
- •Список скорочень
- •Розділ 1. Загальні основи безпеки життєдіяльності
- •1.1. Термінологічно-понятійний апарат безпеки життєдіяльності
- •1.1.1. Людина і її походження
- •1.1.2. Діяльність
- •1.1.3. Сутність понять «життя» і «життєдіяльність»
- •1.2. «Безпека» і «небезпека» як ключові категорії в безпеці життєдіяльності
- •1.3. Системний аналіз — методологічна основа бжд
- •1.4. Ризик у безпеці життєдіяльності
- •1.4.1. Визначення та характеристика ризику
- •1.4.2. Оцінка ризику
- •1.4.3. Управління ризиком
- •2.1. Загальне поняття про фізіологічні системи та психіку людини
- •2.2. Фізіологічні особливості організму людини
- •2.2.1. Структура і властивості сенсорної системи людини
- •2.2.2. Характеристика основних аналізаторів, що забезпечують безпеку життєдіяльності
- •2.2.3. Значення нервової системи в життєдіяльності людини
- •2.2.4. Загальне уявлення про обмін речовин та енергії
- •2.2.5. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини
- •2.3. Психологічні особливості людини
- •2.3.1. Психіка людини і безпека життєдіяльності
- •2.3.2. Психічні процеси
- •2.3.3. Психічні стани
- •2.3.4. Психічні властивості
- •2.4. Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров'я
- •2.4.1. Основні визначення здоров'я
- •2.4.2. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
- •2.4.3. Вплив негативних чинників на здоров'я людини
- •3.1. Природне середовище
- •3.1.1. Значення природного середовища в життєдіяльності людини
- •3.1.2. Рівновага в природному середовищі
- •3.1.3. Поняття «сталого розвитку» і проблеми його реалізації в Україні
- •3.2. Техногенне середовище
- •3.2.1. Виробниче та побутове середовище
- •3.2.2. Значення людського чинника в безпеці життєдіяльності людини
- •3.2.3. Сучасне урбанізоване середовище
- •3.3. Соціально-політичне середовище
- •4.1. Фізичні чинники небезпек
- •4.1.1. Віброакустичні шкідливі чинники
- •4.1.2. Іонізуючі випромінювання, радіаційна безпека
- •4.1.2.1. Основні характеристики іонізуючих випромінювань
- •4.1.2.2. Джерела іонізуючих випромінювань
- •4.1.2.3. Одиниці виміру радіоактивних випромінювань
- •4.1.2.4. Біологічна дія іонізуючих випромінювань
- •4.1.2.5. Радіаційна безпека
- •4.1.3. Електромагнітні поля і випромінювання
- •4.1.3.1. Загальна характеристика електромагнітних полів
- •4.1.3.2. Вплив емп на організм людини
- •4.1.4. Дія електричного струму на організм людини
- •4.1.4.1. Загальна характеристика електричної енергії
- •4.1.4.2. Дія електричного струму на організм людини
- •4.2. Хімічні та біологічні чинники небезпек
- •4.2.1. Хімічні чинники небезпеки
- •4.2.1.1. Загальна характеристика хімічних речовин
- •4.2.1.2. Характеристика отруйних речовин
- •4.2.2. Біологічні фактори небезпеки
- •4.2.2.1. Загальна характеристика біологічних об'єктів
- •4.2.2.2. Отруйні рослини
- •4.2.2.3. Отруйні тварини
- •4.2.2.4. Патогенні організми
- •4.3. Психофізіологічні чинники небезпек
- •4.3.1. Загальне уявлення про психофізіологічні чинники небезпек
- •4.3.2. Фізична діяльність людини
- •4.3.3. Розумова діяльність людини
- •4.3.4. Чинники, що впливають на продуктивність праці
- •4.3.5. Втома
- •4.3.6. Енергетичні витрати людини в процесі життєдіяльності
- •4.3.7. Основні положення ергономіки
- •Розділ 5. Небезпеки глобального характеру та надзвичайні ситуації
- •5.1. Природні небезпеки
- •5.1.1. Тектонічні стихійні лиха
- •5.1.2. Топологічні стихійні лиха
- •5.1.3. Метеорологічні стихійні лиха
- •5.2. Техногенні небезпеки
- •5.2.1. Антропогенний вплив на навколишнє середовище
- •5.2.2. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин
- •5.2.3. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище
- •5.2.4. Аварії на транспорті
- •5.2.5. Пожежі та вибухи
- •5.3. Соціально-політичні небезпеки
- •5.3.2. Тероризм
- •5.3.3. Екстремальні ситуації криміногенного характеру
- •5.3.4. Безпека життєдіяльності людини в умовах натовпу
- •5.3.5. Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнопаління
- •5.4. Комбіновані небезпеки
- •5.4.1. Природно-техногенні небезпеки
- •5.4.2. Природно-соціальні небезпеки
- •5.5. Надзвичайні ситуації
- •5.5.1. Класифікація надзвичайних ситуацій
- •5.5.2. Визначення рівня надзвичайних ситуацій, регламент подання інформації про їх загрозу або виникнення
- •5.5.3. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій
- •1) У режимі повсякденної діяльності:
- •2) У режимі підвищеної готовності:
- •3) У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:
- •4) У режимі діяльності у надзвичайному стані здійснюються заходи відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан».
- •5.5.4. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях
- •6.1. Загальні принципи управління безпекою життєдіяльності
- •6.2. Управління бжд на глобальному рівні
- •6.2.1. Програма дій «Порядок денний на XXI століття»
- •6.2.2. Декларація тисячоліття Організації Об'єднаних Націй
- •6.2.3. Кіотський протокол
- •6.З. Управління бжд в Україні
- •6.3.1. Основні засади державного управління бжд
- •6.3.2. Управління системою цивільного захисту
- •6.3.3. Управління цивільною обороною
- •6.3.4. Управління охороною здоров'я та санітарно-епідемічним станом
- •6.3.5. Управління охороною навколишнього природного середовища
- •6.3.6. Управління охороною праці
- •6.3.7. Україна як суб'єкт міжнародних правовідносин у сфері бжд
2.4.2. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
Усе життя людини проходить у безперервному зв'язку із зовнішнім середовищем, тому здоров'я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом дії природних, антропогенних та соціальних чинників і відображає динамічну рівновагу між організмом і середовищем існування.
Великий італійський художник, учений, інженер Леонардо да Вінчі (1452-1519) стверджував: «треба зрозуміти, що таке людина, що таке життя, що таке здоров'я. І як рівновага, згода стихій його підтримує, а їхня незгода руйнує і губить».
Здоров'я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища й в онтогенезі. Здоров'я визначає процес адаптації. Адаптація дає можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, до росту і старіння, до лікування хвороб, полегшення страждань у чеканні смерті.
Онтогенез (грец. онто — єство + генез(ис) — породжую, процес виникнення) — у біологічному змісті — індивідуальний розвиток живої істоти, який охоплює всі зміни, що зазнає організм від стадії запліднення (яйця) до закінчення індивідуального життя.
Здоров'я не існує саме по собі, раз дане, постійне і незмінне. Воно потребує ретельної турботи протягом усього життя — від народження людини до її смерті.
Організм людини може нормально функціонувати тільки тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо умови зовнішнього середовища змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціальні механізми, які зберігають постійність внутрішнього середовища чи змінюють його в межах допустимого.
Можливість існування організму в умовах середовища, що постійно змінюються, забезпечується за рахунок механізму, який називають адаптацією.
Адаптація (від лат. adapto — пристосування) — це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища.
Процес адаптації реалізується щоразу, коли в системі «організм-середовище» виникають значні зміни.
Адаптація в будь-якому виді людської діяльності поділяється на фізіологічну, психологічну і соціальну.
Фізіологічна адаптація — це сукупність фізіологічних реакцій, що лежать в основі пристосування організму до змін навколишніх умов і спрямовані на збереження відносної сталості його внутрішнього середовища — гомеостазу.
Згадаємо, що гомеостаз (від грец. homoios — подібний, однаковий і грец. stasis — стан, непорушність) — це відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму людини. Гомеостаз в організмі підтримується на всіх рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і зовнішнього середовища.
Як було показано раніше, внутрішнє середовище організму залишається постійним при будь-яких змінах зовнішніх умов, і це є необхідною умовою життєдіяльності організму. До стійких постійних кількісних показників стану внутрішнього середовища належать: температура тіла, артеріальний тиск, ритм серця, концентрація в крові цукру, білків, вміст води в організмі й ін.
Суть механізму адаптації полягає у зміні меж чутливості аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних резервів організму, зміні у визначених межах параметрів фізіологічних функцій. Завдяки фізіологічній адаптації фізичні і хімічні параметри, що визначають життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах порівняно зі значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла, нестачі кисню, зміні барометричного тиску тощо.
Коли на організм діють негативні чинники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, що дає змогу оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.
Процес фізіологічної адаптації до надзвичайних, екстремальних умов проходить у кілька стадій чи фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім неповне пристосування — активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середовища, і нарешті, фаза відносного стійкого пристосування.
Велике значення у фізіологічній адаптації має початковий функціональний стан організму (вік, тренованість тощо), залежно під якого змінюються і відповідні реакції організму на різні пилини.
Реакції пристосування організму людини до зовнішнього середовища виявляються у формі умовних рефлексів і характеризуються розширенням фізіологічних можливостей, підвищенням фізіологічної опірності організму зовнішнім впливам.
Проте коливання умов середовища, у яких відбувається фізіологічна адаптація, мають визначену межу, характерну для кожного організму.
Адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища й оптимальних навантаженнях веде до підвищення стійкості і працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму.
Якщо ж організм потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу факторів зовнішнього середовища переважає можливості його адаптації, настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму.
Психічна адаптація — це процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища, що дає змогу людині задовольняти актуальні потреби і реалізувати пов'язані з ними цілі, зберігаючи здоров'я.
Психічна адаптація людини в процесі праці залежить від психічних властивостей, психічного стану, психологічного клімату на робочому місці, кваліфікації і культури людини, особливостей діяльності, конкретних умов праці та ін.
Соціальна адаптація — це приведення індивідуальної та групової поведінки у відповідність до норм і цінностей суспільства. Значення соціальної адаптації зростає з прискоренням темпів соціальних змін, в умовах, коли ці зміни порушують важливі сторони життя і відбуваються в порівняно короткий термін (міграція, вікові зміни, швидкий промисловий розвиток, переміщення значних мас сільського населення в міста та ін.).
Взаємовідносини особистості й суспільства, особистості і колективу при соціальній адаптації мають характер свідомого і вільного підпорядкування індивідуума соціальним (серед них і правовим) нормам і правилам.
Порушення стійких форм взаємовідносин особистості із соціальним середовищем, її неможливість адекватно реагувати на зміни, неможливість забезпечити досягнення своєї мети в межах прийнятих норм можуть викликати неадекватну реакцію і часто призводять до негативної поведінки, зокрема протиправного характеру — злочинності. Соціальна адаптація має важливе значення для виявлення причин злочинів і боротьби зі злочинністю.