фізичним станом, віком. Початкове зниження працездатності і розвиток втоми характеризується нестійкою компенсацією функцій організму. З'являються відчуття втоми й різні зміни показників фізіологічних систем. Більш швидкі зміни настають у тих органах і системах, які забезпечують виконання конкретної роботи. Якщо в цей період не перервати роботу, то працездатність швидко знижуватиметься, втома стане більш відчутною, фізіологічні зміни — неадекватними виконуваній роботі.

4.3.5. Втома

Будь-яка діяльність людини викликає втому. Втома — це захисна реакція організму, що спрямована на попередження небезпеку. Втома — це сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психологічному стані людини, що розвиваються в результаті напруженої і тривалої діяльності і ведуть до погіршення кількісних і якісних показників роботи. Втома призводить до зниження продуктивності праці внаслідок витрат енергетичних ресурсів організму людини.

Втома буває загальна, локальна, розумова, м'язова, зорова тощо. Якщо розглядати людину в системі «організм і психіка», то втому можна розрізняти як фізіологічну і психологічну.

Будь-який вид трудової діяльності відбивається на характері втоми, тому що функціональні зміни переважно локалізуються в ланках, що несуть найбільше навантаження в забезпеченні діяльності людини. Наприклад, різниця між розумовою і фізичною втомою визначається співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах ЦНС й ін. Оскільки втома в різних видах діяльності має багато загального, то терміном «загальна втома» позначають функціональні зміни, що характеризуються зниженням працездатності при різних видах робіт. Вони проявляються у зміні самопочуття, фізіологічних і психологічних показниках і їх взаємозв'язку.

Суть м'язової втоми. М'язи не можуть працювати безперервно. Тривала фізична робота призводить до зниження працездатності, що виявляється у м'язовому стомленні. Процес втоми насамперед пов'язаний з порушенням передачі нервових імпульсів, що йдуть від головного мозку. При швидких скороченнях у м'язах накопичуються продукти розкладу, що перешкоджають переходу нервового збудження з нервового волокна на м'яз, ускладнюючи його роботу.

М'язова втома — нормальний фізіологічний процес: із закінченням напруження працездатність м'язів відновлюється. Перевтома м'язів є наслідком глибокого порушення функцій організму, викликаного хронічною втомою. Цей стан залежить від фізичного розвитку, стану здоров'я, віку, вольових якостей, ставлення й інтересу людини до роботи, навичок фізичного і розумового напруження. Якщо ці навички не відпрацьовані, то втома може виникнути до початку фізичної роботи. Втома після важкої, але потрібної людям роботи пов'язана з емоційним станом. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності відновлюють сили, створюють можливість продовження діяльності. Об’єктивними показником втоми є уповільнення темпу роботи, а також зниження їг якості.

Монотонна, нецікава робота призводить до того, що втома настає раніше, ніж у тих випадках, коли робота зацікавлює людину.

При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а період нестійкої компенсації збільшується. Уповільнюються обмінні процеси в організмі. Ознаки втоми не зникають до початку роботи наступного дня. Посилюється дратівливість, реакції стають неадекватними. При наявності хронічної перевтоми часто зменшуються маса тіла, зростає пітливість і погіршується лабільність показників серцево-судинної системи, знижується опір організму до інфекції, погіршується продуктивність праці, збільшується кількість помилок і браку в роботі.

У людей в стані перевтоми спостерігається порушення сну, відсутність повного відновлення працездатності до наступного робочого дня, зниження опору до дії несприятливих чинників навколишнього середовища, підвищення нервово-емоційного збудження. Такий стан може призвести до загострення багатьох захворювань — серцево-судинних, ендокринних, бронхо-легеневих тощо. Розробляючи критерії професіографічної оцінки (опис характеристик праці), ступеня нервового напруження у процесі роботи, користуються характеристиками, що відображають напруження сенсорного апарату, нервових центрів ЦНС, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. На сьогодні складено спеціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційних напружень на основі таких показників:

— інтелектуальне та емоційне навантаження;

— тривалість зосередженого спостереження;

— кількість об'єктів одночасного спостереження, що є виробу ничо-важливими; — число сигналів на годину;

— темп;

— час активних дій; і

— необхідність самостійного пошуку пошкоджень;

— монотонність праці;

— напруження зору; —точність виконання роботи;

— мінливість;

— режим роботи та відпочинку. Втома і працездатність тісно пов'язані.

Відомо, що на працездатність, продуктивність праці, на життєдіяльність у цілому впливає відпочинок. Відпочинок може бути двох типів — активний і пасивний. Активний відпочинок — це, наприклад, заняття спортом, туристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні тощо. Саме активний відпочинок сприяє підвищенню працездатності, поліпшенню психічного стану особистості, настрою.

Пасивний відпочинок — відпочинок сидячи, лежачи, читання книг тощо. Особливим, але обов'язковим видом такого відпочинку є сон. Відомо, що неспокійні ночі, неприємні сновидіння з переживанням жахів, небезпек, страху, коли життя ніби висить на волосині, а сил немає, щоб дати відсіч — усе це негативно позначається на стані людини, а відповідно й на активності її життєдіяльності.

На працездатність людини впливають і пори року. Наприклад, зниження працездатності відчувається навесні, особливо у працівників з нервово-емоційним перенапруженням.

На будь-яку діяльність людини значно впливають успіх чи невдача. В одних випадках успіх, піднімаючи людину у власних очах, мобілізує сили на досягнення нових цілей у роботі, а в інших — може викликати самозаспокоєння. Невдача ж у справі, до якої людина ставиться позитивно, викликає пригнічений стан. Залежно від якостей особистості неприємні почуття можуть викликати відмову від подальшої діяльності у визначеній галузі, або навпаки, послідовний аналіз причин і нові зусилля для виконання тієї чи іншої справи.

Успіх у роботі залежить від багатьох обставин. Однією виступає творчість. Пошук нового в роботі характерний лише для творчої особистості. Творчість піднімає діяльність на вищий ступінь, є рушійною силою виробництва й науки. У творчості відбувається злиття фізичних і розумових сил, що цілком розкриває особистість.

Отже, психофізіологічні чинники небезпек безпосередньо впливають на фізичні і фізіологічні процеси, працездатність, настрій, продуктивність праці і на життєдіяльність людини загалом.