1.1.2. Діяльність

Діяльність — це процес ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну і духовно-культурну сутність людини. Діяльність виникає як засіб перетворення природи в предмети споживання, створення культури.

Діяльність — це процес взаємодії людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву в неї певної потреби.

Потреби — це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення. Потреби поділяються на дві групи: первинні (природні) та набуті:

Первинні:

— фізіологічні і сексуальні (потреби у їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку і відтворенні);

— екзистенціальні (потреби в безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, забезпеченні роботою);

Набуті:

— соціальні (у належності до колективу, групи чи співтовариства, у спілкуванні, турботі про інших й увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

— престижні (у повазі з боку інших, визнанні й високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);

— духовні (у самовираженні через творчість).

Діяльність людини має предметний і духовний характер.

Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, розум, властивості, інтереси, потреби, почуття. Види діяльності забезпечують існування людини і її формування як особистості. До видів діяльності належать: робота, гра, навчання, спілкування.

До типів діяльності належать такі, які будуються за ознаками суспільних відносин:

— перетворювальна: предметна (люди — природа, матеріальні цінності);

— соціальна (люди — люди, керування, творення, лікування);

— духовно-пізнавальна: дослідження теоретичні, прикладні;

— ціннісно-орієнтивна: пізнання світу з позицій добра і зла (мораль, ідеологія);

— комунікативна (потреба в спілкуванні);

— художньо-творча: пізнання світу в художніх образах;

— споживча: матеріальне, духовне, споживче.

Але жоден тип діяльності не реалізується в чистому вигляді. І їм приклад, робота — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Взагалі ієрархія видів і типів діяльності — це, певною мірою, програма життя людини.

Однією із специфічних форм діяльності є праця. К. Маркс визначає працю як процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу. У цьому розумінні цілком справедливим є твердження Ф. Енгельса, що «праця створила людину».

Праця — цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона впливає на природу і використовує. її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. А люди вступають між собою у певні виробничі відносини. Праця проявляється у кожній суспільно-економічній формації в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки в шкідливих умовах чи роботі при надмірному навантаженні сил людини в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Першою найголовнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Друга відмінність полягає в універсальності людської праці. Тварина «працює» лише за вимогами своєї природної потреби (ластівки мостять гніздо під дахом будинку, бджоли — стільники, бобри — греблю) і не може здійснити того, що не закладено в ній природою. Людина ж — істота універсальна. Вона може побудувати і житло, і греблю. Вона перетворює природу і сама встановлює собі міру праці й перетворення, що докорінно відрізняє її від тварини, робить істотою суспільною.

Крім того, людина моделює майбутній результат творення в мозку, а потім завдяки праці реалізує його. Вона ставить собі мету, змінює її за своїм новим уявленням, домагається втілення її у життя. Цілеспрямованість притаманна лише людині. Жодна тварина не робить мети предметом свого роздуму. І хоча вона мислить, аналізує, робить висновки, усе-таки цілеспрямованість притаманна тільки людині.

За допомогою праці людина постійно змінює умови свого існування, переробляючи їх відповідно до своїх постійно зростаючих

потреб, створює світ матеріальної і духовної культур. Праця не можлива в одиничному прояві і з самого початку виступає у вигляді колективного, соціального. У соціальному аспекті праця привела до формування нових, соціальних якостей людини: мови, мислення, спілкування, переконання, цінностей орієнтації, світогляду. Змінюється психологія людини, інстинкти перетворюються у двох планах: у плані їхнього стримування, гальмування (підкорення контролю розуму) і в плані перетворення у новий якісний стан пізнавальної діяльності людини — інтуїцію. Усе це притаманне людині як соціальному суб'єкту.