3.1.3. Поняття «сталого розвитку» і проблеми його реалізації в Україні

Стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної катастрофи спонукали до проведення спеціальних досліджень і виконання заходів, які б дали можливість вирішити двоєдине завдання — збереження рівноваги в природі і задоволення вимог умов життя, що увесь час зростають.

Погіршення стану навколишнього середовища може призвести до зникнення людства як біологічного виду. Природно виникає запитання, яким чином вийти з такого становища? У західному світі з'явилося багато наукових робіт і навіть проводилися різні захисні заходи в очікуванні апокаліпсису. Отримали поширення різні теорії, які обґрунтовують неминучість катастрофи.

Але історія розвитку людського суспільства говорить нам про те, що завжди перед обличчям небезпеки всі люди намагаються об'єднатися і завжди перемагають. Можна навести чимало історичних прикладів з давнини (об'єднання Русі проти татаро-мон-гольського іга) і сучасності (об'єднання країн коаліції проти фашизму в Другій світовій війні, створення оборонних блоків, об'єднання Європи, допомога в ліквідації землетрусів, повеней та інших стихійних лих).

У сучасному світі зусилля людського співтовариства, спрямовані на узгодження питань політики, економіки та екології на планетарному рівні, привели до створення системи міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища й утворення досить чіткої організаційної структури. її головним елементом виступають центральні установи ООН, спеціалізовані установи ООН — ЮНЕСКО (Організація ООН з питань освіти, науки, культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МСОП (Міжнародна спілка охорони природи), Світова комісія з охорони довкілля та розвитку, МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), а також міжурядові регіональні програми, угоди тощо.

Перші такі роботи, що одержали всесвітнє визнання, було виконано в рамках так званого Римського клубу. Римський клуб — це неформальна організація учених—математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління, яка була створена в 1968 р. Основна мета робіт, що виконувалися під керівництвом цього клубу, полягала в розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати цих робіт засвідчили, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і переходити від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяльності всього людства.

38-а сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1983 р. створила Міжнародну комісію з навколишнього середовища та розвитку, яка покликана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні об'єктивних |кань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного і культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конференція прийняла документ «Порядок денний XXI сторіччя» і зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного й екологічного розвитку суспільства.

Зміст цієї концепції складається із заклику до переходу суспільства на шлях сталого розвитку, що забезпечує коеволюцію, тобто спільну еволюцію природи і людини. Суспільство може жити і розвиватися тільки в біосфері і за рахунок її ресурсів, тому воно зацікавлене в її збереженні. Проте треба враховувати, що еволюція природи йде дуже повільно, а соціальна еволюція людини — надто швидко. Більшість процесів біосфери деформуються, внаслідок чого на Землі вимирає багато видів тварин і рослин, які не встигають адаптуватися, порушуючи при цьому стійкість екосистеми. Людство лає свідомо обмежити свій вплив на природу, щоб зберегти можливість подальшого свого розвитку.

Сталий розвиток не лише сприяє економічному зростанню, а й справедливо розподіляє його результати, відновлює навколишнє середовище більшою мірою, ніж знищує його, сприяє зростанню можливостей людей, а не зменшує їх. Це розвиток, у центрі якого — людина, що зорієнтована на збереження природи.

«Сталий розвиток» — це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь.

Формування системи сталого розвитку випливає з необхідності забезпечення пріоритетного розвитку людини в своїх інтересах і власних сил людини в гармонізації з навколишнім середовищем. Досягнення цієї мети передбачає створення сприятливого, з позиції сталого розвитку економічного, сощально-політичного, екологічного і духовного клімату при забезпеченні стабільних соціально-політичних і соціально-економічних перетворень.

Найбільш економічно розвинуті країни в основному завершили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює достатні умови для вирішення складних екологічних і соціальних завдань. Головними чинниками, що сприяли цьому, стали: переміщення в малорозвинені країни галузей, що не вимагають висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю продукції; структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і маловідходних галузей; консервація власних природних ресурсів, що веде до обмеження їхнього використання. Але таке вирішення проблеми економічно розвиненими країнами є лише частковим рішенням. Відбувається забруднення середовища малорозвинених країн, зростає напруженість у міжнародних відносинах.

Проблеми сталого розвитку особливо важливі для України, яка тепер перебуває в стадії перехідного періоду і переживає глибоку еколого-економічну кризу.

Продовжує зберігатися екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища існування людей. Характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалу, зростання науково-технічної і технологічної відсталості.

В Україні, що має в цілому сприятливі умови для життя, розвилися негативні процеси і явища: посилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші види забруднень, що значною мірою впливає на рівень життя організмів, серед них і людини, і передусім на її здоров'я і тривалість життя.

Особливо тривожна тенденція — збільшення смертності серед людей працездатного віку. Втрати працездатного населення перевищують 24% загальної смертності. За темпами вимирання людей Україна входить до першої десятки країн світового співтовариства, а за тривалістю життя займає 60-е місце у світі. Різко збільшується кількість професійних захворювань.

Дитяча смертність в Україні найвища в Європі; 80% вагітних жінок — хворі. Зростає кількість людей з порушеною спадковістю. Лише за останнє десятиліття в країні у 5 разів збільшилася кількість неповноцінних дітей. До закінчення середньої школи 46% випускників мають різні хронічні захворювання. З 1986 року на 5% щорічно зростає кількість народжених дїтей-мутантів.

Український народ постав перед реальною загрозою вимирання. Але земля України є колискою великого народу. Тому ми повинні зберегти умови сталого розвитку суспільства, економіки і держави, забезпечити безпеку життя і діяльності собі й майбутнім поколінням.

У 1998 році Верховна Рада України схвалила «Основні напрямки державної політики України в області охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Проголошена національна екологічна політика базується на органічному об'єднанні вирішення економічних і екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для розв'язання екологічних проблем на основі:

— усвідомлення стану екологічної безпеки і формування мотивацій для вирішення природоохоронних проблем на національному, регіональному, місцевому, об'єктовому рівнях і на рівні особистості;

— формування реальних економічних можливостей для реалізації природоохоронної політики;

— розробки і впровадження екологічно обґрунтованої стратегії регулювання природокористування;

— інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки в європейський і світовий екологічний процес;

— інтеграції компонентів екологічної політики в структуру й окремі елементи соціально-економічного реформування суспільства.

Сталий розвиток може мати різні моделі реалізації, що передбачають неоднакові темпи і пропорції суспільного відтворення. Кожній моделі повинна відповідати система цілей і еколого-еко-номічних пріоритетів, що забезпечують врахування особливостей країн. В Україні сталий розвиток може бути можливим тільки на основі інтенсивної економіки.

Наша держава може забезпечити сталий розвиток лише шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів (людських, природних, геополітичних), структурно-технологічної трансформації виробництва і наявних конкурентних можливостей: активізація ролі окремої людини в суспільстві; забезпечення соціальної справедливості і соціальної рівності; ефективна зайнятість; екологічна безпека.