1.1.3. Сутність понять «життя» і «життєдіяльність»

Як загальне поняття життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою, ніж фізична і хімічна форми. Ф. Енгельс визначив поняття «життя» як спосіб існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін із зовнішнім середовищем, що їх оточує.

Життя (за Н.Ф. Реймерсом) — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, само відновленням, системним керуванням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їхніх суспільних конгломератів.

З цього досить складного визначення потрібно виділити головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Звідси можна зробити головні висновки: 1. Оскільки життя — це упорядкований процес, то воно має свій початок і кінець; 2. Життя — це процес, тобто рух, спокій означає кінець життя.

Активність є невід'ємною властивістю живого. «Усі живі істоти повинні діяти або ж загинути. Миша повинна перебувати у стані руху, птах літати, риба плавати, і навіть рослина повинна рости» (Селье Г. От мечты к открытию. — М., 1987. — С. 32).

Людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає поставленої мети, що виникла у неї внаслідок прояву певної потреби.

Як елемент природи і .ланка в глобальній екологічній системі людина відчуває на собі вилив законів природного світу. Водночас Завдяки своїй діяльності, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності, людина сама впливає на природу, змінюючи та пристосовуючи її відповідно до законів суспільного розвитку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Отже, під життєдіяльністю людини слід розуміти властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Говорячи про життя, варто розглянути і протилежне йому поняття — «смерть». Смерть — біологічне завершення життя живої істоти, припинення її життєдіяльності. Оскільки з актом народження смерть є одним з істотних визначень життя, виникає необхідність дати їй духовно-моральне осмислення.

Усвідомлення кінця і єдиності людського буття сприяє проясненню змісту і цінності людського життя. Усвідомлення неповторності кожної його миті здатне прояснити міру відповідальності людини за свої справи, зрозуміти, для чого природа (чи творець) створила цю конкретну людину, її призначення і ціль життя. Тому кожна людина повинна піклуватися про безпеку свого життя і життя людей, що її оточують, про своє здоров'я і довголіття, не марнуючи його. Великі мислителі за всіх часів, незалежно від своєї діяльності, представники матеріальної та духовної культури (поети, художники, музиканти, вчені, конструктори тощо) намагалися проникнути в таємниці життя і смерті.

Наприклад, С. Єсенін як самобутній і глибокий мислитель був переконаний: «Поету необхідно часто думати про смерть і... тільки пам'ятаючи про неї, поет може особливо гостро відчувати життя».

Мета життя людини виявляється в різноманітних видах діяльності — у роботі, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності і т. ін. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розвивати свої здібності, реалізувати таланти.

За Аристотелем (384—322 рр. до н. є.), справжня мета людського життя — блаженство, яке викликається спогляданням діяльності, тобто пізнання істини є найпривабливішим з усіх видів діяльності. Діяльність розуму вирізняється значимістю і цінністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такого життя й повинна прагнути людина.

Однак пізнання істини, крім отримання найбільшої насолоди, завжди (відповідно до правила рівноваги) супроводжується великою небезпекою для самого життя і часто закінчується трагічними наслідками (травми, аварії тощо) і навіть смертю (наприклад, Галілео Галілей, Джордано Бруно, Александр Македонський та ін.).